Могилу Патріарха перетворено на символ розбрату
Минуло вже понад чотири роки з того часу, як біля підворіття дзвіниці Святої Софії Київської, фактично на площі, з'явилася свіжа могила. 18 липня 1995 року тут було поховано українського Патріарха, відомого правозахисника, колишнього в'язня совісті Володимира (Василя Романюка).
Усі пам'ятають події того чорного вівторка — похоронна процесія, що вийшла з Володимирського собору й повернула не на Байкове кладовище, як було узгоджено, а до Софії Київської. Протистояння київської міліції й учасників похорону, розгін процесії, побоїще на площі. Найбільше постраждали прості віруючі, що прийшли попрощатися з Патріархом і не мали найменшого уявлення про закулісні маніпуляції над його домовиною.
Це відбулося в перший рік президентства Леоніда Кучми; похорони Патріарха стали ніби трагічним прологом майбутнього.
Схоже, однак, що голгофа українського Патріарха не закінчилася — сьогодні він, його ім'я, його могила знову стали картою у великій політичній грі, об'єктом передвиборних спекуляцій.
На прес-конференції у Львові Президент повідомив журналістам, що його майже закінчені мемуари проллють світло на деякі події, зокрема на ті, що відбувалися під час поховання Патріарха Володимира. (Між іншим, звичайній людині важко уявити, як міг знайти час на мемуари Президент країни, яка перебуває в стані страшної кризи.)
Леонід Кучма розповів журналістам, що всі події на Софійській площі були спеціально спровоковані й спрямовані саме проти нього. А ще висловив неабияке задоволення з того приводу, що сам він був на той час у Білорусі — це його залізне алібі. Згадав також, що прем'єр-міністр Євген Марчук був тоді в поїздці по Київській області, а коли повернувся до Києва, то «не прийняв ніякого рішення». (Виникає підозра, що Президент перебував не в сусідній Білорусі, а десь за межами нашої галактики, без будь-якого зв'язку, не маючи жодної змоги контролювати ситуацію в країні або хоча б слідкувати за нею через численних помічників, через свою адміністрацію.) Всю провину за те, що сталося, Леонід Кучма беззастережно переклав на Євгена Марчука. (Можна припустити, що якби кандидатами у президенти були сьогодні Роман Шпек або Іван Курас, то саме вони фігурували б у мемуарах Президента як винуватці.)
У зв'язку з новим продовженням подій 1995 року редакція газети «День» звернулася до кількох осіб, так чи інакше причетних до поховання, з проханням дати свою відповідь на запитання: «Хто винен?».
Патріарх УПЦ КП ФIЛАРЕТ (тоді заступник Патріарха, митрополит):
— Досі, хоча пройшло вже стільки часу, на це запитання не може відповісти ніхто — одні не знають, інші бояться. Я, однак, переконаний, що це дійсно була завчасно підготована провокація, метою якої було покінчити із молодим Київським патріархатом. Логіка була така — поховати Патріарха Володимира необхідно на світському кладовищі, як світську людину, і тим самим викреслити його як патріарха з історії, а разом з ним і всю нашу церкву. Це планувалося десь у темних закутках вищих ешелонів влади і, впевнений, не без допомоги з-за кордону. Всю правду узнають тільки наші нащадки.
Архієпископ УАПЦ IГОР (Iсiченко):
— Я не маю якоїсь ексклюзивної інформації, але впевнений в одному: в усякому конфлікті завжди є дві сторони. А головне — за будь- яких умов, для досягнення хоч якої мети не можна користуватися домовиною як тараном. Особливо, коли йдеться про останки такої людини, як владика Володимир. Ми належали до різних церков, але я його безмірно поважав.
Депутат ВР, кандидат у президенти Євген МАРЧУК:
— За час після своєї відставки я намагався не коментувати все, що сталося в липні 1995 року. Це просто треба буде досконало розслідувати. Тим більше, я ніяк і ніколи не використовував це у політичній виборчій кампанії, вважаючи вершиною блюзнірства і непорядності для будь-якого політика опускатися — навіть якщо мова йде про президентські вибори — до «тупцювання» на могилах наших великих предків.
Президентська інтерпретація подій 18 липня 1995 року на Софійській площі є примітизованим повтором версії, автором якої є Микола Поровський. А Президент ще раз продемонстрував, що він говорить публічно те, що йому нашіптують на виборчих перегонах його васали, не обтяжуючи себе з'ясуванням суті проблеми, а то й зовсім перекручуючи істину.
Президент, мабуть, забув, як за добу до похорону Патріарха Володимира в присутності одного із керівників парламенту (ми троє були тоді в одному з будинкiв Кабміну на похоронах міністра Готовчиця) дав однозначну команду: ні в якому разі не допустити похорону Патріарха Володимира на території Софійського собору. Це тепер адміністрація Президента та й він сам заграють з обома УПЦ. А тоді, влітку 1995 року, УПЦ КП була в немилості в адміністрації Президента. Леонід Кравчук ще був опозиційним політиком. Начальник його особистої охорони був під слідством. УПЦ МП пiдтримувала на виборах переважно Леоніда Кучму, а ще — нагороджувала орденами працівників адміністрації Президента. А трохи пізніше Леонід Кучма видав розпорядження про передачу УПЦ МП деяких будівель, які знаходяться на території Печерської лаври; це викликало бурю незадоволення, в тому числі й серед народних депутатів.
Після смерті Патріарха Володимира його похованням займався віце-прем'єр Іван Курас; він вивчив усі обставини, провів переговори із заступником Патріарха митрополитом Філаретом. Було прийнято погоджене з митрополитом рішення щодо поховання Патріарха на Байковому кладовищі, де УПЦ Київського патріархату має свою церкву й невелику територію. Саме тут була підготована (викопана) могила. Вранці 18 липня міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповів, що ніяких даних щодо загострення ситуації немає, а митрополит Філарет підтвердив домовленість про поховання на Байковому кладовищі. Те, що потім Микола Поровський та Леонід Кравчук повернули всю похоронну процесію із Володимирського собору не на Байкове кладовище, а до Софії Київської, було повною несподіванкою для міліції.
Це зараз Микола Поровський привів свою партію на підтримку Леоніда Кучми. Це зараз Леонід Кравчук співпрацює з Кучмою. А влітку 1995 року вони очолили похоронну процесію й повели її на територію Софійського собору, забравши управління ситуацією із рук митрополита Філарета.
Роман Шпек добре знає й може засвідчити, що в тому випадку на нього ніхто не перекладав відповідальності, як це сьогодні твердить Леонід Кучма. Мабуть, також Іван Курас добре пам'ятає, як все відбувалося. Безумовно, не забув і міністр Юрій Кравченко, хто порекомендував начальнику київської міліції — без відома міністра — застосувати силу проти учасників похорону. Між тим, тільки повний профан не знає, що не можна застосовувати силу проти похоронної процесії. А вона, сила, була застосована. Треба особливо відзначити, що після проведеного владою розслідування безпосередній виконавець застосування сили був «покараний»... підвищенням по службі.
Нагадую, що всі силові відомства були тоді, як і зараз, безпосередньо підпорядковані Президенту — Верховному Головнокомандувачу.
І останнє. Президент дійсно був у Білорусі. Але ВЧ-зв'язок з ним не переривався. Із Білорусі Леонід Кучма прибув до Києва ввечері того самого дня, коли відбулося побиття на Софійському майдані. З аеропорту він поїхав, однак, не на роботу, а додому, в Кончу-Заспу. (Мабуть, писати мемуари. — К.Г. ).
Вважаю, що для повного й об'єктивного розслідування інциденту на Софійській площі достатньо всього якихось 7-10 днів. Серед керівників нинішнього виборчого штабу Леоніда Кучми знайдуться люди, які дуже добре знають, хто в дійсності спровокував інцидент, націлений проти ненависного тодішнього прем'єра. Тоді все для всіх стане абсолютно зрозумілим.
P.S. Одну з численних можливих причин «чорного вівторка» можна назвати зараз. Бувають такі випадки, коли винні всі й одночасно — ніхто. Це трапляється у так званих «патологічних» — хронічно недіючих — системах управління, де чітко не визначені обов'язки й права кожного суб'єкта управління в будь-яких можливих ситуаціях. На жаль, в нашій державі на всіх рівнях управління, включно з найвищим, досі панують саме такі, хронічно «хворі», системи. Адже структурна перебудова влади так і не розпочалася. Тому попереду нас очікує ще немало «сюрпризів».
