НАТО — Україна: мова моделей, а не вказівок
Генерал Деверелл не поділився конкретикою щодо того, яких саме змін і новин (в тому числі у військовій співпраці між НАТО і Україною) варто було б очікувати від Празького саміту. Він, однак, як і його численні попередники, зауважив, що його зустрічі в Україні були дуже корисні для розуміння того, що тут робиться в плані військової реформи. «Потрібно спочатку дочекатися самого саміту», — сказав Деверелл, відповідаючи на запитання «Дня», — на ньому прийматимуться політичні рішення». І додав традиційне: «НАТО проводить політику відкритих дверей».
Процес підготовки країн-аспірантів до вступу, наголосив генерал, був важким для обох сторін, і він потребував перш за все відданості демократичному контролю з боку суспільства над збройними силами країни, прозорої і стабільної бюджетної системи.
Як саме НАТО оцінює хід української оборонної реформи, особливо у світлі останніх трагічних подій з вини українських Збройних сил, — не говорилося.
Зате генерал Деверелл сказав, що, на його думку, ті українські підрозділи, що беруть участь у операціях під егідою НАТО і ООН, цілком сумісні під час виконання завдань з силами НАТО. І, за його словами, коли він сам особисто командував українськими підрозділами під час міжнародної миротворчої операції у Боснії і Герцеговині, то був повністю задоволений тим рівнем сумісності, який продемонстрували українці.
Взагалі ж, за його словами, сумісність складається з двох компонентів: здатності виконувати завдання, використовуючи зброю, обладнання, боєприпаси, паливо, системи зв’язку один одного. Більш важливим є здатність обох сторін розмовляти й думати однією мовою, що є одним з найскладніших завдань у сфері інтеграції, беручи до уваги весь спектр сучасних бойових дій, — від чисто воєнних до миротворчих операцій. До того ж ситуація багато в чому залежатиме від рішень, які прийматимуться на найнижчому рівні. Тож командири нижчого рівня повинні мати підтримку й заохочення з боку своїх безпосередніх начальників, а також певний рівень повноважень для прийняття рішень. Це, очевидно, орієнтири, на які має зважати українське керівництво, якщо дійсно має намір інтегрувати країну в НАТО.
Висловлене міністром оборони України бажання провести оборонний аналіз (defense review), НАТО, як сказав генерал Деверелл, підтримує. При цьому він нагадав, як проходив останній подібний аналіз у його країні — Великій Британії — в 1988 р.: спочатку були поставлені питання, як розвивається зовнішня політика королівства, і яким чином збройні сили можуть бути вписані до цієї системи. І лише потім розпочався сам аналіз, який тривав рік. Це, сказав Деверелл, не вказівка для України, а лише приклад того, як саме до цього потрібно підходити. Україна, на його думку, потребуватиме в проведенні такого аналізу допомоги, і НАТО готове її надати.
Отже, підготовка до Праги ведеться. Про що саме можна буде говорити після саміту — поки що, за всіма традиціями дипломатії, невідомо. Скептиків стосовно рішень, які будуть ухвалені в листопаді в Празі щодо України, вистачає і в країнах-членах НАТО, і в самій Україні. Вище керівництво Альянсу сьогодні уникає жодних конкретних розмов про те, який новий статус могла б отримати Україна (особливо з урахуванням того, що НАТО з Росією утворили «двадцятку»), якими є перспективи залучення України до Плану дій з набуття членства (Membership Action Plan). Але досі в Брюсселі не оприлюднювалося відверто негативної реакції на висловлене українським керівництвом бажання наблизитися до НАТО. Заохочення — теж, що й зрозуміло: спочатку дійсно треба знати, яким буде НАТО після Праги і з якою саме Україною доведеться мати справу. Діло, тим часом, схоже, просто робиться.
