Монологи про професію В'ячеслава Дюденка

САЛОНИ

Я хочу, щоб перукарі були господарями своєї професії і перукарські салони належали перукарям... Хочу, щоб у професії не було «временщиков» і крайнощів, коли одні вкладають мінімум, щоб отримати максимум (тактика «випаленої землі» — «після мене хоч потоп»), а інші вкладають максимум, щоб здивувати себе і своє оточення. Вишукано зі смаком, з душею, на заздрість усім можна перетворити власний салон на найшикарніший дизайнерський палац. Але як потім заробляти?.. На це запитання ті, хто завжди у своєму житті талановито неперевершено, по-дорогому якісно умів тільки витрачати... відповіді не знають. Утiм, якщо гроші не свої, а кредит безстроковий і безпроцентний, то шукати відповідь — даремно напружуватися... А експерименти над перукарями, чи то з добрих намірів, чи корисливих, можуть собі дозволити лише ті, хто за великим рахунком цю професію фактично ніколи ні в що не ставив...

МАЙСТРИ

Я мрію про те, щоб «цвіт» нашої професії представляли розумні й горді, честолюбні й амбiцiознi, поряднi й фанатичнi, патріотично настроєні особистості... Щоб реально та об’єктивно склалася перукарська ієрархія, щоб ТАЛАНТ стояв на першому місці, і перукарські функціонери не призначали «кролика» на посаду «лева», а відстоювали право лідерства ТАЛАНТУ на всіх рівнях... Хотілося б, щоб перукарі не лестили собі, і слабенькі працювали у звичайних перукарнях, а сильні — у дорогих салонах... Коли співробітник престижного салону вимушений працювати вдома, та при цьому ще й за зниженими цінами, то всім оточуючим важко позбутися сумнівів у «крутості» цього майстра і, відповідно, у престижності того ж салону... Візьму на себе сміливість передбачити, що безталанні та примітивні лінивці-перукарі позбавляться ілюзій, що варто їм потрапити (лотерея чи фортуна) кудись у «щось» дороге, як це «щось» зробить їх самих дорогими... Ринкова економіка — це закон відповідності продукту та ціни на нього... І якщо учора когось завищено оцінили, то тільки лише тому, що оцінювали власники- непрофесіонали...

ШКОЛИ

Я сподіваюся, що навчанням перукарів у майбутньому займатимуться виключно, що зрозуміло, самі перукарі, а не «раптом звiдки нi вiзьмись» Головні міжпланетні навчальні центри, що готують міжгалактичних фельдмаршалів перукарського мистецтва. Також упевнений на сто відсотків, що майстерність викладатимуть не ті, хто востаннє працював (якщо взагалі працював) у салоні за Брежнєва («царі Горосі»), а справжні заслужені й визнані лідери професії, які представляють кращі салони України. Я переконаний, що якщо у популярному професійному ЗМІ України об’єктивно відбиватиметься реальний рівень української професійної школи перукарів, і «зірки» представлятимуться як «зірки», а містечкового стилю «зірочки» не «притягуватимуться за вуха», «не висмоктуватимуться з пальця» і «не видавлюватимуться з лимона», як суперстилісти — то у жодного кон’юнктурника, пройдисвіта й афериста не виникне навіть спокуси відкрити з перукарського мистецтва ані школу, ані коледж, ні ліцей, ні студію, ні інститут, ні академію, ні семінарію, ні аспірантуру, ні, тим більше, суперстилістопарикмахетуру... Коли середнячки підносяться як еталон, то у проноз-дилетантів цілком об’єктивно створюється враження, що справжня професійна майстерність — це не більш, ніж просто добре «розпіарені» стандартні естетичні знання і навички, і навчити цього — раз плюнути...

ПІДРУЧНИКИ

Я маю ілюзії, що нарешті зітхну з полегшенням, коли злодюжки-письменники і динозаври-викладачі припинять друкувати тоннами ремікси 70-х років минулого сторіччя, видаючи їх за новітні підручники з перукарського мистецтва...

КОНКУРСИ

Мені не здається абсурдним передбачити, що коли-небудь, років так через ...надцять (а може, i раніше), Україна стане чемпіоном Європи (а може, і Світу) з перукарського мистецтва і переможці змінять у збірній восьмиразових учасників і дванадцятиразових дипломантів. Я вірю, що демократична система виборів на всіх національних конкурсах змінить все ще ту, до болю знайому, радянську монархічну систему одноосібного права призначення суддів, старійшин, тренерів — коли, розставивши ключові (свої) «фігури», зовсім неважко монопольно «обдаровувати» призовими місцями слухняних і лояльних «придворних». Мені здається логічним, що всі колишні члени збірної України, що програли (чи краще — що не виграли), колись все ж зрозуміють (якщо захочуть), що вони дійсно могли і не вигравати, оскільки за великим рахунком (тільки тихо — пошепки) — цього від них особливо ніхто і не вимагав... Чому? Та тому, що це ніяк не впливає і не ставить під сумнів ГОЛОВНЕ — беззастережну одноосібну узурповану владу на внутрішньому конкурсному ринку... А зовнішній?.. Виявляється, все до смішного, по-дитячому, як у казці, просто — досить тільки дуже щиро, без тіні сумніву, не моргнувши оком, упевнено заявити своїм наївним співвітчизникам, що ти ОБРАНЕЦЬ, ти — МЕСІЯ... Тільки ТЕБЕ перевіряли, тільки ТЕБЕ екзаменували, тільки у ТЕБЕ (ну на зразок, як у намісника «Золотої орди», але у XXI столітті) є МАНДАТ (у-у-у-у) аж від САМОГО... І тепер тільки ТИ маєш ПРАВО перевіряти, екзаменувати, призначати інших (простих смертних) ТУТ... А вигравати Європу і Світ — навіщо?..

ПАРИТЕТ

Я цілком реально можу сподіватися, що коли-небудь топ-стилісти з України стануть постійними «зоряними» гостями на найпрестижніших міжнародних майданчиках, представляючи свої неперевершені шоу-програми і майстер-класи. Я можу набратися нахабства передбачити, що колись усім відомі торгові марки і постачальники професійної косметики для волосся візьмуть активну участь у фінансуванні цих проектів. Мені б не здалося неприродним, якби хоч частину грошей, які передбачається витратити в Україні на приїжджих гастрольних «зірок» з різних країн, було б вкладено у виступи українських «зірок» у Парижі, Лондоні, Мілані, Барселоні, Токіо, Нью-Йорку чи Берліні... Упевнений — рівень української перукарської школи, нарешті, реально оцінили б і ті, хто приїжджає з виступами до нас... Тому що я вважаю принизливим, якщо до нас знову, як до «бананової республіки», привозитимуть якихось малознайомих, але дуже комерційних майстрів (якими, напевно, задоволені їхнi звичайні клієнти) або ж треті склади (типу «Динамо-3») міжнародних академій (до Росії — у Москву і у Сочі — приїжджають чомусь інші арт-директори). Я думаю, у майбутньому потрібно якось визначитися... Якщо це Летиція Гено — то так, це особистість! Але якщо на переважній більшості шоу-майстер-класів три чверті залу позіхає і, щонайбільше, з розумним виразом обличчя вдає, що ніби нічого подібного ніколи не робила (щоб з міркувань етики не образити тих, хто на сцені) — не знаю, як кому, а мені соромно і за себе, і за глядачів, і за організаторів, і за іноземних колег. У тій же Росії відомі зарубіжні майстри запрошуються з виступами тільки у контексті виступу російських «зірок» перукарського мистецтва, тому що нікому з організаторів і в голову не приходить, що можна запрошувати «чужих» — щоб опускати «своїх». Я, як і багато десятків тисяч українських перукарів, завжди щиро радий усім Джонам, Мішелям, Сергіям, Куртам і Карлосам, якщо наша дружба і співпраця дотримуватимуться правил дороги з двостороннім рухом. Також я сподіваюся, що організатори гастролей іноземних перукарів в Україні відмовляться від тактики «гри в одні ворота» (наші ворота, між іншим), тому що якось непорядно виходить: як бізнес робити — то на грошах українських перукарів, а як імідж підіймати — то іноземців...

ЖУРНАЛИ

Я плекаю надію, що колись у нашому Національному інформаційному просторі з’явиться цілий ряд українських професійних перукарських журналів і конкуренція прорве блокаду замовчування й умисного заниження реального рівня розвитку перукарського мистецтва у країні. Я палаю бажанням скоріше наблизити час, коли обкладинки і перші розвороти вітчизняних видань (природно, після реклами) завжди беззастережно належатимуть колекціям зачісок кращих українських «зірок». Я буду безмежно щасливий від того, що «боротьба з целюлітом» й інші «актуальні» теми втратять свою актуальність заповнення дефіциту модної інформації, коли журнал, у назві нібито на моду орієнтований... у моді, так щоб особливо, і не розбирається, і не має потреби... А ще я хочу бути упевненим у майбутньому, що коли якийсь журнал «видаватиметься за підтримки громадської організації», то, звичайно ж, не для «підтримки» необмеженої реклами приватного бізнесу президента цієї організації... І як все ж хочеться вірити, що професійні журнали з перукарського мистецтва, котрі видаватимуться в Україні, не зашкодять ні мистецтву, ні перукарям, ані іміджу країни, керуючись чиїмись особистими корисливими інтересами.

Все одно, ще трохи — і старі консервативні немодні пострадянські тітоньки і дядечки «підуть з арени»... З’являться нові салони, школи, конкурси, журнали... Які салони?.. Які школи?.. Які конкурси?.. Які журнали?.. — знову все спочатку... Знову — двадцять п’ять...

Коли готувалася стаття, редакції стало відомо, що В’ячеслав Дюденко посів друге місце на Всесвітньому конкурсі професійної преси AIPP Grand Trophy 2003 у категорії «Авангардна колекція», пропустивши вперед лише колекцію знаменитої фірми Vidal Sassoon. До речі, з усіх номінантів за всіма категоріями до фіналу Конкурсу з усіх країн Східної Європи вийшов тільки Дюденко з України.