Не можна навчитися плавати в сухому басейні

- Коли Україна виборювала незалежність, декому здавалося, що наша країна має великі перспективи. Тепер часто ті самі люди кажуть про тяжку спадщину СРСР у вигляді застарілого обладнання, енергоємних технологій, залежності від російських енергоносіїв - і якщо ми такі вже слабкі, то наш виробник потребує захисту?

- Тяжка спадщина справді є, але ніякої унікальної ситуації в нас немає: багато країн проходили або проходять через кризи різної глибини. Подивимося, де були Сінгапур або Гонконг 15 років тому: неписьменне населення, ніякої промисловості... А сьогодні Сінгапур має більше інвестицій, ніж уся Східна й Центральна Європа разом узяті. І зазначимо, вони не мають ані кращих у світі чорноземів, ані ракет, ані газопроводів... Є просто ефективна організація виробництва і створені державою умови вільного розвитку нового бізнесу, який приносить і нові робочі місця, і нову культуру виробництва.

Більшість країн шукає свого місця в світовому розподілі праці за рахунок конкурентоспроможності та продуктивності власних підприємств. А для ефективної роботи підприємств на користь нам всім, потрібно насамперед підвищувати ефективність УПРАВЛІННЯ! Адже головне лихо, яке залишилося нам у спадок - саме неефективний менеджмент, архаїчна організація виробництва й величезні затрати на продукцію, яка в результаті за цінами та якістю часто програє зарубіжним конкурентам. Звідси затоварювання, брак обігових коштів - і при цьому жодної маркетингової стратегії, реструктуризації і бездіяльне очікування допомоги держави, якої не дочекатися.

Крім того, ми поки не маємо навіть власника, який був би зацікавлений у змінах: 75% основних фондів належить державі при тому, що в усьому світі визнано, що держава - неефективний власник. Призначений державою директор може бути за природою дуже підприємливою людиною, але за посадою ризикувати йому протипоказано: чиновник відповідає не стільки за досягнення, скільки за те, щоб не було провалів.

- А чи не здається Вам, що дуже часто самі директори гальмують приватизацію, саме тому, що бояться виявитися непотрібними такому власникові?

- Протягом шести років реформ говорили про все - про курси валют, про цінні папери, про виробництво - не говорили тільки про одне: про людей, про корпус керуючих. Проблеми є хоча б у тому, що середній вік керівників нині - 55 років. Є серед них, безумовно, й несумлінні, але мова зараз не про них. За радянських часів на чолі підприємства потрібні були не фінансисти, а інженери, які знали й могли організувати виробництво - показники його роботи були не фінансові, відповідно знання з менеджменту ??? - про виробництво, але не... про бізнес. Отож менеджмент підприємства, при всьому бажанні "працювати по-новому" часто просто не знає, що робити. Чим підприємство має займатися? А може воно має закритися, вступити до стратегічного альянсу або провести повторну емісію акцій? Які інвестиції воно може отримати й від кого? - У кожного це свій, індивідуальний, випадок. До речі, ось відповідь на запитання: чому держава ніколи не розв'язує проблем підприємств: розібратися в усіх цих питаннях може лише відповідальний власник і комп'ютерний менеджер.

Незважаючи на всі об'єктивні обставини, нині склалася дуже сильна група менеджерів, які за найважчих умов гіперінфляції змогли витримати й зберегти свої підприємства. А що цим керівникам потрібно сьогодні? Напевно, багато хто з них каже: нам жодної допомоги не потрібно, дайте працювати, зменшіть податки...

- ...або "захистіть виробника" від конкуренції...

- Так, це найсерйозніше питання в Україні. Закриття ринку тільки на шкоду. Даваймо дивитися правді у вічі: потрібно забути про те, що деякі галузі промисловості взагалі можуть бути конкурентоспроможними. Ніколи наші телевізори не перевершать японських - отже потрібно ці підприємства орієнтувати на щось інше або сформувати стратегічний альянс з японцями, але це має робити сам менеджмент. А для цього керівник має нести всю відповідальність за результати роботи в повноцінному ринковому середовищі. Не можна навчитися плавати в сухому басейні, або навіть стоячи у воді по пояс!

На одному підприємстві або галузі не можна збудувати ринкову економіку, вона загине тому, що навколо немає ринкового середовища. Найперше завдання держави на нинішньому етапі - це створити таке середовище, яке заохочує конкуренцію, і, водночас, певна річ, допомагає тим, хто справді бажає випливти: "вчити плавати", страхувати... Однак ні в якому разі не випускати з басейну воду.