Музеї чужих свят

Кожного року з наближення листопада службовців, студентів, школярів цікавить питання: «Будуть цього року святкувати рiчницю Жовтневої революції чи ні?» В перекладі це лунає так: «Бути чи не бути додатковим загальнодержавним вихідним дням?» Цим і тільки цим змістом наповнені сьогодні свята того режиму, який «відійшов у вічність», для більшості громадян України. Кожен із нас завжди радий трохи відпочити за рахунок казни, але якщо відзначати всі табельні дні колишніх царювань плюс покійного радянського режиму і плюс релігійні (і не однієї церкви — слава Богу, Свобода совісті), то 365-и днів не хватить. Для праці прийдеться запрошувати до країни варварів, не здатних належним чином вшановувати свята.

Якщо ж говорити більш серйозно, то нашому суспільству давно пора заспокоїтися і раз на завжди закрити «проблему» радянських свят-вихідних. Тим більш, що їх остаточна відміна нікого персонально не скривдить — серед нас уже немає не тільки учасників революційних подій 1917 року, але навіть людей, які дійсно пам’ятали би той час. Якщо, звичайно, не брати до уваги тих, що полюбляли урочисто походжати вулицями (не завжди у тверезому стані) під червоними прапорами і викрикувати вражаюче змістовні лозунги на зразок: «Да здравствует 50-я (55-я, 60- я і т.д.) годовщина Великой Октябрской революции! Ура-а-а!». Гасла, що були одним із перших свідчень занепаду комуністичної ідеологічної системи.

Інколи здається, що ми ніколи не покінчимо зі штучною реанімацією штучного революційного ентузіазму. Ентузіазму за зразками фантастично талановитих радянських кінофільмів, які стали дійсними творцями «історії Пролетарської революції» для широкого загалу (Ці фільми мають таке саме відношення до реалій революції, як «Кубанські козаки» до колгоспного життя.). Зажилася на цьому світі також практика використання радянських свят у якості масових передвиборних «тусовок», чим зловживають деякі партії. Події 1917 року давно треба було перевести до розряду історичних, якими вони сьогодні і є. Нехай ними займаються не політики, а історики, користуючись розсекреченням багатьох (не всіх, однак) архівів, нехай аналізують події 84-літньої давнини і розказують нам про них без страху і докорiв — як про негативне, так і про позитивне. Бо хто може заперечувати, скажімо, той факт, що радянський уряд за кілька десятків років перетворив велику багатомовну неписьменну державу на письменну? (Втім, це напевно сталося би при будь-якому іншому режимі — двадцяте століття розвивалося за своїми особливими законами.) Або згадаємо феномен, який граничить із чудом, та що там — є автентичним чудом! Радянська держава, жорстоко обмежуючи як фізичну, так і духовну свободу людини, систематично нехтуючи її громадянськими й природними правами, одночасно зуміла «причарувати» маси ілюзією власної свободи, виключності, вищості. Ностальгія за цим світоглядом відчувається й сьогодні. Як сказав великий російський поет, «Тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман!»

Лицарям свята Жовтневої революції хотілось би нагадати кілька загальновідомих фактів. 7 листопада — це не тільки свято держави, якої вже немає, але й тої держави, від поневолення якою Жовтнева революція українців не звільнила. Революція багато чого змінила у житті колишньої імперії, але політичні стосунки комуністичної Москви з народами, завойованими імперією Романових, залишилися фактично незмінними, якщо не враховувати нових форм, гасел, слів. Не варто також забувати, що життєво важливе для України революційне гасло: «Земля селянам!» на ділі виявилася брутальною, наперед спланованою оманою селян. Як виявляється, напрочуд живучою оманою, попри весь післяреволюційний досвід.

Якщо повернутися до проблеми святкування, то з багатьох точок зору значно більш логічно було б відзначати не Жовтневу, а Лютневу революцію. Вона покінчила з трьохсотлітньою імперією Романових — самодержавною азіатською деспотією. Кріпосне право в Росії було скасоване на сотні років пізніше, ніж у деяких західних країнах: жалюгідні спроби трону ввести елементи представницького управління (у ХХ столітті!) закінчилися «скандалом и безобразием», а державна конституція так і не була прийнята хоча б для декоруму, як це пізніше зробив Сталін. Останні роки імперії позначені Кривавою неділею, фатальними воєнними поразками, розгулом чорносотенців, відмовою відновити Московський патріархат, «закритий» Петром I, рисами маразму та виродження. І ще багато чим подібним. Тому є чимало підстав пропонувати нове святкове гасло: «Да здравствует Февральская революция!». Звичайно, для росіян, — ми, зрештою, тут при чому?