МIЙ «День»

Для мене це газета з «чоловічим характером». Газета, яку, виходячи вранці з дому, я купую першою, для того, щоб прочитати, що відбувається «насправді». А потім перегортаю інші, щоб подивитися, як це інтерпретують, відкидають, виправдовують. Словом, читаю, як кажуть ровесники мого сина, «по приколу». Це газета, до якої і я можу написати, не балансуючи поміж слів, щоб не образити тих, кого в країні кривдити заборонено (я, звичайно ж, не про народ).

Це газета, яка стежить, «у що одягнутий король» і, думаю, розумний «король» повинен бути їй вдячний. Саме ТАКА газета допомагає триматися у формі, а не та купа «жовтих солодкоголосих підспівувачів», які першими кинуть його у знемозі — славословлять же за гроші, за можливість смачно пити і їсти.

«День» — це «розвідник» від народу у таборі влади.

Зрештою, тільки тут почитаєш справжнього письменника, свого філософа, класного історика. Перефразовуючи відому приказку, — хороші люди звичайно все-таки вибирають «де глибше», знають місця...

А ще, якщо у «Дні» прочитаєш про себе гострі критичні слова, завжди знаєш — тебе не «замовили». Це щира оцінка критики, яка бажає добра тобі і людям, для яких ти працюєш. У «Дні» працюють люди, з якими хочеться помірятися зростом і силами. Щоб професіонально не зажиріти і не забронзовіти.

Врешті-решт, люблю я цей «День». Що там вигадувати. І «бажаю, щоб усе...». Цілую, Оля.