Мистецька психотерапія
1 березня в Українському домі відбулося відкриття «Великого скульптурного салону- 2007», який зусиллями організаторів на 1000 м2 зібрав понад 300 робіт українських майстрів — різних поколінь, стилів, напрямків і творчих манер. Усі 43 скульптори — це наші сучасники, які протягом останніх п’ятнадцяти років вийшли у лідери вітчизняного ринку. Значний обсяг мистецьких творів був зібраний у спеціальне видання. Великоформатний каталог, що містить зображення робіт представлених митців, був виданий спеціально до відкриття «Салону...». Як і очікували організатори, масштабна культурно-мистецька подія зібрала у чотирьох чималих залах Українського дому безліч зацікавлених, серед яких були представники мистецького бомонду, шоу-бізнесу, влади і, звичайно ж, самі автори. З огляду на суспільну і культурологічну значущість події, не дивно було бачити серед почесних гостей екс-президента України Леоніда Кравчука, який виступив із привітальною промовою, а також багатьох інших. Але насамперед «Салон...» — подія мистецька, тому найбільший відсоток серед зібраних становили митці — як учасники, так і гості. Саме їх думкою з приводу ідеї організації «Великого скульптурного салону» «День» і поцікавився в першу чергу.
Олег ПІНЧУК, скульптор, учасник «Салону...»:
— Це геніальна ідея — проведення цього салону. Вона давно літала в повітрі, а сьогодні, завдяки директору Українського дому Наталі Заболотній, нарешті отримала втілення. Такого свята мистецтва з такою кількістю представлених талановитих майстрів, професійно виконаних робіт з цікавими знахідками, елементами, не було останні років 15—17. Тому ця ідея заслуговує на підтримку. Салон, окрім іншого, позитивно впливає на розвиток українського арт-ринку. Через ЗМІ, через особисті контакти, через людей, яким цікаве мистецтво і які хочуть здійснювати у нього інвестиції, розуміючи, що гроші треба вкладати не тільки у автомобілі і нерухомість, а й у твори мистецтва. Слава Богу, що цей салон відбувся і дай Боже, щоб не востаннє.
Сергій ПОЯРКОВ, художник:
— Я взагалі вважаю, що виставка, яка іде не від заскорузлої Спілки художників, а від людей, які захоплені своєю справою, — це дуже добре. Це наявний приклад того, що ми стаємо дедалі більше світовою державою. Митці повинні робити не те, за що більше можна отримати грошей, а те, що їм робити цікавіше. А свої роботи позиціонувати на ринку таким чином, щоб цей ринок переформатувати. Я завжди вважав і вважаю, що художник, чи скульптор, чи письменник, чи співак ніколи не повинен підлаштовуватися під ринок, він повинен підлаштовувати ринок під себе. Це єдиний рецепт, який працює, і якщо якийсь лікар випише вам інший рецепт, то він звичайний шарлатан.
Сьогодні в Україні є дуже великий попит на мистецтво, і вже майже європейські ціни. Це на своїй «шкурі» дуже добре відчуваю і я, і Олег Пінчук, і Оксана Мась, і Женя Гапчинська. Це приклади того, як люди своєю професією непогано заробляють, не підлаштовуючись під ринок, а вибудовуючи на ринку свою власну структуру. І це дуже важливо, бо в Україні зараз немає галерей, їх не існує, у нас є тільки комісійні магазини. У той час, коли галерей немає, а митці є, у них є вибір: або смоктати лапу, або щось робити. Мій вибір — щось робити, і мені подобається, що мій вибір багато кому подобається. Коли я приходжу на такі виставки, я бачу, що прекрасне майбутнє вже наступило для декількох митців і наступає все для більшої кількості. Усім тим, хто цікавиться українським мистецтвом взагалі, варто прийти на цю виставку.
Юрій БАГАЛІКА , скульптор, учасник «Салону...»:
«Ідея проведення салону хороша, таку виставку давно потрібно було влаштувати. У нашій країні зараз триває дуже складний перехід від ідеологічного у мистецтві до власне мистецького. А держава абсолютно не опікується мистецькими питаннями, на більшості мистецьких заходів представники від влади навіть не з’являються.»
З огляду на побачене в стінах Українського дому, дивує, як у державі, де живуть і працюють скульптори такого рівня, у центрі столиці та інших міст можуть височіти позбавлені будь-якого смаку чи мистецької вартості монументи? Відповідь на це запитання, очевидно, існує, але то вже інша історія. Важливо, що попри хронічну апатію з боку держави, українське мистецтво продовжує триматися на ентузіазмі небайдужих, і триматися, помітьте, з високо піднятою головою. А «Великий скульптурний салон», що, між іншим, триватиме до 11 березня, з притаманною йому максимальною концентрацією мистецтва і смаку на одиницю площі — найкраще тому свідчення, справжня мистецька психотерапія. Прийдіть — і пересвідчитесь.
