Між Минулим і Майбутнім
Двох російських хлопчиків, які приїхали з провінційного латиського містечка в 80-х роках минулого століття, пригадую, просто вразив Гірничий інститут ім. Артема в Дніпропетровську. Ось яким повинен бути справжній ВНЗ! Один із них незабаром став його студентом. А другий просто залишився його приятелем і тому дуже часто приїздив сюди. Благо близько (100 км) — карбованець за студентським на електричці з Запоріжжя. Дореволюційні видання «Розмов Гете з Еккерманом» і «Світ як воля й уявлення» А.Шопенгауера вдалося прочитати та пережити в щасливому залі саме цієї інститутської бібліотеки...
Десант «Дня» в НГУ сколихнув пам’ять. А в пам’яті ми завжди молоді, безкомпромісні й авантюрні одночасно. Ми дуже любили всіляку думку, знання. І щось у повітрі аудиторії обов’язково залишається від цього, це не привиди, а саме дух бачення. Це не слова, а саме смак слова. І це не лекції, а саме насичуючі серце думки. Це й залишилося тут назавжди. Узагалі, все, що продумується, осмислюється серйозно, ніколи не зникає зі світу безслідно. Просто треба мати вуха, щоб це почути, мати очі, щоб це побачити, мати, нарешті, голову, щоб передумати знову. Де, ви гадаєте, народжувалася наша незалежна Україна? Ні, звичайно ж, не на засіданнях парламенту, а в криївках УПА! У безнадії їхніх днів і ночей народжувалася та міцніла мрія, світла надія про свою державу, свого міцного та надійного захисника для всіх громадян України — багатих і бідних, розумних та не дуже розумних українців, росіян, вірмен, азербайджанців, американців тощо. Загалом дуже різних усіх наших людей. Де ж зараз розвивається, зміцнюється наша державність? Ні, звичайно, не в численних і суперечливих (заздалегідь нездійсненних!) законах, які зараз приймає (або готується прийняти) наш парламент, а в гарі та чаді наших українських БТРів, які вириваються з боєм з обложеного Аль-Кута та які рятують усю його цивільну адміністрацію в Іраку!
Завжди більше треба довіряти не побаченому на власні очі та почутому власними вухами, а продуманому власною головою та передуманому іншими людьми. Саме це перетворює світ, робить його яснішим, чистішим. Узагалі іншим!
Хоч як крути, а все-таки наша Україна — країна транзитна. Тільки Схід її хоче бачити як країну транзиту своєї сировини. Захід її хоче бачити як країну транзиту своєї інформації. Все це є, і все це повинне бути. І все-таки ми бачимо Україну разом з усією її багатостраждальною історією та найглибшою науковою і філософською думкою, з багатовіковою боротьбою за самоздійснення як країну транзитну між Минулим і Майбутнім. Україна — втілена машина часу історії. Адже вперше в історії мирно, безкровно відбувається перехід із минулого до майбутнього. Саме в цьому її цінність, неповторність, актуальність, приклад і потрібність для цілого світу!
Ось чому нам нічого побоюватися майбутніх президентських (2004 р.) і парламентських виборів (2006 р.). Наша ментальність, ментальність громадян України врятує та збереже.
