Навальний «здувся»

Олексію Навальному, відомому російському блогеру, якого багато хто сватає у президенти, нарешті поставили головне запитання. Росія та Україна: як жити? Це питання головне не лише з точки зору українців. Відомий російський експерт Лілія Шевцова не раз казала, що вважає ставлення до України основним індикатором імперської свідомості. Цього разу, в ефірі програми Євгенія Кисельова, знову спрацювало. При всій просунутості Олексія Навального та його незаперечних і безпрецедентних успіхах у боротьбі з корупцією погляди молодого політика щодо українсько-російських відносин виявилися абсолютно старорежимними. Якщо в російському інтернет-просторі Навальний розрісся до масштабів майже культової особи, то на українському телебаченні він дуже швидко «здувся».

Ну хіба не лукавить пан Навальний, коли каже, мовляв, та Бог із вами та вашим суверенітетом, а потім як на взірець посилається на те, що, в’їжджаючи до Білорусі, він не змушений стояти по шість годин на кордоні? Який чудовий взірець для України — Білорусь: без суверенності, без газової труби, без ідентичності.

Під час круглого столу із Юрієм Афанасьєвим у редакції «Дня» ми вже говорили про те, що гасла «Путін — геть!» замало. А що чи хто після Путіна? Олексій Навальний в ефірі «Великої політики» яскраво продемонстрував українцям, що Путін може виявитися не найгіршим для України варіантом.

До речі, симптоматично те, що в російському публічному просторі українське питання з Навальним не порушував ніхто. Про Кавказ говорили. Про націоналізм говорили. Про десталінізацію говорили. А про Україну — ні. Навряд чи це недогляд, швидше один із аспектів драми великодержавної Росії, яка не бачить і не хоче знати України. Не тієї, що з борщами-варениками, а України незалежної, зі своєю історією і геном свободи, який так і не вдалося вибити протягом попередніх століть.

Заради правди варто сказати, що не в усіх учасників російської ліберальної тусовки Навальний викликає щенячий захват. Є люди, які дуже тверезо аналізують молодого політика та заслужено його критикують. Зокрема, головний редактор «Новой газеты» Дмитро Муратов, який визнає цінність антикорупційної діяльності Навального, але щодо його світоглядних кренів у бік націоналізму має серйозні застереження. І говорить про це публічно.

До речі, український журналіст Олександр Горобець, який оперативно відгукнувся на позицію Навального в блозі на ліберальному сайті «Эхо Москвы», отримав порцію, м’яко кажучи, не найліберальніших зауважень від коментаторів. І ця історія нагадала нам нашу минулорічну міні-дискусію із головним редактором «Эхо Москвы» Олексієм Венедиктовим. Тоді ми вперлися у ту ж таки стіну: незнання та глибокого нерозуміння України як простору, як суспільства, як країни.

На жаль, у свідомості абсолютної більшості росіян Україна — досі шмат, який в силу історичних обставин відвалився від Росії, але який вона обов’язково має собі повернути. Доводиться припускати, що така думка побутує навіть серед креативного класу, тих хом’ячків, які розправляють плечі. Це фатальне незнання, нездатність подивитися в очі правді загрожує не лише Україні (хоча нам передусім), а й російському суспільству. Доки в суспільстві консервуватиметься ця свідомість, навряд чи варто чекати на когось кращого за Путіна.

КОМЕНТАРI

До честі українських журналістів, їх реакція на точку зору Олексія Навального була дуже правильною.

Ірина СОЛОМКО, журналіст часопису «Кореспондент»:

- Я розчарувалася в Навальному. Концептуальні зміни всередині країни неможливі без змін у зовнішній політиці. Якщо ти справжній демократ, ти повинен залишатися ним скрізь. Такі вислови розчаровують людей в Україні, які сподіваються, що Росія стане демократичною державою і стосунки між нею та Україною зміняться, - і зі стосунків молодшого і старшого брата вони перейдуть на новий рівень - рівноправних партнерів. Ми розуміємо вразливість нашого становища, а демократ Навальний не гарантує нам прозорих правил гри і між нашими країнами. Адже де гарантія, якщо Навальний стане президентом і йому не сподобаються якісь дії України, що в нас, наприклад, знову не почнеться «сирна» або будь-яка інша продуктова війна?

Тому для українців висловлювання Навального – це розчарування. Для росіян же, оскільки така риторика їм близька, і вони не хочуть нашу країну сприймати як рівноправного партнера – черговий доказ того, що «гідний» кандидат Навальний.

Журналісти, які перебували в студії, сприйняли його вислови «в штики». І коли я говорила Олексію, що так не можна і що потрібно залишатися демократом в усьому, люди мене підтримали оплесками. Зрозуміло, що в Україні риторика Навального близька тим, у кого радянське сприймання світу. А люди, які бачать нашу країну незалежною і такою, що розвивається, безперечно, були обурені його позицією. І таких прогресивних українців стає все більше.

В ефірі Навальний досить конструктивно говорив про позицію російської опозиції. У той же час, мені було цікаво зрозуміти, які в нього амбіції, оскільки виходячи з риторики, яка була в російських і міжнародних ЗМІ, я розуміла, що він бачить себе в майбутньому президентом. Але він уникнув відповіді на питання: Чи бачить він себе президентом? Це говорить про те, що людина або не ставить перед собою глобальних стратегічних цілей або він не захотів про них говорити. Розчарувало й те, що у нього немає ні програми, ні команди. Адже коли ти йдеш у владу – такі речі потрібно продумувати з самого початку.

Продовження теми в «Олексій Навальний як дзеркало російської революції»