Можливо, все не так?

Їх і депутати, і політологи, і журналісти критикують уздовж і поперек, мовляв, двопалатний парламент — це законодавче дітище Кравчука, потім Кучми і так далі в тому ж критичному дусі.

Критика Президента щодо цього конституційного питання, на мій погляд, повинна грунтуватися не стільки на самій ідеї двопалатності (хіба може бути гірше, ніж є зараз?), скільки на трьох наступних моментах.

Перше. Кілька років тому Віктор Андрійович виступав категорично проти двопалатного парламенту. Змінивши бачення на діаметрально протилежне в настільки важливому конституційному питанні, пан Ющенко так і не пояснив причину свого розвороту на 180 градусів. Чому?

Друге. Президент вніс проект «своєї» Конституції на розгляд депутатського корпусу як невідкладний. Запитується, а що заважало главі держави за понад чотири роки правління в спокійному, робочому, а не пожежному режимі, із залученням усіх ключових політичних гравців, розробити Основний закон, що в парламенті став би не яблуком розбрату, а компромісною точкою фракційного зіткнення?

Нова Конституція повинна бути прийнята парламентом (два голосування — 226 і 300 голосів), пройти експертизу Конституційного Суду, і бути затверджена на всенародному референдумі. Але перспективи її прийняття нерозумні — найбільші політичні сили не згодні з низкою президентських ініціатив. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що введення двопалатного парламенту є кроком до федеративності і поверне в парламент корупцію. Її підтримав спікер Володимир Литвин, який назвав Сенат «заповідником українських олігархів», які прагнутимуть до верхньої палати, «щоб отримати недоторканність». А лідер Партії регіонів Віктор Янукович вважає, що текст нової Конституції повинен бути написаний представниками парламенту, а не Президентом. Він запропонував створити в Раді відповідну комісію.

Про що це свідчить? Про те, що в будинку під скляним куполом президентський варіант Основного закону країни не буде підтриманий найбільшими фракціями — БЮТ і Партії регіонів, що апріорі означає провал під час голосування.

Але, запитується, чому Віктор Андрійович тягнув конституційну «гуму» до останнього? Пам’ятається, що минулий, 2008 рік, був голосно оголошений главою держави роком конституційної реформи. Але слова торік залишилися словами, а тепер — до економічної, перманентної політичної криз може додатися й конституційна, оскільки легше повірити в те, що в розпал літа випаде сніг, ніж в оперативне, безболісне і компромісне вирішення питання прийняття нової Конституції у стінах Верховної Ради. Ну і, крім криз, не за горами президентські вибори, а це значить, що градус конституційних пристрастей просто зашкалюватиме. От і запитується, чи варто, до речі, вже вкотре, наступати на ті самі граблі, приймаючи нову (оновлену?) Конституцію в умовах виборчої пожежі? Навіщо? Щоб потім, через півроку після президентських виборів, новий глава держави, новий прем’єр, і, можливо, нові парламентарії, критикували Основний закон так, як критикують нинішній — виправлення в який самі ж дружно внесли 2004 року.

Третє. Віктор Ющенко під час свого годинного парламентського спічу коренем усіх кризових політичних лих назвав саме політреформу. Президент іронічно зауважив, мовляв, а чи випадково Закон про внесення змін до Конституції має номер 2222? Дійсно, складно сперечатися: політреформа не лише розбалансувала повноваження різних інститутів, але і відірвала головну виконавчу галузь влади — уряд від регіонів, що нині, по суті, перебувають в автономному плаванні. Проте, критикуючи «недолугу» політреформу, Віктор Андрійович скромно умовчує, що 2004 року «Наша Україна», яка на той момент була чітко орієнтована на Ющенка, проголосувала «за» внесення виправлень у Конституцію. Єдиною фракцією, що сказала політреформі «ні» була фракція Блоку Тимошенко.

Ціна конституційних виправлень на той момент для Віктора Андрійовича — окрема тема для розмови. Після голосування щодо політреформи пан Ющенко рік мав такі самі повноваження, як і Кучма. Однак нова «помаранчева» команда, в тому числі й новообраний Президент, займалися не усуненням очевидних конституційних «болячок», а протиборством один із одним, що обернулося в підсумку у вересні 2005 року скандальною заявою Олександра Зінченка і несподіваною відставкою першого Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко. Тож, як то кажуть, навіщо нарікати на дзеркало...

Варто зауважити, що з годинного Послання Президента до Верховної Ради журналісти, експерти і безпосередньо парламентарії звернули увагу лише на конституційні ініціативи глави держави. Тим часом у своєму спічі Віктор Ющенко торкнувся дуже важливих тем, що не просто загубилися в інформаційному просторі, — випали з нього. А даремно.

Як випливає з виступу гаранта Конституції, реформи нині потребує не лише Основний Закон, а буквально всі сфери життєдіяльності держави. Щоправда, перш,ніж озвучити реформаторський антикризовий маршрут для країни, Президент повернувся в минуле, згадавши про Голодомор, і заглянув у майбутнє, висловивши впевненість у тім, що в країні в близькому майбутньому буде створена Єдина помісна православна церква. Взагалі, складалося враження, що Президент вимовляє прощальний спіч у статусі гаранта Конституції. Віктор Ющенко довго перелічував досягнення помаранчевої революції (ключове — свобода слова, яка, за його словами, стала природною, як повітря), говорив про економічні та геополітичні успіхи останніх чотирьох років. «Ми весь цей час концентрували свої зусилля не на гаслах, а на практичних кроках», — заявив Віктор Андрійович, відзначивши прогрес у відносинах із Євросоюзом та НАТО. У цьому контексті він також нагадав про укладення Угоди «Східне партнерство», про зону вільної торгівлі, «про унікальну угоду, що буде підписана невдовзі, — Асоціації «Україна — ЄС», а також про безупинний діалог із Європою щодо скасування віз для українських громадян. Крім того, Віктор Андрійович заявив, що ще кілька років тому Україна стояла на краю демографічної прірви, але сьогодні ситуація кардинально змінилася. Благо, на краще. Як приклад Президент навів цифру: торік народилося на 84 тисячі більше маленьких українців, ніж 2004 року. Крім того, великий прогрес Віктор Ющенко відзначив у сфері всиновлення. «2008 року кожна десята дитина-сирота знайшла родину. Сьогодні в чергах на усиновлення стоять родини, а не діти, як було ще кілька років тому», — гордо підсумував Президент.

За словами гаранта, за чотири останні роки обсяг прямих інвестицій в Україну втричі перевищив суму вкладень за всі роки незалежності і склав 27 млрд.дол. Показово, що в парламент Президент прийшов не лише з проектом нової Конституції, але й, що вкрай важливо, — з конкретними антикризовими рецептами. Ключові з них наступні: поновлення фінансової стабільності (перегляд бюджету, збалансування фінплану НАК «Нафтогаз», внесення змін щодо Пенсійного фонду, а також ліквідація спеціальних пенсій і введення податку на нерухомість для багатих). Також Віктор Андрійович пропонує «навести лад у системі пільг». За підрахунками глави держави, сьогодні в Україні нараховується 19,5 млн. пільговиків, що «є перекрученим і несправедливим». Ще один пункт антикризового президентського плану — це лікування «хребта української економіки — банківської системи».

Зауважимо, що за час свого президентства Віктор Ющенко лише вдруге виступив у парламенті зі щорічним посланням. 2005 року Президент не звертався до Верховної Ради, бо заступив на посаду лише 23 січня. Відповідно, підготувати звернення, що містить тези про плани розвитку на цілий рік, він не встиг — не були сформовані органи, що відповідають за розробку документа.

9 лютого 2006 року Віктор Ющенко вперше виступив у ВР із посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України. Він докладно розповів про своє бачення галузевих реформ, зокрема судової системи, правоохоронних органів, систем охорони здоров’я й освіти, а також про програми відродження села, розвитку високих і впровадження енергозберігаючих технологій. Щодо зовнішньополітичних перспектив країни, то він поставив чіткі завдання: створення зони вільної торгівлі з ЄС 2007 року і підписання Європейської угоди про асоціацію 2008 року. Крім того, Ющенко заявив про необхідність продовження політичної реформи, пообіцявши після парламентських виборів — 26 березня — створити конституційну комісію, що розробить проект нової редакції Конституції.

2007 року глава держави відмовився виступати з посланням до ВР через гостру політичну кризу, що призвела до дострокових парламентських виборів 30 вересня.

Торік Президент повинен був виступити з посланням 5 лютого. Однак зробити цього йому не вдалося — депутати фракцій БЮТ (!) і Партії регіонів заблокували парламентську трибуну.

Цього разу прем’єр Юлія Тимошенко слухала президентське послання в урядовій ложі. Час від часу на її обличчі читалося задоволення від президентських тез (особливо, коли Ющенко, перелічуючи досягнення помаранчевої революції, казав не «Я», а «Ми»), а іноді на обличчі прем’єра з’являлася її фірмова іронічно-кілка посмішка. Втім, приводу для радості в голови Кабміну вчора було все-таки більше, адже Віктор Ющенко (що вкрай важливо) відмовився від традиційної твердої критики Кабінету Міністрів і, спробувавши зіграти роль миротворця, сконцентрувався не на проблемах, а на шляхах їхнього вирішення.

Вислухавши «від» і «до» спіч глави держави, виникає запитання: послання це було чи прощання? Багато експертів переконані, що вівторкове звернення — це останній виступ Віктора Андрійовича в статусі глави держави. До речі, сам Віктор Ющенко днями, відповідаючи на запитання газети «Дело» про те, чи балотуватиметься він на другий термін, заявив: «Я скажу вам про це влітку». На запитання, що він відчуває стосовно того, що чотири роки тому до нього відносилися як до національного героя, а сьогодні його популярність різко впала, — за деякими даними, аж до 2%, Президент відповів так: «Не коментуватиму рейтинги і відсотки, але я розумію, що політик, який говорить про сталінський терор і Голодомор, який кожен місяць відвідує Брюссель і просуває членство в НАТО, не збиратиме очки популярності».

Відштовхуючи від цих слів глави держави і підводячи риску під його парламентським спічем, хочеться відзначити наступні кілька моментів. Безумовно, Віктор Ющенко, як і будь-який інший керівник вищої ланки, приречений на помилки. Ідеальних буквально в усьому лідерів не буває. Так, можливо, за чотири роки президентства Віктор Андрійович допустив більше помилок (локальних, глобальних, кадрових, інших...), ніж можна було очікувати. У підсумку в Україні дня нинішнього тверда критика глави держави стала такою самою традицією, як ранкова кава. Причому, бігаючи із шоу на шоу, критикують Президента і маловідомих депутатів, які, по-перше, потрапили в парламент, скажімо так, завдяки щасливій випадковості, по-друге, за півтора року роботи Верховної Ради не спромоглися написати жодного законопроекту, по-третє, на відміну від того ж Ющенка, не зробили ще нічого для держави Україна.

Зрозуміло, Президента можна, потрібно і головне — є за що критикувати. Однак є, щонайменше, кілька «але». Перше. З урахуванням низького рейтингу нинішнього господаря Банкової, багато вчорашніх соратників глави держави (йдеться не про тих, кого несправедливо «відітнув» сам Ющенко) втікають від «Нашої України», як чорт від ладану. Вкрай неприємно спостерігати, як деякі вчорашні нашоукраїнці, коментуючи заявлені Президентом грядущі кадрові рокіровки в НСНУ, б’ють себе в груди і гордо віщають країні, я, мовляв, більше не член «Нашої України», я вийшов із партії... Пробачте, шановні, а чи не партія, до слова, кілька років тому — одна із найпопулярніших політичних сил, дала вам путівку у велику політику і хіба можна назвати відповідальним вчинком біг із потопаючого партійного корабля? Втекти і створити (до речі, малоперспективне і недемократичне) щось нове, як ЄЦ, наприклад, легше всього. Але шлях легкий — це шлях слабких.

Друге, і ключове. Наші політики і політологи після виступу Віктора Ющенка у Верховній Раді наперебій кинулися критикувати конституційні ідеї глави держави і навіть не спробували вийти за рамки цього питання. А даремно. Чому? Бо, на відміну від комуністів, які в день візиту Ющенка розвісили в сесійній залі плакати образливого змісту, Президент є патріотом нашої країни. Про це, на жаль, не сказав ніхто. Патріотизм був присутній чи не в кожнім слові президентського послання. Патріотизм і небайдужість до майбутнього України відчувалися навіть в інтонації Віктора Ющенка. До речі, це дуже помітно дисонувало з іронічною посмішкою Юлії Тимошенко та усмішками Віктора Януковича. Ну й, нарешті, Віктор Ющенко на шкоду своєму рейтингу відверто і прямо говорить про Голодомор, про Єдину помісну церкву, про НАТО, у той час як прем’єр нинішній і колишній, усіляко намагаються уникнути «незручних» тем, озвучуючи в Брюсселі одне, у Москві — інше. Хіба це патріотизм? Швидше, навпаки: загравання, спроба всім сподобатися, і традиційне прагнення — зібрати якнайбільший електоральний врожай. Поки що в Тимошенко і Януковича це виходить. Але українське суспільство змінюється і, можливо, перший вітер змін можна буде відчути відразу після часу «Ч», що невпинно наближається, — президентських виборів-2009.