Мізки кольору веселки

Стів Джобс, якого в усьому світі ось уже декілька десятиліть справно називають бізнесменом і вважають діячем комп’ютерної галузі, насправді ніколи не був ні бізнесменом, ні діячем у прямому та звичайному сенсі цього слова. Він входив у всілякі рейтинги діячів хай-теку і мав своє постійне місце в списку часопису Forbes, але все це було обманом зору і стереотипом мислення, які змушують бачити мудреця в божевільному чи царя в юродивому. Насправді Джобс, це каліфорнієць з сирійською кров’ю, вірменським корінням і манерами напівбожевільного хіпі, який був шаманом, що створював нові ритуали та магічні предмети доби хай-теку. Жерцем віри, яку він сам і вигадав.

Символом цієї віри та її осердям було яблуко, яке Джобс отримав із рук до рук від біблійної Єви і одночасно вкрав у «Бітлс». «Бітлс», в яких була фірма такої ж назви, образилися й довго судилися з ним. Єва не образилася, а була лише рада, бо Джобс, як мандрівний проповідник, майже сорок років поспіль пропонував це яблуко спокуси і щастя всім, хто цього бажав. Він створив секту яблучників, яка дивилася на інших користувачів комп’ютерів із прихованою усмішкою зверхності. Вони, як масони і мартиністи, знали якусь велику таємницю, яка була недоступною простим користувачам платформи Wintel.

Чи дійсно комп’ютери Джобса і його операційні системи настільки перевершували те, що пропонував світові Гейтс? Про це сперечаються вже багато років і сперечатимуться ще стільки ж. Але річ не в порівняльних характеристиках, річ у іншому. Скромний хлопчик Гейтс продавав комп’ютери як комп’ютери, а операційну систему як операційну систему. Він ніколи не позиціонував Windows як одкровення, а Microsoft Office як манну небесну. Джобс же грав за іншими правилами і в іншій сфері. Все, що він випускав на ринок, сам він вважав дивом, пророцтвом, фантастичною вістю з майбутнього та чаклунством, почерпнутим прямо зі своєї розширеної свідомості. Джобс і Гейтс грали в різні ігри. Вони незрівняні, як незрівняні виробник прасок, який скромно й наполегливо удосконалює свій продукт від версії до версії, — і безумний пророк зі смаком до богеми, який спеціалізується на створенні артефактів із вбудованими мікропроцесорами.

Сам Джобс цього ніколи й не заперечував. Він ходив не в ногу і діяв не за правилами. Інші прагнули вивести нову модель на ринок у той момент, коли в публіки дозріла потреба, а Джобс — на п’ять років раніше. До потреби ще було далеко, а він уже презентував якісь дивовижні агрегати в фантастичних формах. З цим пов’язано його безперервні суперечки та скандали з менеджерами та директорами Apple, які були бізнесменами, а не пророками, і не розуміли, навіщо інвестувати мільйони доларів у річ, яка знайде відгук у 0,03% споживачів. Джобс боровся з ними все своє життя — «Ви хочете до кінця життя продавати газовану воду чи піти зі мною і змінити світ?» — і не можна сказати, що завжди з успіхом. Його виганяли з його ж компанії з метою стабільності та передбачуваності, а в результаті, отримували провал і стагнацію. Справа Джобса із самого початку була інфікована вірусом артистичного безумства і без нього існувати не могла.

У нього були ідеї, які межували з фантастикою. Наприклад, комп’ютер NeXTcube у формі чорного непрозорого куба, наділений неймовірною обчислювальною потужністю і начебто призначений для мандрівок Галактикою; або напівпрозорий iBook помаранчевого кольору та кольору індиго, який був би добрим у руках у веселого серфера, який мчить на хвилі під музику The Chantays; або маленький iPod, який є чарівним люстерком, в якому можна побачити увесь світ; чи мрія всіх гиків, планшет iPad, яким можна керувати, роблячи над дисплеєм паси руками. Все це були не просто новинки ринку, а дійсно дивні і дивовижні предмети, які розширювали межі свідомості. Бо свідомість, загнана в межі, завжди уявляла комп’ютер сірим ящиком із клавіатурою на дроті-повідку, а Джобса від цього убогого уявлення сірих мізків нудило, мутило, крутило та розлючувало. І він вибухав лайками, через що багато хто вважав його хамом-неврастеніком і грубіяном-параноїком.

Розширення свідомості було одним із основних понять у філософії Джобса, який, до речі, не лише не приховував, що пробував LCD, але і стверджував, що це був один із найважливіших дослідів у його житті. Він сприйняв цю філософію від Тімоті Лірі, від безіменних героїв каліфорнійських хіпових комун, в яких він тусувався в молоді роки, з фантастичних голлівудських фільмів і з балаканини з друзями в гаражі, де він на початку 70-х збирав свої перші комп’ютери. Інші грали гаражний рок, а він збирав гаражні комп’ютери, і насправді тоді це було одне і те ж: один кайф, один драйв, одна мрія, одна забава. Він і одяг узяв із собою з тих років і проходив у ньому все життя, і це були старенькі джинси і вічна чорна водолазка, в яких він з’являвся і на радах директорів, і на зустрічах з інвесторами в дорогих костюмах, і на всесвітніх презентаціях своїх дивовижних продуктів. І зараз, коли цей утомлений, давно неголений, зарослий сивою бородою чоловік із виснаженим обличчям, букетом хвороб і пересадженою печінкою йде зі свого поста в Apple Inc., світ хай-теку на наших очах втрачає свої веселкові кольори і знову повертається в сіру повсякденність бізнесу.