Міцна основа

Якими були відносини України та Європейського Союзу в цьому році? Чи може наша держава похвалитися досягненнями на шляху європейської інтеграції за рік, що минає? До якої міри підписана в цьому році угода про спрощений візовий режим з країнами ЄС здатна вирішити проблеми, які виникли в українських громадян щодо отримання віз? Якими будуть переваги нової посиленої угоди між Україною та ЄС, яку планується підписати наступного року? Про це — «Дню» в інтерв’ю заступника міністра закордонних справ України Костянтина ЄЛИСЕЄВА. Український дипломат до цього працював заступником представника України в Європейському Союзі, тому добре знає брюссельську політичну кухню. Зараз він відповідає за цей напрямок роботи в українському зовнішньополітичному відомстві.

— 2007 рік був непростим роком для європейської інтеграції України. Тривалий період невизначеності в Україні, дострокові парламентські вибори, незавершеність вступу України до СОТ — з одного боку. З другого — складні процеси формування установчих правових рамок функціонування Європейського Союзу. Все це не дозволило в повній мірі реалізувати ті задуми, які ми мали на початку року.

— Найголовніший позитив року, на мою думку, це те, що Європейський Союз справді став загальнонаціональним орієнтиром України. Відтепер Європейський Союз, європейська інтеграція об’єднує всіх нас. Адже всі українці, незалежно від регіону, мови й політичної орієнтації, прагнуть жити, як у Німеччині чи Франції, чи Великій Британії — мати добрі дороги, доступну та якісну медицину, престижну освіту.

Тепер щодо конкретики. Є всі підстави вважати, що українська дипломатія не гаяла часу на цьому напрямі. Було зроблено багато корисних та потрібних справ.

Перш за все, у березні ми розпочали переговори щодо укладення нової посиленої угоди з ЄС. Саме цей документ регламентуватиме розвиток двосторонніх відносин на десять наступних років. За цей період відбулося п’ять раундів переговорів. У червні Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму. Вона набуває чинності вже 1 січня наступного року. Започатковано переговори щодо укладення широкомасштабної авіаційної угоди. Створено умови для набуття Україною повноправного членства в Договорі про енергетичне співтовариство та синхронізації об’єднаної електричної системи України з транс’європейською електричною мережею (UCTE). Укладено Меморандум щодо співпраці в сільськогосподарській галузі, що дозволило б започаткувати довгоочікуваний предметний діалог з ЄС.

Все це — вагомий результат євроінтеграційного курсу нашої держави. Таким чином ми говоримо: «Українці впевнено крокують у бік євроспільноти», — і це реальна віддача від роботи української дипломатії на європейському напрямі.

— Візовий режим країн ЄС залишається болючим питанням для українських громадян. Минулий рік став свідком численних ексцесів під час видачі українцям шенгенських віз, які більше схожі на свавілля, ніж на непорозуміння. Крім цього, до кінця року наші західні сусіди приєдналися до Шенгенської зони та розпочали застосовувати ті самі шенгенські правила. До якої міри візова угода з ЄС здатна вирішити ці проблеми?

— Погоджуюся з вами. Візовий режим ЄС — болюча та чутлива тема для України, втім, як і для багатьох інших країн. Не секрет, що одним з негативних побічних наслідків великого досягнення Європейського Союзу — скасування внутрішніх кордонів, стало посилення прикордонного контролю на його кордонах зовнішніх. Хотів би лише відзначити, що надміру жорсткий режим в’їзду до ЄС, перетворення Євросоюзу на своєрідну «фортецю Європа» вже давно критикують багато країн-партнерів, а також експерти та громадськість.

Втім окрім критики, уряд України, МЗС докладають конкретні зусилля, спрямовані на полегшення та спрощення режиму поїздок українських громадян до країн ЄС. Так, угода про спрощення візового режиму між Україною та ЄС, яка пошириться на всі країни-члени Шенгенських угод, надає низку переваг, серед яких я б відзначив:

— встановлення стислого та вичерпного переліку документів для отримання віз для широкого переліку громадян — студентів, науковців, діячів культури та спорту, журналістів, бізнесменів, водіїв вантажного автотранспорту, інвалідів тощо, а також громадян, які відвідують родичів, які законно проживають на території країн ЄС;

— запровадження чітких спрощених правил видачі багаторазових довготермінових віз для згаданих вище категорій громадян;

— встановлення фіксованого тарифу за видачу віз у розмірі 35 євро, встановлення безкоштовних віз для названих вище категорій українців;

— встановлення чітких термінів розгляду візових заяв.

Ці переваги стануть доступними для наших співгромадян вже з 1 січня 2008 року.

Необхідно визнати, що набуття чинності візової угоди не зніме всіх проблем з видачею шенгенських віз. Дається взнаки та обставина, що Україна має справу не з державою, а з об’єднанням потужних держав. Кожна країна має свій голос, і з цим варто рахуватися.

Наведу конкретний приклад. Угода про спрощення візового режиму між Україною та ЄС встановила єдиний фіксований тариф за видачу віз — 35 євро. Водночас вже з березня 2007 року в Україні почали діяти посередницькі компанії, які від імені деяких держав-членів ЄС здійснюють збір та опрацювання візових заяв. За цю роботу ними стягуються додаткові гроші. Таким чином, українці за візу де- факто платять майже 60 євро! З юридичної точки зору, з 1 січня 2008 року така практика становитиме пряме порушення з боку ЄС положень візової угоди. Європейській стороні, зокрема Європейській комісії, про це добре відомо. І українська сторона, зокрема МЗС, не збирається залишати це питання без відповіді.

Існують також проблеми поваги консульських працівників держав-членів ЄС до українців, які потребують віз. Порядок надання віз має бути чітким та прозорим. А людська гідність і честь не мають при цьому принижуватися. Хотілося б також, щоб людям, яким відмовили в оформленні документів, пояснювали причину і надавали можливість оскаржити це рішення.

Нині, з набуттям чинності візової угоди, запрацює Спеціальний спільний візовий комітет Україна-ЄС. Ми маємо намір повністю використовувати його для вирішення цих та інших проблем в режимі видачі віз для наших співвітчизників.

— А чому ж тоді на фоні цих подій Україна й далі зберігає безвізовий режим для громадян країн-членів ЄС?

— Запитання справедливе. Однак відповідь на нього має бути глибокою та розважливою. Запровадження безвізового режиму для жителів країн ЄС було одностороннім актом доброї волі України. Попри все, ми здобули вагомий моральний козир, на який зважають в ЄС. Крім цього, це було наше одностороннє рішення. Ніщо не заважає нам його скасувати. Переконаний — якщо з’явиться потреба, Україна прийме таке рішення, спокійно зваживши всі його переваги та недоліки, а також враховуючи реальний стан відносин з Європейським Союзом, готовність ЄС плідно та конструктивно їх розвивати.

— Якими будуть переваги нової посиленої угоди між Україною та ЄС? Зазвичай ми говоримо про підвищення рівня політичних відносин, але якою може бути реальна віддача від цієї угоди для української економіки, суспільства?

— Такі угоди ми називаємо знаковими. Почну з найголовнішого. Невід’ємною складовою цього документа має бути створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС. Її створення допоможе відкрити для українського експорту один із найбільших у світі ринків збуту. Це стане реальним наповненням філософії економічної інтеграції України до ЄС. Ми почнемо переговори з ЄС щодо створення ЗВТ відразу після завершення процесу вступу України до СОТ.

Я розумію, що сама абревіатура ЗВТ була останнім часом знівельована. У нас був неоднозначний досвід з країнами СНД — наші вільні зони рясніли винятками та обмеженнями. Але ця угода з ЄС буде принципово іншою! Вона поширюватиметься на торгівлю не лише товарами, але й послугами, а також на рух капіталу. Як ми, так і ЄС погоджуємося, що така ЗВТ повинна мати якомога менше виключень, окрім справді вузької категорії товарів та послуг, де потрібен їхній тимчасовий захист. Переконаний — від укладення такої зони вільної торгівлі Україна тільки виграє. Однак ми повинні професійно підійти до проведення переговорів щодо ЗВТ, визначити для себе самих правильний баланс взаємних поступок. Тоді угода буде вигідною й українським експортерам, і таким пересічним споживачам, як ми з вами.

Нова посилена угода передбачає поглиблення взаємин у сферах транспорту, енергетики, фінансів, освіти, науки та технологій, людських контактів. Дуже важливими будуть також пункти угоди в галузях міграції, руху осіб, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом. Ми прагнемо солідаризуватися з ЄС на цих напрямах. Україна має також намір просувати діалог з ЄС далі за межі угод про спрощення візового режиму та реадмісії. Наша мета — запровадження безвізового режиму ЄС для громадян України. Тому зараз ми ініціюємо діалог із нашими європейськими партнерами щодо умов та критеріїв, які потрібно задовольнити, аби досягти даної цілі. Ми розуміємо — для ЄС міркування безпеки та контролю над міграцією є дуже важливими. Важливими вони також є і для України.

І нарешті — питання політичних відносин. На перший погляд, для пересічного українського громадянина вони можуть виявитися абстракцією. Однак не слід забувати, що нова посилена угода — це рамковий документ. Він закладає передусім демократичні цінності розвитку українського суспільства та засади наших відносин на наступні роки.

Саме тому для України принципово важливим є формат нової посиленої угоди. Ми виступаємо за те, щоб цей документ не перетворився на нову, модернізовану Угоду про партнерство і співробітництво (УПС), яка діє зараз. Як Україні, так і ЄС потрібен якісно вищий, більш тісний та продуктивний рівень відносин. Ми вважаємо, що такий рівень може бути забезпечений лише при укладенні угоди про асоціацію з ЄС.

На користь такої тези свідчить вся історія розвитку договірних відносин ЄС зі своїми сусідами, передусім країнами Центральної та Східної Європи. Мало хто пам’ятає, що так звані Європейські асоціативні угоди між ЄС та Польщею, Угорщиною, Чехією та Словаччиною були укладені задовго до визнання цих країн кандидатами на вступ до ЄС.

— Ви самі порушили питання перспективи членства України в ЄС. Наскільки реально сьогодні отримати її визнання з боку ЄС? Яка роль у цьому нової посиленої угоди?

— Європейськість України — незаперечний факт. В установчому Договорі про ЄС юридично закріплено право будь-якої європейської країни, яка поділяє принципи та цінності ЄС, набути членства в Європейському Союзі. Це — міцна основа, на яку спираються євроінтеграційні прагнення України. Для нас європейська інтеграція — невід’ємна частина національної ідеї, процесу відродження суспільства. І Україна не має наміру від неї відмовлятися.

Інша справа — це час. Всім відомі труднощі, з якими зіткнувся Європейський Союз у складі 25 і більше країн-членів. Однак підписання 13 грудня цього року нового Договору про реформи ЄС по суті вивів Брюссель з інституційної кризі, в якій він перебував з часу негативних референдумів у Франції та Нідерландах 2005 року. Оновлення інституцій Європейського Союзу повинно повернути йому колишні продуктивність та динамізм, а відтак — готовність продовжувати розширення сфери безпеки, стабільності та процвітання на Європейському континенті. Сподіваюся, що незабаром ми станемо свідками серйозних змін у настроях всередині ЄС. Змін на краще. Україна не повинна впадати в розпач, а терпляче підтримувати діалог з ЄС щодо перспектив наших відносин та найголовніше — продовжувати реформи, переймати європейські стандарти у сфері державного управління, економіки та соціального розвитку.

— Тобто ви вірите, що в близькому майбутньому двері ЄС відкриються для України?

— До речі, ці двері ніколи не закривалися для нас. Якщо відверто, то нам, українцям, треба позбавлятися цього «дверного комплексу». Скарги з приводу відсутності європейської перспективі так само безглузді, як і напускний оптимізм. Тут я пропоную мислити категоріями можливого, а не бажаного. Я не прихильник займатися євроінтеграційним епатажем. Треба усвідомити, що ніхто не пройде за нас той шлях, який відділяє нас від ЄС. Робота в Брюсселі дала мені чіткіше розуміння того, в чому цей шлях полягає і як його слід пройти.

Наскільки близька ця мета сьогодні? Скажімо так — вона ближча, ніж у 1998 році, коли була проголошена. І, напевне, ближча, ніж у 2004 році, коли політичні перипетії в Україні поставили під сумнів її приналежність до кола демократичних держав.

Разом із тим нам слід пам’ятати про те, що європейська інтеграція не є самоціллю. Євроінтеграція — це сукупність принаймні трьох складових: по-перше, «європеїзація» України, по-друге, політика ЄС та по-третє — загальна кон’юнктура на континенті. Тобто коли кажуть, що в цьому питанні все залежить від нас, це правдиво лише до певної міри. В наших руках найголовніше — «європеїзація» України, тобто приведення її у відповідність до європейських стандартів життя. Це — суть, стрижень нашої європейської політики. Це — мета, яка залежить від нас і тільки від нас. На ній і треба зосередитися. Не бідкатися і не комплексувати. Не впадати у відчай чи, тим більше, озлоблюватися проти Європи. Водночас нам не потрібно боятися захищати свої права, не потрібно соромитися, якщо ми в чомусь не згодні з ЄС. Слід чітко уявляти реальні можливості співробітництва з ЄС, щоб прорахувати свої кроки й уміти відстоювати національні інтереси, інтереси українських громадян.

— Які ваші прогнози та очікування на наступний рік?

— Упевнений, що ми збережемо взяті нами у цьому році темпи розвитку відносин. Наступного року ми будемо прагнути досягти з ЄС політичної згоди щодо тексту нової посиленої угоди, за виключенням частини, яка стосується ЗВТ. Будуть нарешті започатковані переговори щодо створення поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі.

Мій оптимізм ґрунтується на щирому прагненні Франції як країни, що головуватиме в ЄС у другій половині 2008 року, досягти конкретного результату на цьому напрямі.

У наступному році ми розпочнемо виконання угоди про спрощення візового режиму. Планується укладення угод про малий прикордонний рух з Польщею, Румунією та Словаччиною, нові угоди про істотне спрощення візових процедур будуть укладені з Балтійськими країнами, Данією. Мета — зробити все, щоб візові спрощення стали відчутними для наших громадян. І не зупинятимемося на досягнутому: просування до безвізового режиму — справа неминуча. Серед пріоритетів — врегулювання статусу українських робітників-мігрантів, що працюють на території країн ЄС, та створення належних умов для їхнього соціального захисту.

Помітною подією має стати проведення в лютому 2008 року київської зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів ЄС та країн Чорноморського регіону. Результатом цього унікального форуму буде залучення наших європейських партнерів до реалізації цілей нової регіональної ініціативи в Чорноморському регіоні.

Але найважливіше полягає в тому, щоб розвиток наших відносин з ЄС супроводжувався продовженням реформ в Україні, зміцненням основ демократії, економічним зростанням, адаптацією законодавства до європейських норм та стандартів. Це буде нашим найбільш переконливим аргументом для європейських партнерів. Створення парламентської коаліції, початок роботи нового українського уряду, створення конструктивної опозиції є цьому найкращою запорукою.