Мури несмаку
Доводилося не раз бувати у «Мистецькому Арсеналі» на вулиці Мазепи, 30 ще тоді, коли влада тільки-но оголосила про наміри обладнати музей. Нині там проходить доволі представницький фестиваль театру, кіно і образотворчого мистецтва, можна після тривалої перерви подивитись, як облаштовують «Український Лувр».
Заходиш, і відразу тебе проймає холод. Надворі вже все квітне, май-розмай, а за масивними воротами панує зимова холоднеча. Глядачі сидять у теплих куртках, накриваються ковдрами і все одно мерзнуть. Багато хто виходить із застудою. На акторів, котрі грають часто-густо у легкому одязі, страшно дивитися. Це при всьому тому, що урочисто проголошена реставрація триває вже не один рік, і раз у раз тут ідуть фестивалі.
Однак холод — не найгірше.
Пам’ятаю неймовірне враження від інтер’єру, коли я побував в «Арсеналі» вперше. Величні склепіння, цегляні стіни, колосальний внутрішній простір — жива історія, до якої можна доторкнутись. І цього разу дещо зроблене справді вдалося побачити: стіни почали штукатурити.
Торік у складі невеличкої делегації, серед якої були і працівники «Мистецького Арсеналу», я як кореспондент «Дня» поїздив по музеях і культурних закладах Польщі. Було цікаво, як у сусідній державі переобладнують занедбані будівлі під культурні потреби. Варто бачити, наскільки вміло і делікатно обійшлися з тими старими спорудами. Може бути найсучасніший дизайн, архітектурний хай-тек, однак у всі ті дива органічно вписано всіляку машинерію, древні котли, фабричні труби; старовина зберігається по максимуму, і саме це надає музею чи розважальному центру неповторного колориту.
Здавалося б, та поїздка мала наслідки: в «Арсенал» запросили для консультацій німецьких реставраторів, котрі показали, як можна і зберегти, і укріпити унікальне мурування. Ціла технологія: зі стін за допомогою спеціальних речовин спочатку витягують солі, накопичені там віками, натомість заповнюють шпари гідрофобним розчином. Фрагменти тої роботи можна побачити на невеличкій ділянці на стелі: збережено шляхетну фактуру двохсотрічної цегли, водночас і виглядає це мурування надійним і новим. А проте для «Арсеналу» обрано зовсім інший шлях.
Питання «чому?» давно має відповідь. При тій системі стосунків, що склалася між державою і культурним сектором, шанси на цілковите здійснення будь-яких задумів має тільки придворний митець. А це означає, що втілюються примхи начальства, бо саме таке завдання і стоїть перед оплачуваними «митцями». А що у нас начальство позбавлене смаку — аксіома. Архітектурні уподобання попередніх правителів масштабно втілені на Майдані; нині начебто інша епоха, а естетичний провал не менш глибокий. Адже штукатурка — то ще півбіди. Туди додають цемент, що суперечить будівельним нормам, згідно з якими використовувати цемент для реставрації давніх будівель не можна, бо тоді застосовували вапняковий розчин, і сучасні матеріали можуть зашкодити стінам. Мало того. Останнім часом довкола проекту настирливо крутиться один відомий офіціозний маляр, котрий має вже власні уявлення щодо розпису багатостраждальних стін. Всі, хто бачив це, підтверджують: це будуть суцільні писанки, квіточки, гетьмани та інший псевдофольклорний жах. І хотілося б сподіватися на краще, але, знаючи про пильну увагу Президента до проекту, а також про нахили влади в царині прикладного мистецтва, можна констатувати: ідею про «Мистецький Арсенал» як про візитівку України — спрямовану у майбутнє сучасної європейської держави — можна вважати похованою. І нащо такий поспіх, коли ще навіть не затверджено остаточний проект? Бо хочуть відкрити до Дня незалежності-2009. Як колись відкривали до 60 річчя Жовтневої революції, ХХII з’їзду КПРС і т. ін. Що ще раз доводить — «Мистецький Арсенал» для нашої влади — то не справа престижу держави, а чергова цяцянка на кшталт горщиків сумнівного походження.
Як із тим боротися — не знаю. Лишається тільки один спосіб. Якщо «Арсенал» таки прибере вигляду жалюгідної «гетьманської світлиці», мого голосу Ющенко і споріднені з ним політичні сили на жодних виборах не отримають.
