Михайло ЧЕЧЕТОВ: «Криворіжсталь» продадуть... Дорого
— Михайле Васильовичу, у попередньому інтерв'ю «Дню» ви говорили про те, що спеціально не відкладаєте конкурс по «Криворіжсталі», щоб парламент був на місці і міг контролювати ваші дії. А зараз виходить, що Фонд держмайна певною мірою навіть зриває роботу парламенту постановкою цього питання. Парламент бунтує, не може працювати, трибуну блокують... Ви не шкодуєте про те, що свого часу прийняли таке рішення?
— Абсолютно не шкодую. Коли кажуть, що парламент бунтує і перевертає трибуни, це невірно — перевертає не парламент, а окремі депутати. У четвер був справжній пік пристрастей. Однак вдалося дійти домовленості про нараду керівників фракцій у глави парламенту за участю прем'єр-міністра та глави Фонду держмайна. Там виступив прем'єр, виступив я як глава Фонду. Мені довелося хвилин двадцять відповідати на запитання народних депутатів. Потім цю дискусію ще раз перенесли до залу, де виступив щодо питання вето Президента на закон про внесення «Криворіжсталі» до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, міністр промполітики Неустроєв, який також підтримав наші наміри. У ході голосування парламенту не вдалося подолати вето Президента. Після цього була спроба внести ще кілька законопроектів, спрямованих на блокування приватизації «Криворіжсталі». Голова Верховної Ради ставив усі ці документи на голосування — не набиралося 226 голосів. Потім була ще хвиля аналогічних постанов, чотири або п'ять. Їх знову ставили на голосування, але голосування не дало результату. До кінця дня всі виступили, всі висловилися. При цьому Литвин скрупульозно дотримався регламенту, поставив на голосування все, що міг, всі пропозиції депутатів. Але оскільки жодна з цих пропозицій, які намагалися запалити червоне світло на шляху приватизації «Криворіжсталі», не була підтримана, можна сказати, що парламент остаточно дав «добро» на конкурс по цьому підприємству. Я повторюю: це дуже добре, що ми проводимо конкурс у той час, коли парламент працює і є можливість відповісти на всі запитання, дивлячись в очі депутатам, керівникам фракцій, спікеру... Четвер ще раз показав, я б сказав, політичну зрілість парламенту. Він продемонстрував державний підхід до оцінки перспектив приватизації «Криворіжсталі». При цьому ми чули різні висловлювання. Але думки окремих депутатів стають рішенням парламенту тільки тоді, коли їх підтримують 226 голосів. Саме стільки й навіть більше було за те, щоб довести конкурс по «Криворіжсталі» до логічного завершення, щоб підприємство отримало серйозного інвестора, а держава — відповідні грошові кошти.
— Боротьба в парламенті була жорсткою і часом навіть у прямому значенні силовою. Це не позначиться на конкурсі?
— Хоч як парадоксально, це може мати тільки позитивні наслідки. Ще дуже принципово, що напередодні конкурсу було організовано виїзд на завод. За це я дуже вдячний Спеціальній контрольній комісії парламенту, а також фракції соціалістів. Вони дуже сприяли тому, щоб конкурс, як ми з самого початку й хотіли, відбувся максимально прозоро та публічно. Вони взяли народних депутатів, запросили від нас заступника глави Фонду Вадима Васильєва, який очолює конкурсну комісію, і виїхали на завод. Зустрілися з профкомом, мали багато розмов із робітниками та фахівцями. Після цього я отримав із підприємства велику пачку документів: прохання, рішення... Судячи з них, трудовий колектив однозначно за приватизацію, але категорично проти того, щоб на завод заходив іноземний інвестор. Вони пишуть про це відкритим текстом у пропозиціях Фонду державного майна. Ось виписка із протоколу засідання профспілкового комітету «Криворіжсталі», яку супроводжують 50 тисяч підписів. Основний висновок (цитую): «...врахувати думку трудового колективу комбінату про участь у конкурсі з продажу «Криворіжсталі» тільки українських інвесторів». Те саме й у документах, прийнятих на зборах усіх цехів підприємства.
Хочу відверто сказати: я поділяю цю думку і як керівник Фонду, і як професійний економіст, і як патріот нашої країни. Щоправда, реалізувати свої уподобання я не маю права. Але хочу наголосити, що прості люди мислять вищими державними категоріями, ніж ті політики, які наполягають на тому, щоб віддати «Криворіжсталь» — перлину нашої металургії — американцям або росіянам. Ми нафтопереробку вже віддали. Що маємо? Бензин за 3.30, і кланяємося, просимо, щоб вони знизили ціну. Добре, що Президент підписав указ про створення Єдиної енергетичної компанії, куди увійшли державні пакети акцій і енергогенерації, і обленерго. А так би Чубайс їх вже скупив. І тоді б ми їздили вмикати світло до Москви. Прості люди це добре розуміють, одразу в корінь дивляться — через призму бензину й енергетики взагалі.
На жаль, я не можу повністю піти їм назустріч і зробити так, щоб у конкурсі по «Криворіжсталі» брали участь тільки українські інвестори. Тому конкурс виписаний так, що брати участь можуть і росіяни, і американці, словом, усе близьке й далеке зарубіжжя. До фінальної стадії вийдуть ті інвестори, які повністю виконали умови конкурсу. А остаточно виграє той, хто заплатить більше.
— І все ж таки, виписуючи умови конкурсу, ви ніби бачили переможця.
— Я цього й не заперечую. Я хочу сказати, що Україна створила такі умови приватизації, які відповідають її національним інтересам.
— Тобто, ви згодні з тим, що вони не рівні?
— Ні, вони рівні для всіх — що для українського інвестора, що для іноземного. Якщо учасник конкурсу не буде пов'язаний з управлінням коксохімічними підприємствами, він не пройде — ані наш, ані іноземний. Це як при посадці до поїзду: однаковий квиток потрібен і для іноземця, і для мене. Ось якби ви сказали, що для нашого одні умови, а для іноземця інші, тоді можна було б говорити про відсутність рівності — такого немає, умови однакові для всіх. Але вони, справді, жорсткі... І я можу з цілковитою впевненістю сказати, що хоч би хто пройшов через це сито і в результаті став власником підприємства — це буде солідна структура, яка знає ринок і здатна ефективно управляти підприємством, вивести його на вищу траєкторію економічного зростання. За інших умов, я цього не виключаю, на заводі могли б з'явитися люди, від яких йому, крім біди, нічого не буде. Але вони, я впевнений, у нинішніх умовах не пройдуть. Переможуть дуже сильні й серйозні. Але в будь-якому разі, хоч би хто б переміг — чи то наш, чи то іноземний інвестор — він забезпечить розвиток виробництва, я в цьому переконаний.
Водночас хочу ще раз повернутися до позиції трудового колективу. Крім соціальних питань, на які він просив звернути увагу (конкурсна комісія прийняла рішення, що задовольнило ці вимоги й зобов'язує інвесторів включити до бізнес-плану концепції соціального розвитку підприємства), це турбота людей про національну безпеку країни. Металурги відчули, що Україні потрібен закон про глибину проникнення іноземного капіталу в базові галузі, які визначають основи національної економічної безпеки держави.
— Сьогодні всі інвестори «Криворіжсталі» вже відомі?
— Так, ми знаємо 13 інвесторів, які можуть подати документи. Половина українські, половина — близьке та далеке зарубіжжя; але хто конкретно, я не маю права говорити. Ще у п'ятницю чотири інвестори внесли заставу — 10% від стартової ціни, тобто по 380 мільйонів гривень. Таким чином, у нас на рахунку вже півтора мільярди.
— Чи можна назвати тих, хто вже вніс заставу?
— З цим доведеться зачекати. Сьогодні (понеділок. — Авт. ) до шостої вечора інвестори подаватимуть документи, а вже завтра комісія розпочне розглядати окремо кожний документ. Ось тоді й можна буде назвати всіх інвесторів.
— Отже, ті інвестори, які внесли гроші, згодні з умовами конкурсу, хоча деякі з них раніше ці умови критикували...
— Так. Для них умови конкурсу є прийнятними, вони внесли гроші і, звісно, подаватимуть документи. Головні претенденти «на медаль» вже практично в конкурсному полі. Починається гонка. Вона дуже нагадує чемпіонат України з футболу. Хоч би там що, усі знають, що першість розігруватимуть «Динамо» (Київ) та «Шахтар». А можливо, ще втрутиться «Дніпро». Ми, як і вболівальники, приблизно знаємо потенціал кожної команди та прикидаємо, де серйозніші інвестори. Хоч я мушу сказати, що всі дуже сильні.
— Дуже багато було розмов про «коксову складову» умов конкурсу. Чи вдалося подолати цю умову іноземним учасникам?
— Цього не знаю, оскільки ми ще документів не бачили. Коли відкриємо конверти й розпочнемо розгляд документів, буде ясно, хто які та з ким створив структури.
— Судячи з вашого настрою, можна припустити, що незабаром у держави з'являться чотири мільярди гривень, або навіть більше, виручених за «Криворіжсталь». Як їх витрачатимуть?
— Нещодавно у Президента відбулася нарада щодо погашення заборгованості із зарплати. Це 2,1 млрд. грн. боргів державних, приватних, акціонерних і спільних підприємств, які утворилися ще в 1993—1996 роках. Мені здається, було б розумним — я це вже озвучував перед депутатами і по радіо, хочу, щоб це було і в газеті, — щоб із грошей за «Криворіжсталь», а їх точно буде отримано, якщо конкурсу не перешкодять, половину віддати на погашення заборгованості із зарплати. Це рішення може прийняти парламент. І цілком погасити весь борг. А потім нехай держава, як то кажуть, голови відкручує підприємствам-боржникам і видавлює з них цю заборгованість до бюджету. Таким чином ми вирішимо найважливіше соціальне завдання. Це реально, була б тільки політична воля парламенту. Тоді б приватизація «Криворіжсталі» дала б їй хорошого власника, бюджету — гроші, а населенню — повернення боргів.
— Чи ця пропозиція не суперечить вашим переконанням про те, що приватизаційні гроші не можна спрямовувати на проїдання, а виключно в інвестування?
— Згоден, але це настільки болюче питання, що його треба вирішити. Інакше — неможливо. Але ми ж не прощаємо підприємствам цей борг — вони будуть зобов'язані повернути його до бюджету.
— Тільки коли вони це зроблять...
— А тут нехай держава, як то кажуть, закручує гайки на повну силу, використовуючи всю міць правоохоронних органів... Тоді люди повірили б у соціальну спрямованість приватизації, сказали б: так, приватизація дає віддачу, соціальну віддачу! А уряд не на словах, а на ділі реалізує соціальну складову своєї програми.
— Сьогодні ми розмовляємо в останній день перед безпосереднім початком конкурсу.
— Так. Сьогодні о шостій — останній термін прийому документів. Завтра — розкриття конвертів, і наступного понеділка — розкриття других конвертів, де будуть фінансові пропозиції. Хто запропонує більшу ціну, той і стане переможцем. Я запросив усіх бажаючих депутатів: нехай приходять, будуть присутні на розкритті конвертів, при перевірці документів, відстежують, щоб усе було публічно й відкрито. Усе буде зачитуватися, публічно розкриватися, — перевірка поданих документів триватиме цілий день. Ми не маємо права запрошувати сторонніх, а депутатів можемо.
— Пресу не запросять на цю процедуру?
— Ні, пресу ми запросимо потім, коли буде складено реєстри. Але народних депутатів ми запрошуємо, щоб вони дивилися, брали участь, читали, щоб могли сказати, якщо щось не те.
— Хочу торкнутися іншого підприємства — Миколаївського глиноземного заводу. Навколо нього нещодавно назрівав конфлікт, а зараз його начебто залагодили, чи не так?
— На стадії залагодження.
— Але ми в редакції отримали листа від дрібних акціонерів — працівників заводу. Вони пишуть, що внаслідок маніпуляцій з акціями вони практично зараз позбавлені всього. Такі процеси ви відстежуєте?
— Річ у тому, що права дрібного акціонера може захистити тільки закон. На жаль, існує кілька редакцій закону про акціонерні товариства, які неодноразово подавали, але парламент їх не приймає. Одна з проблем полягає саме в захисті прав дрібних акціонерів. Більшість може прийняти таке рішення, яке не зовсім влаштовує меншість. На жаль, поки що цей законопроект не прийнято. Ми можемо підтримувати акціонерів лише морально, але рішення, яке приймає більшість акціонерів, може бути не завжди співзвучне інтересам меншості. А жорсткого захисту в законодавстві немає. Я хотів би, щоб закон про акціонерні товариства, можна сказати, конституцію корпоративного управління, ще раз і якомога швидше винесли на голосування в парламент. Але, на жаль, його можуть прийняти, мабуть, тільки після президентських виборів. Проблема в тому, що в парламенті поруч сидять два депутати, причому один прийшов сюди з відкритого акціонерного товариства, другий — із закритого. У них інтереси різні, і вони відповідно голосують.
— Стосовно «Криворіжсталі» також звучали претензії: а чому, мовляв, не дали взяти участь у приватизації власникам приватизаційних сертифікатів?
— Верховна Рада вже три роки тому підвела риску під сертифікатною приватизацією, сертифікатів вже немає. Це хтось просто забув про це — депутати іноді кажуть такі популістські речі виключно з передвиборних міркувань. Сьогодні приватизація відбувається виключно за гроші.
— Хто не встиг, той спізнився?
— Так. Але з іншого боку, ми продаємо 93% акцій, а 7% зарезервували. Вони підуть на продаж за пільговими цінами працівникам підприємства. Уже зараз складають списки.
