...А молодь уже об’єдналася. Проти них...
Якою країною вони хочуть керувати? І чи хоч на секундочку можуть уявити собі, на що перетворить цю державу розроблений ними сценарій до 2024 року? Ким і чим будуть управляти? Молодь, яка тільки почала відчувати бодай якусь упевненість у завтрашньому дні ще рік тому, зараз зневірена. Не в економіці, ні. Українські винахідливість і живучість здатні подолати економічні негаразди. Ось тільки власних політиків зі спотвореним кількасотлітньою боротьбою за владу в своїй же країні генофондом — вижити ніяк не може. Вони, як реп’яхи, чіпляються за державні інститути...
Ми запитали у людей, які нещодавно закінчили ВНЗ і зіштовхнулися з реальністю (економічною, соціальною), чи влаштовує їх така модель влади, яку пропонують їм політики? В країні яких стандартів ці молоді люди хочуть будувати своє життя? Надмірного оптимізму ми не почули. Чому ж тут дивуватися? Хіба не закономірний такий настрій після стількох років медіа-прірви та цілеспрямованого відчуження держави від власних громадян?
Володимир ЛІТВІНОВ, директор ЗАТ СК «ВУСО» в м. Луцьк, 27 років:
— Усі ці підкилимні інтриги мені не до вподоби. Якщо вони об’єднуються, щоб було краще жити пересічним українцям, тоді я за об’єднання, хоча це вони можуть розказати психіатру. Але якщо це для збереження влади в своїх руках (як воно й планується), тоді я — категорично проти. Не думаю, якщо Президента обиратиме парламент, то в моєму холодильнику стане більше продуктів, а в мого товариша піде вгору бізнес.
Я за європейський стандарт розвитку, але проти узурпації влади, проти поділу влади між кумами й братами, я проти обрання президента в парламенті, я за європейські цінності. Дані домовленості нічого не дадуть, Основний Закон не буде переписано, навіть якщо БЮТ і Регіони об’єднаються. Хоча, з іншого боку, якщо вони об’єднаються, буде великий плюс — вони втратять частину електорату.
Петро ТИВОНЧУК, власник бізнесу, «майже вбитий бізнесмен» (за його власним висловом), 31 рік, м. Київ:
— Ці домовленості — варіант обмеження всіх можливостей народу впливати на владу. Відчуття втрати рейтингів дає їм стимул на об’єднання, з тими, проти кого боролись, для банального продовження «прикормушечного» часу. Себе паскудно показали і ті, й інші. Вибору серед політиків у нас нема. Зараз оптимально повернутись до виборів не по партійних списках, а до голосування за конкретного кандидата. Тоді є шанс, що прийдуть нові люди. Оскільки так звана ширка абсолютно дискредитувала себе, шансів прийти до парламенту на наступних виборах у неї фактично немає. Звідси й ідея виборів президента в Раді — така собі індульгенція на зайвий рік перед наступними виборами.
Їхні добрі наміри: «Бидло (народ) не в курсі всіх нюансів, а ми-то знаємо, що потрібно цій державі». Не добрі: «Ну ще б трошки біля кормушки, та так, щоб ніхто не заважав! А отже, треба домовитись з усіма — може, якраз не чіпатимуть, якщо зміниться ситуація. І кризу легше пережити, опираючись на бюджет, і ворогів додавити якраз мить...»
Молодь... До 25 років хоче влади сусідніх (і не сусідніх ) країн, візу на ПМЖ (в більшості варіантів) в цих країнах, якщо IQ більше 100... Заради того, щоб ЖИТИ там, з тією владою. Молодь до 35 — викинути ту владу, що є тут. І звати варягів...
Ось така, м’яко кажучи, невтішна ситуація.
Дар’я ВОРОБЙОВА, учасниця Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, 23 роки, м. Харків:
— Складається таке враження, ніби наші політики живуть в окремому світі під великою назвою «Верховна Рада — Уряд — Президент» і вони жодним чином не відносяться до простих «смертних» українців. Рішення, які приймаються там, на горі, все більше й більше лякають своєю радикальністю і підступністю. В дитинстві ми всі бачили мультик про Чіполіно й дивувалися: ну як так можна — податок на дощ, на повітря і все таке інше. Пройшло 17 років і маємо — скоро в нашій країні буде податок на чисте повітря, на дощ і на все, що нас оточує. Президента буде обирати купка людей, які не несуть жодної відповідальності за свої рішення, користуються всіма перевагами багатіїв та приналежності до вищої касти, а долі людей буде вирішувати той, хто має посвідчення хоч якоїсь вищої державної структури.
У 2004 році українська молодь зробила свій вибір і він мав бути європейським. Нас поманили європейськими стандартами життя, європейськими рівнями зарплат і таке інше, але нам не сказали, що мислення у наших політиків залишилось неєвропейським. Це все ті ж люди, які були при владі 20 років тому і які тільки наживають собі добра за рахунок кожного з нас.
Такі документи як «Коаліція Соборності й Відродження» обурюють своєю нахабністю. Читаючи про що йде мова, складається враження, що читаєш фантастику, причому дешеву страховинну фантастику. В мене в голові не вкладається, що таке можливо у реальному світі. В такі моменти мені хочеться зібрати речі й тікати з цієї країни якнайдалі. Але. Але постає інша цікава деталь — тепер українці, щоб перетнути кордон до однієї з європейських країн, мають надати досить цікаві медичні відомості. Тож, комплекс меншовартості, про який ми так старанно хотіли забути протягом останніх п’яти років знову дає про себе знати.
Молодь не байдужа до свого майбутнього, молодь просто налякана тим, що відбувається.
Вадим ВОЙЦЕШУК, студент заочного відділення, 26 років, Хмельницька область:
— Я так розумію, вони ліплять парламентсько-президентську республіку. Окремі громадяни прогнозують навіть обрання Якуновича президентом із слабкими повноваженнями та посилення Ю.В. на посаді прем’єра. Інші вважають можливу коаліцію ПР-БЮТ фарсом, оскільки це відштовхне електорат. З другого боку, кількість депутатів такої коаліції не матиме особливих труднощів для внесення змін в Конституцію та продовження повноважень парламенту і президента, що закріпить майбутній стан речей на тривалий час.
Стосовно молоді, то більшість її просто хоче пива, машину й ще дещо, з чим я в окремі моменти життя не можу не погодитися. Особисто я виступаю за президентсько-парламентську республіку, з чітким розподілом повноважень та унезалежненням судів. Виступаю однозначно проти парламентсько-президентської республіки, оскільки віддавати всю повноту влади в руки 450-ти випадкових людей вважаю злочином.
Проблема не в моделі влади в Україні — проблема в способі мислення людей, що в будь-який час були при владі. Тому вважаю за доцільне провести певного роду люстрацію за принципом перебування у владних колах в будь-які минулі часи. Тільки тут виникне питання із спеціалістами — де ж їх узяти?
Ірина СІРИК, менеджер, 27 років, м. Житомир:
— Мені просто прикро за Державу і тих молодих людей, які на Майдані свого часу замерзали. Вони монополізують повністю все, а ми залишаємося, як голос волаючого в пустелі. Одним словом, зайвий раз нам показали, що ми — просто придаток, причому, непомітний, ма-а-аленький такий. Хотілося б думати, що наражають вони себе на прикрості від власного електорату, але боюся, електорат настільки приголомшений, що буде нездатен зробити правильний вибір, навіть якщо йому дадуть таку можливість.
