Народну шанобу не виміряти гектарами

75 років тому, 20 серпня 1925 року постановою Раднаркому УРСР статус державного заповідника уперше в історії України було надано закладу гуманітарної сфери — території могили Т.Г.Шевченка в Каневі.

У постанові фігурує цифра — 4 десятини. Саме стільки на той час займав заповідник. Наразі в господарстві — 42 гектари. «Та очевидно, не в гектарах сенс, — сказав для «Дня» генеральний директор Шевченківського національного заповідника Ігор ЛІХОВИЙ. — Вже давно Чернеча гора є значно вищою за свої геодезичні показники, бо росте з дня на день добрими справами тих людей, які їдуть сюди на прощу. Так, лише торік українську святиню відвідало більше 107 тисяч прочан і туристів з 29 країн світу. Нині вже маємо понад 70 тисяч».

Всі кроки влади з увічнення пам’яті Кобзаря робилися виключно внаслідок волевиявлення народу. Так було за Російської імперії, коли на могилі стояв простий дерев’яний хрест, так було, коли над Дніпром піднялося Шевченкове погруддя, так є і сьогодні, коли Тарас Григорович стоїть на Чернечій горі у повний зріст. За нашого радянського та пострадянського часу влада двічі по- справжньому серйозно бралася за впорядкування заповідника: 1934—1939 рр., коли провадилося власне будівництво музею, та 1977 року, коли були споруджені кам’яні східці до могили. Під час будівництва музею в 30-х роках було допущено ряд суттєвих недоліків: перегородки між залами та перекриття між поверхами були виконані з дерева, а дах — із нетривких та пожежонебезпечних матеріалів. Крім того, було спрощено систему обігріву (котельня на вугіллі в напівпідвальному приміщенні) та влаштовано недостатнє освітлення експозиційних залів. Черепичний дах музею в роки Великої Вітчизняної було пошкоджено, у 50-х роках його замінили на тимчасовий металевий, який нині знаходиться в аварійному стані. Капітальний ремонт музею не проводився жодного разу — лишень поточні. Серйозного лагодження потребує паркетна підлога в залах (їй уже понад 60 років). Про під’їздну дорогу, яку вимостили з необтесаного каміння 1957 року, й мови немає: розмита дощами, уся в ямах, вона ледве животіє.

Двічі, в 1987 та 1992 роках були розроблені (відповідно, харківськими та київськими вченими) проекти реконструкції Шевченківського національного заповідника в Каневі, проте ні один, ні другий досі не втілені в життя. Проблема — відсутність коштів.

15 серпня в Каневі на Чернечій горі відбулося виїзне засідання Кабміну. Прем’єр Віктор Ющенко, зокрема, заявив, що в проект держбюджету на 2001 рік включено обсяги фінансування на виконання указу Президента України про увічнення пам’яті Т.Г.Шевченка. Крім того, Віктор Ющенко звернувся до керівників областей з проханням виділити від кожного регіону по 5—10 тис. грн. «на виконання указу Президента». Ймовірно, це лише проміжний захід, можливо, перший із багатьох, яких буде вжито. Адже, за підрахунками, на повну реконструкцію Шевченківського національного заповідника в Каневі, яку планується провести до святкування 200-річчя Кобзаря 2014 року, потрібно як мінімум 5,5 млн. грн.