Навіки в таблиці рекордів

Талант у Ященка дійсно був дивовижний. Уперше він заявив про себе 1979 року, перемігши на Всесоюзній спартакіаді школярів і побивши при цьому світовий юнацький рекорд самого Брумеля. У 18-річному віці на матчі збірних команд юніорів СРСР i США, що проходив у 30-градусну спеку в американському місті Річмонд, Володя протягом 10 хвилин побив спочатку рекорд Європи, а потім і світу, подолавши планку на висоті 2,31 і 2,33. Він двічі перемагав на чемпіонатах Європи, доводячи світовий рекорд для залів до 2,35...

А от поза сектором для стрибків, який Володимир Ященко через травму покинув дуже рано, він, за великим рахунком, так і не зміг знайти себе. Хвилини забуття відвідували його лише після пристойної дози алкоголю. З діагнозом «посталкогольна кома» минулого понеділка Ященко поступив у реанімаційне відділення 9-ї міськлікарні. Зусилля лікарів виявилися марними: не опритомнiвши, на 41-му році життя він пішов у інший світ.

Які ж причини того, що яскрава спортивна особистість опинилася на узбіччі життя? Я спробував знайти відповідь на це запитання за допомогою тих людей, які були більшою чи меншою мірою причетними до його кар'єри.

Володимир ГЕРМАН, відмінник народної освіти України, колишній вчитель фізкультури СШ № 50:

— У моїй пам'яті Володя Ященко збережеться як найідеальніший учень. Пам'ятаю перший урок у їхньому 4-му класі. Розказав дітям про Валерія Брумеля, інших відомих спортсменів кінця 60-х — початку 70-х років, а потім пропоную обрати фізорга. Перебиваючи один одного, діти закричали: «Яшу! Яшу!» Подивився в журнал і відразу ж здогадався, кого вони мали на увазі. А з останньої парти підіймається високий, стрункий хлопчик...

Вже того року Володя виграв першість області з кросу серед хлопців його віку. Ознайомив його з перекидним способом стрибків у висоту — він з першої спроби взяв 135 см. А в нашій школі було п'ять дев'ятих і стільки ж десятих класів. То я спеціально затягував уроки фізкультури у Володиному класі, щоб старшокласники, вийшовши на перерву, мали наочний приклад.

Цікаво, що до 4-го класу Ященко займався гандболом, а в 6-му віддав перевагу бігу на середні дистанції. Коли ж він поступився на першості області хлопчику з паралельного класу нашої школи, я порадив йому зайнятися стрибками у висоту. Маю сказати, що старанністю Володя вирізнявся не тільки на уроках фізкультури, жоден з яких за будь-яких обставин не пропускав. Вісім класів закінчив на відмінно, десять — без жодної трійки. Вільно володів англійською, в чому згодом могли пересвідчитися зарубіжні журналісти.

Ще одна його позитивна риса — скромність. Він ніколи не розмінювався по дрібницях. До рекордів додавав відразу по 5—7 сантиметрів, не думаючи про якісь матеріальні блага. Після встановлення світового рекорду йому пропонували свою прописку столиця України (в газетах навіть якось оголосили його киянином), Львів, Москва, Ленінград, Ташкент... Але він як відрізав: «Я правобережну частину Запоріжжя ні на що не проміняю».

Кілька місяців тому я побачив Володю на районному святі, присвяченому Дню фізичної культури та спорту, і жахнувся. Страшенно худий, в очах — і сліду ніякого не залишилося від тих енергії та цілеспрямованості, які вирізняли його в юнацькі роки...

Що ж його згубило, чого йому бракувало в цьому житті? Знову і знову ставлю собі це запитання. І мимоволі згадую, що після школи Володя мріяв стати інженером, готувався вступати до технічного вузу. Але йому категоричним тоном заперечили: «Ні, молодий чоловіче, ви тепер належите державі, а вона вважає, що у вас будуть успіхи в спорті, і ви повинні присвятити своє життя цій сфері». Виходить, падіння Володимира Ященка сталося не зараз, а коли він був ще в зеніті слави. У ті роки я часто зустрічався з ним, бував у сім'ї, і Володя, від природи дуже товариська людина, скаржився на атмосферу, що панувала на змаганнях. Йому суворо-пресуворо забороняли спілкуватися хоч би з ким, навколо постійно крутилися якісь «дядьки», а плановість виступів його просто пригнічувала. З Москви телефонували і налаштовували на певний результат. А результат від такого форсування виявився плачевний: дуже тяжка травма, яка просто-напросто викреслила Володю зі спортивного середовища.

Олексій КУДІНОВ, колишній тренер обласної ДЮСШ:

— Боляче говорити про Володю в минулому часі. Я ніколи не забуду той день, коли, розкривши свіжий номер «Советского спорта», прочитав повідомлення про те, що Ященко є володарем світового рекорду. І хоч у мене він займався бігом на середні дистанції, а не стрибками у висоту, від щастя не міг стримати сліз. Пригадав, з чого починав Володя. На березі Дніпра був валун висотою метрів за три, і ось там ми з ним освоювали подвійний, потрійний стрибки... Гадаю, що це йому стало в пригодi.

Причину сумного кінця Володі я бачу в хворобах, які переслідували його. Він постійно скаржився на болі в нирках. Говорить: «У теплу ванну залізу — легшає». А я його питаю: «Чому ж не лікуєшся?» — «Гроші потрібні». Отакої! Друзів у Володі — хоч греблю гати, а допомогти, виходить, нікому. І чи не ці друзі зі співчуття чарку йому підносили?

Як людина, котра увічнила своє ім'я в історії вітчизняного спорту, Володя одержував державну стипендію, але її ледь вистачало щоб допомогти старій матері, сестрі, у якої не склалося сімейне життя, та й дочка від неофіційного шлюбу закінчувала школу. Щоб якось вийти зі складної ситуації, Ященко здавав свою квартиру...

Його запрошували на роботу до Москви, до Німеччини, Фінляндії, пропонували очолити дитячо-юнацьку спортивну школу. Відмовлявся. Невпевнений був у собі, чи що?

Василь ТЄЛЄГІН, заслужений тренер СРСР:

— Як зараз, у мене перед очима Мілан 1978 року. Чемпіонат Європи в закритих приміщеннях. Володя почав з висоти 2,15, а потім... улігся відпочивати. І лише коли планка сягнула 2,25, знову з'явився в секторі...

А достроково його викинула на узбіччя життя наша система змагань. Якщо ти рекордсмен, повинен прикрашати собою навіть першість двору, образно кажучи. Володя зламався у Вільнюсі, де проходив відбір збірної СРСР до Кубка світу. Чи потрібен був цей відбір рекордсмену світу? Гадаю, що в період підготовки до Олімпійських ігор у Москві — ні. Результат — травма меніска, численні операції у нашій країні та за кордоном. Фізична травма переросла в психологічну... Кажуть, що при розтині у нього виявили цілий букет хвороб, у тому числі й онкологічного плану.

Анатолій ДОСТОВ, колишній держтренер з легкої атлетики:

— Назвати однозначно причини падіння Володимира Ященка складно. Як могло статися, що людина на адресу котрої надходили мішки листів з усього світу, не знайшла свого визнання в житті? Ним захоплювалися, пропонували дружбу, але того, хто йому допоміг би, він так і не зустрів. До речі, на біль у нирках він скаржився ще під час активних виступів у спорті. Поспілкувавшись із лікарями, засмутився не на жарт, і мене буквально вразило його запитання: «Скільки ж мені залишилося на цьому світі?»... Гадаю, що навіть тоді Володя навряд чи міг припускати, що так рано піде з життя. Його трагедія полягала в тому, що він — людина нетипова. І, напевно, такий же нетиповий міг простягнути йому руку допомоги. Ми ж у більшості своїй мислимо стандартно...