«М’яка сила»

Події на Кавказі стали для Європейського Союзу свого роду випробуванням на міцність і єдність співтовариства, створеного понад 50 років тому з метою покласти край війнам на цьому континенті. Надзвичайний саміт ЄС щодо Грузії, який відбувся ввечері минулого понеділка, продемонстрував, що країни ЄС можуть приходити до єдиної думки. Як відомо, нові країни ЄС пропонували запровадити санкції проти Росії, яка 26 серпня визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії, що входить до складу Грузії. Проте після дискусій переміг погляд країн Старої Європи, які вирішили діяти на Росію за допомогою «м’якої сили» — діалогом і деклараціями. Але слова щодо Москви були досить жорсткими. «Грузія — незалежна держава, і не «великому сусіду» вирішувати, в яких кордонах їй перебувати», заявив президент головуючої в ЄС Франції Ніколя Саркозі. Французький президент також застеріг від проведення паралелей між ситуаціями в Абхазії та Південній Осетії і прецедентом із Косово. У випадку з Косово, пояснив він, визнанню незалежності передували 10 років переговорів, тоді як у випадку з визнанням Південної Осетії та Абхазії переговори не провадилися.

За підсумками екстреного саміту в Брюсселі лідери Європейського союзу в жорсткій формі засудили «вторгнення Росії в Грузію», закликаючи при цьому Москву не йти в самоізоляцію. Лідери Євросоюзу також домовилися відкласти переговори про нову угоду ЄС — Росія доти, доки Москва не відведе свої війська на позиції, які передували конфлікту з Грузією.

Європейські лідери назвали неприйнятними присутність російських військ на території Грузії та заявили, що це поставило «відносини між Євросоюзом і Росією на роздоріжжі». У підсумковому документі також міститься засудження Росії за те, що вона визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії. ЄС застерігає інші країни від аналогічних кроків.

Євросоюз заявив про розширення торговельних відносин із Тбілісі і готовність обговорювати полегшення візового режиму для грузинських громадян. Окрім того, Євросоюз пообіцяв направити до зони конфлікту своїх спостерігачів, а також виділити допомогу на відновлення економіки країни.

У сьомому пункті підсумкової заяви ЄС зазначається важливість майбутнього саміту між ЄС і Україною, який відбудеться 9 вересня у французькому Евіані. Крім того, підкреслюється необхідність підтримати регіональну співпрацю та зміцнити відносини, які він підтримує зі східними сусідами, за допомогою реалізації політики сусідства, розвитку «Синергії Чорного моря» та реалізації «Східного партнерства», яке планується схвалити в березні 2009 року на саміті лідерів ЄС.

Це фактично є свідченням того, що події в Грузії змусили ЄС звернути увагу на Україну та Молдову. І, як заявила європейський комісар із питань зовнішньої політики та Європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер, ці країни, включаючи Грузію, можуть розраховувати на підтримку ЄС у питанні територіальної недоторканності. «Ми не можемо допустити нові розділові лінії в Європі, і що партнери, такі, як Грузія, Україна і Молдова можуть розраховувати на нашу підтримку їхньої територіальної недоторканності та суверенітету», — цитує її слова Інтерфакс.

Примітно, що Москві не дуже сподобалися результати надзвичайного саміту ЄС. Зокрема, в інтерв’ю Російській службі Бі-Бі-Сі постпред Росії при ЄС Володимир Чижов сказав, що тепер «підстав сумніватися в надійності Євросоюзу як партнера щодо переговорів і співпраці, на жаль, додасться. Євросоюз постраждає не менше, аніж Росія, а, я б сказав, навіть більше, бо його реноме буде заподіяно шкоди».

Це звучить дуже дивно, адже санкцій ЄС проти Росії не прийняв. Чому б не радіти через це. Скоріше за все, Москві не подобається пункт про виведення військ із Грузії — для продовження переговорів про нову угоду щодо партнерства між ЄС і Росією. Проте віце-президент Центру політичних технологій Олексій Макаркін вважає, що «це не ультиматум, оскільки умови, які пред’являються, не є для Росії дуже обтяжливим, що розуміють у Брюсселі». На думку політолога, загальний настрій саміту ЄС, який відбувся в понеділок у Брюсселі, дає підстави вважати, що Євросоюз налаштований на компроміс із російською стороною. «Захід дає зрозуміти, що досить скоро буде прийнято ухвалу, яка влаштовуватиме всіх. Уже зараз збільшується кількість спостерігачів від ОБСЄ, які присутні в кавказькому регіоні», — сказав О. Макаркін.

Проте це не останнє слово Європейського Союзу в питанні щодо Грузії. 8 вересня представники Євросоюзу відвідають Грузію і Москву, щоб пересвідчитися особисто, як сторони виконують взяті на себе зобов’язання щодо угоди про припинення вогню, укладеної за посередництвом Франції. І тоді буде ясно чи подіяла на Росію «м’яка сила» ЄС чи ні.

КОМЕНТАР

Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:

— Власне кажучи, до моменту опублікування результатів саміту, його результати вже, напевно, ні для кого не були сюрпризом. Попередня дискусія підготувала всіх до того, що жодні санкції щодо Росії не прийматимуться. І через різні причини візьме гору прагматична позиція стосовно Росії. Це зважений результат саміту. ЄС ухвалив рішення не поривати з Росією. З іншого боку, він ухвалив рішення продовжити свої дії у східному сусідстві та східному партнерстві. На мій погляд, жодної якісної зміни політики ЄС не сталося. Замороження переговорів про партнерство та співробітництво з Росією, в жодному випадку не є ні санкцією, ні загрозою, а деяка констатація сьогоднішньої реальності. Оскільки продовжить дію старий договір про партнерство і співробітництво між ЄС та Росією.

Вимоги, що висунені до Росії стосовно того, що їй потрібно прибрати війська на позиції, що передували конфлікту, і поновлення переговорів — мінімальні й найбільш реалістичні, а також цілком здійснимі. Можна чекати, що Росія виконає ці вимоги. ЄС збереже обличчя. І діалог так чи інакше поновиться. Я вважаю, що подія навряд чи заслуговувала статусу надзвичайного саміту, який скликався вперше після 11 вересня 2001 року.

Я не погоджуюся з тим, що події після 8 серпня можна прирівняти за значенням до подій, що сталися 11 вересня. Оцінка загроз у більшості країн старої Європи абсолютно не змінилася. І це також було видно на саміті, і тому, я гадаю, що тут, швидше, необхідно говорити про те, що всередині Заходу, всередині Європейського Союзу оцінка загроз ще більше поляризувалася, ніж це було досі. Нові країни ЄС убачають у діях Росії на Кавказі серйозну драму, а країни Старої Європи, хоч для них так чи інакше це неприємно, не вважають необхідним корінним чином змінювати свої відносини й політику як із Росією, так і загалом політику безпеки.

Рішення про виконання Росією шести пунктів прийматиметься з урахуванням цієї заяви саміту ЄС. Але не обов’язково під його впливом. Відбуватиметься переговорний процес. У Росії готові почати нову стадію відносин із Заходом із чистої сторінки. Шість умов плану Саркозі—Медведєва в принципі здійснимі. Але Росія не піде назад щодо скасування визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії.

Дійсно, при цьому Росія порушила Хельсінський акт про непорушність кордонів. Але цей Акт із 1991 року порушували всі, кому не ліньки. Річ у тім, що міжнародне право на сьогодні не діє. Його немає. Хтось може посилатися на права прецедентів, а хтось може казати, що у сьогоднішньому світі все дозволено. Коли право універсальне, то воно припиняє діяти й на нього марно посилатися.

Варто зазначити, що на Україну звернули більшу увагу. Але бернштіанство — процес означає більше, ніж результат. Коли на Україну звернуть увагу, до неї поставляться з великою увагою до якихось конкретних перспектив нарощування взаємодії. Але знову, якщо в новому договорі, який буде підписаний, не буде фрази про перспективу вступу України в ЄС, знову не можна буде говорити про якісну зміну ситуації. Східне партнерство выдбувалося раніше, Чорноморська синергія — також. Буде ще одне. Європейський Союз не вийде за рамки свого розуміння, в яке вписується завдання залишити Україну поза Союзом. Тоді про яку ж якісну зміну ситуації можна казати? Якби я міг написати в Україні статтю, то порекомендував би українському керівництву не підписувати договір, який не містить фрази про перспективу членства. Усе, що не змінює ситуацію якісно, зараз безглуздо підписувати. Я вважаю, що збитку від цього Україні не буде. Бо важливість України очевидна. Гадаю, що в якийсь момент Україна повинна виявляти невдоволення. Досі українська політика у відносинах із Заходом була така: дякую вам за все. На мій погляд, на сьогодні цього вже недостатньо. Бо ця політика призвела до погіршення візової ситуації, до розмивання перспективи членства. Краще товаришувати, ніж лаятися. Але бути вдячним геть за все, можливо, не варто. Вдячним потрібно бути за конкретні речі.