На вістрі протистояння
Спостерігаючи за мовною дискусією в газеті «День», не можу не відмітити, що обговорення досить конкретних питань мовної політики плавно перетікає у протистояння філософських парадигм, запозичених з офіційної радянської філософії і з теорії націоналізму.
Перша ідейна установка — «буття визначає свідомість». Її носії звичайно виступають проти адміністративних методів проведення мовної політики і вважають, що недостатня ефективність державної культурної політики пов’язана з економічними проблемами сучасної України. Головною причиною неуважності українців до рідної мови вказується її «непрестижність». Причому мірою престижності мови автоматично визнається її приналежність до економічно ефективної сфери.
Друга ідейна установка — «свідомість визначає буття». Представники цього напряму навпаки вважають, що без знання мови, без необхідних зсувів у культурній сфері, ніяка економічна ефективність утворитися не може. Як варіант цієї точки зору виступає думка про неможливість економічних успіхів країни в умовах, коли значна частина населення володіє неповноцінною мовою, на якій неможливо висловити скільки-небудь серйозні думки.
Не можна не визнати, що обидві точки зору досить оригінальні і по-своєму вірні. Принаймні вибір тієї чи іншої світоглядницької орієнтації є особистим вибором кожного. Правда, консенсусу в цьому випадку не досягнути — пріоритетність мовно-культурної або економічної сфери буде викликати постійні дискусії. Нинішнє керівництво країни, судячи з усього, ухвалило рішення на користь реформ саме економічних. Про це свідчать об’єми державних витрат на науку, культуру і освіту, а також характер нинішньої реформи освіти, яку навіть «необдуманої» не назвеш.
У той самий час досвід показує, що без героїчної наднапруги, без бажання змінити світ на кращий, незалежно від реальних обставин, ніяких успіхів, ніякого економічного благополуччя не досягнути. Як сказав хтось з великих, «народ, який віддає перевагу безпеці свободі, в кінцевому результаті не гідний ні свободи, ні безпеки». Може, це і прозвучить по-блюзнірському, але чи гідний зарплати той історичний шахтар, який в обмін на ковбасу був готовий «навіть» заговорити на рідній мові?
