«Не можна регулювати те, що є Маріанською западиною»

Завтра відбудеться традиційна (тринадцята за рахунком) церемонія «Людина року». Серед номінантів на звання «Меценат року» — Олександр Лебедєв, глава Національної резервної корпорації. Як бізнес-інтереси Олександра Євгеновича не обмежуються Росією, так і його благодійна діяльність не знає кордонів. На батьківщині він допомагає Театру-майстерні Петра Фоменка, МХТ ім. А. П. Чехова, Центру оперного співу Галини Вишневської... Він відновлює пам’ятник у Швейцарії, споруджує — в Росії та Лондоні... Завдяки підтримці Олександра Лебедєва було відновлено Театр і Будинок-музей А. Чехова в Ялті. Напередодні майбутньої події ми попрохали Олександра Євгеновича відповісти на декілька запитань.

— Ремонт, а, власне кажучи, друге життя Ялтинського театру ім. Чехова, відновлення музею Антона Павловича в Криму — за ці події всі шанувальники творчості письменника в Україні та Росії повинні сказати вам спасибі. А, до речі, часто дякують? І що для вас добродійність —практика соціально відповідального бізнесмена чи потреба душі? Як ви вибираєте «об’єкти» для прикладення своїх сил і коштів? Які ваші плани на терені меценатства?

— Потреба душі — читати Чехова, я його обожнюю. Потрібно звичайно мати певне почуття відповідальності та дисципліни, щоб узятися за відновлення Ялтинського театру. Оскільки, передусім, це величезна робота, на яку, до речі, нам два з половиною роки не давали дозволу. Я завжди знав, що існує театр імені Чехова, але не припускав, що він у такому занедбаному стані. Якщо подивитися на світлини до відновлювальних робіт — це були руїни.

Коли нам все ж таки дали дозвіл на роботи, раптом з’явилося безліч доброхотів — починаючи з наших державних керівників, міністрів, діячів культури та мистецтва... Потім усі вони кудись зникли. Це сталося, коли ми вже відновили театр.

Те ж саме було й з відновленням музею ім. Чехова. Вони знову побігли й почали допомагати збирати гроші. Зібрали щось близько тисячі доларів, концерти якісь давали... Ми знову все відновили, а вони знову кудись усі зникли. Дивна історія.

Що стосується «спасибі»... На Україні якраз одна з газет відрізнилася, написавши, що відновлення театру імені Чехова — це спецоперація КДБ. У такому випадку КДБ — чудова організація. Потрібно їй подякувати, якщо вона тепер займається подібними речами. Насправді єдині, хто відзначає позитив ситуації — це англійські ЗМІ. Ялтинський театр імені Чехова для них дуже важливий, оскільки туди приїжджають Малкович, Спейсі, Стоппард...

До речі, наша ідея щодо проведення в театрі майстер-класу викликає дуже великий ентузіазм у найсерйозніших майстрів світової сцени. Якщо у вересні в нас вийде привезти Райфа Файнса, Джона Малковича, Кевіна Спейсі, Тома Стоппарда, Кейт Вінслет, Кейт Бланшетт... Усі ці люди — світової популярності, в яких є свої трупи. Цікаво, наприклад, попрохати Стоппарда написати за оповіданнями Чехова сценічну постановку для театру. І різні театральні трупи її зіграють у різних варіантах. Ось це майстер-клас. Ми хочемо, щоб це була творча майстерня, овіяна Чеховськими уявленнями про мистецтво.

З останніх планів, як ви сказали «меценатства» — відновлення об’єкта в Італії. Це руїни замку Фрідріха Барбаросси ХІІІ століття. Ми підготували всі відбудовчі проекти, отримали дозвіл — можна розпочинати. На жаль, зараз зайвих грошей немає. Але як знаходять усе в житті? Щось випадково, щось свідомо.

— Чи часто ви реалізуєте задумане, зокрема, в сфері благодійності. Чи доводиться стикатися з чиновницькою байдужістю та бюрократичними перепонами? Яка доля одного з ваших проектів — клініки ім. Раїси Горбачової для хворих на лейкемію під Санкт-Петербургом?

— Клініка ім. Раїси Горбачової в Санкт-Петербурзі зробила за рік 500 операцій з пересадки кісткового мозку. На жаль, частина з них платна. Ми збираємо гроші, продовжуємо допомагати. Доля цього проекту однозначно щаслива. Шкода, що за останні десять років ніхто ніде не побудував подібних онкоцентрів.

На Каширському шосе, на території діючого онкоцентру, стоять полишені будівлі, що являють собою законсервоване будівництво. Держава ніяк не може добудувати ці корпуси. І нам не дозволяють. Ось вам і чиновницька байдужість. Три роки пишу листи, а їм все одно. Доводиться розселяти дітей і їхніх батьків на квартирах.

Ось і «Фінансово-лізингова компанія» украла в держави 700 млн. доларів. Скільки можна було б на ці гроші побудувати? Ще, як мінімум, 20 онкоцентрів.

— Ваша участь у виборах мера Москви виглядала дуже переконливо і хоча ви не досягли бажаного результату, але задали високу планку всієї передвиборної кампанії. ЗМІ повідомляють, що ви висунули свою кандидатуру на виборах мера олімпійського Сочі. Що вас до цього сподвигнуло?

— На виборах московського мера 2003 року в мене було дуже серйозне обмеження — мене в місті ніхто не знав. Тоді я балотувався, оскільки не знайшов нікого, хто б міг скласти конкуренцію Лужкову, зробивши вибори альтернативними.

2003 року я зібрав протестний електорат. Не варто переоцінювати цей результат, хоча, коли всі ЗМІ в руках мера і тебе ніхто не знає, і до того ж кампанію тобі вести не дають, результат був, дійсно, добрим.

Зараз у мене є перевага — пізнаваність. До того ж, я дуже добре розумію основні міські проблеми від убогого аварійного житла (взагалі проблеми доступності житла) до комунікацій, олімпіади, малого бізнесу й подібного. І проблеми всіх видів бізнесу я чудово розумію. Як і раніше вважаю, що лише бізнес зможе витягнути нашу країну з ями, а ніякий не держкапіталізм. Держава повинна займатися лише регулюванням.

Звичайно, потрібно і з чиновниками розібратися: добрих — залишити, поганих — вигнати. Ніякого поєднання бізнесу та чиновницьких посад не повинно бути. Сочі — місто серйозне і, слава Богу, що в ньому ще є можливість виборів. Компанія там також підбирається серйозна з погляду дебатів, полеміки та надання громадянам реальної можливості обирати.

— Також у ЗМІ багато обговорюють той факт, що ви стали власником британської газети Evening Standard. Хотілося б із перших вуст дізнатися: а навіщо вам це? Тим більше, в період світової кризи, коли, навпаки, багато хто позбувається ЗМІ?

— У мене є дуже багато відповідей на це запитання. Хочете, я почну з гумористичної: для того, щоб боротися за відновлення вільних виборів у Москві й за переобрання мера. Ви ж знаєте, що газета Evening Standard завдала поразки лондонському меру Кену Лівінгстону, другові Юрія Лужкова, і обрала Бориса Джонсона. Відмінна робота. Але це я іронізую. Насправді потрібно створювати глобальні ЗМІ, які відповідали б на виклики авторитарного тренду в державній політиці.

Чудово говорити, що капіталізм програв, бо потрібно більше соціалізму чи державного регулювання. Звичайно, потрібно було регулювати ефективніше, але ні в якому разі не потрібно міняти основну ідеологію: приватний сектор повинен бути власником, а держава — регулятором. А у нас у країні все змішалося, тому огидний злодійкуватий держбізнес, який украв сотні мільярдів доларів, ніколи не зможе нічого створити. У результаті буде виявлено, що всі гроші розчинилися, у всіх цих державних «Рогах і копитах».

Глобальні ЗМІ, про які я кажу, повинні займатися глобальними проблемами. Від геронтології та тривалості життя до боротьби з корупцією. Ось взяти, наприклад, ціни на нафту. Вони ж не повинні стрибати зі 140 доларів за барель до 40 доларів і назад.

Мені дуже цікаво перевірити, чи можемо ми врятувати основні газетні бренди, (у американців, до речі, є список ЗМІ, які перебувають під загрозою закриття), зберегти сильних журналістів і дати їм нове життя в он-лайні. Уявіть собі, летите ви в літаку, дістаєте екран, типу айфону, проводите по ньому, і у вас там з’являються матеріали журналістів різними мовами, які перебувають у будь-якій точці земної кулі, але працюють під одним дахом. Перший крок у цьому напрямку — купівля Evening Standard. Хоча мені приємно усвідомлювати, що я врятував від закриття найстарішу англійську газету.

— Ви відомі не лише як діяльний меценат, але, насамперед, як блискучий фінансист. Яке ваше трактування виникнення світової кризи, які можуть бути її глобальні та локальні (зокрема, для Росії та України) наслідки, і головне — що робити?

— Наскільки я блискучий фінансист — подивімося. Дійсно, боргів у мене практично немає, на відміну від наших олігархів. І напрямки реальних секторів економіки, якими я займаюся — авіаперевезення, будівництво малоповерхового доступного житла та сільське господарство, самі собою важкі. Тому кризу ми ще маємо пережити. Плани, як діяти — у нас є.

А трактування виникнення кризи дуже просте — не можна регулювати те, що є Маріанською западиною. Потрібні нові стандарти корпоративної звітності. Не повинно бути ніяких Parmalat, РосУкрЕнерго, Газпромів, Зовнішторгбанків, Madoff Investment Securities або WorldCom. Потрібно поширити на весь бізнес нові стандарти, причому, на будь-який сектор і на промисловість і на фінанси. А найбільші компанії, від яких залежить життя багатьох-багатьох країн, повинні контролюватися особливим чином. Якщо не зачистити всі офшорні райські містечка й каламутні РосУкрЕнерго, (я ще раз натякаю на те, що неможливо правильно регулювати поставки газу до Європи, коли в середині цієї схеми сидить РосУкрЕнерго, причому, хто це такий — ніхто не знає, і до всього іншого всі бояться туди навіть зазирнути), то скільки б не збиралися G20 і скільки б трильйонів їм не відвантажували — вони нічого не доможуться. Завжди знайдуться рейтингові агенції чи аудитори, які ошукуватимуть. Тому нам потрібно подолати конфлікт між менеджером і власником.