Нащадки про наш час нічого не дізнаються? <!-- подзаголовок -->
Навіть Національна бібліотека може залишитися без передплати на наступний рік
Проте, деякі книжки в бібліотеках є. Є і якісь-то відвідувачі. Наприклад, сьогодні в читальних залах парламентської бібліотеки переважає молодь — студенти й учні, хоча ще років п'ять тому відвідувачами бібліотеки здебiльшого були наукові співробітники. Отримавши на руки модний пластиковий читацький квиток (вартістю 7 гривень), розбігаються вони у пошуках літератури для своїх конспектів і рефератів. Щоправда, іноді цієї літератури у фондах «парламентки» просто немає.
Із комплектуванням у Національній парламентській бібліотеці України справи йдуть, м'яко кажучи, не дуже добре. Основне і чи не єдине джерело надходжень літератури — так званий «обов'язковий примірник документа». Це означає, що кожний український видавець зобов'язаний віддавати бібліотеці примірник свого продукту. — Справедливо, але не дуже оптимістично. Адже, наприклад, приватні видавництва, що друкують на своїх власних базах, часом намагаються приховати від бібліотек вихід у світ нової книги (газети, журналу, СD тощо). Та це й зрозуміло — продати вигідніше, ніж подарувати. До речі, минулого року в Україні надруковано 7065 найменувань книг, із яких державними видавництвами — тільки 910!
«Одне з основних джерел комплектування фонду парламентської бібліотеки, — розповіла «Дню» завідуюча відділом комплектування фондів бібліотеки Галина Харченко, — так звані подарунки від приватних видавництв або української діаспори. Остання, щоправда, частенько надсилає книжки, які друкувалися в нас у країні в роках 50—60- х. Але трапляються й цікаві. Книжки вони дарують у великій кількості, по 400—500 примірників. Собі ми залишаємо 3—5, а решту віддаємо в обмінний фонд для обласних бібліотек».
До минулого року, розповідає Галина Іванівна, Міністерство культури забезпечувало бібліотеці передплату зарубіжних видань, у тому числі й російських. Але з січня цього року фінансування зовсім відсутнє. Зрештою, як відсутні й угода з Російською книжковою палатою, і вже колишній «всесоюзний обов'язковий примірник». А в Росії, до речі, щорічно видається 42-45 тисяч найменувань книг (в Україні ця цифра коливається в межах від 6,5 до 7,5 тисяч). Забезпечити бібліотеці їх купівлю, іншими словами — профінансувати, нікому. Все ті ж українські видавництва, як можуть, ідуть назустріч.
Але розміри допомоги невеликі — минулого року «Наукова думка» видала 70 видів книг, «Веселка» (дитяча література) — 23, «Дніпро» — 17, «Молодь» — 9, «Українська енциклопедія» — 1. Іноді книгами допомагають «Техніка», «Основи», «Обереги», «Альтернатива»...
Вже давно почалася передплата друкарських видань цього року. Головну бібліотеку країни вона обійде(!), оскільки без оплати Київпошта приймати замовлення просто відмовляється. Адже вже є 300 тис. грн. боргу за минулу передплату, і Київпошта вже подала відповідний позов до Арбітражного суду.
У цей час у Росії в рамках «Пушкінського проекту» видається цикл книг — як художніх, так і наукових. Бібліотекам ці книги пропонуються за чверть вартості. «Укрексімбанк» пообіцяв Національній парламентській бібліотеці України профінансувати їх придбання. Але тільки пообіцяв. «От чому б нашим властям (російський проект, як відомо, державний) не організувати щось подібне, — мріє Галина Іванівна. — Щось на кшталт «Шевченківського проекту». Адже це не тільки поповнило б фонди українських бібліотек і підняло з видавничих полиць «геніальні запорошені рукописи», а й відродило б авторитет держави в очах читаючого населення, котре ще прагне до «розумного, доброго, вічного».
