Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом

1. Парламентерська Асамблея посилається на резолюцію 1096 (прийняту у 1996 р.) про заходи щодо знищення того, що залишили по собі (колишні) комуністичні тоталітарні режими.

2. Для усіх без винятку тоталітарних комуністичних режимів, які правили в Центральній та Східній Європі у минулому столітті, і які ще знаходяться при владі у декількох країнах світу, є характерним масове порушення прав людини. Ці порушення були різними у різних націях, країнах та в різні історичні періоди і включали як індивідуальні, так і групові вбивства та страти людей, смерть у концентраційних таборах, голодомор, депортації, тортури, використання рабської праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних та релігійних причин, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова і також відсутність політичного плюралізму.

3. Ці злочини виправдовували теорією класової боротьби і принципами диктатури пролетаріату. Інтерпретація обох принципів узаконювала «ліквідацію» людей, які заважали будувати нове суспільство, а тому були ворогами тоталітарного комуністичного режиму. Величезна кількість жертв у кожній з цих країн були громадянами цих країн. Особливо це стосується населення колишнього СРСР, де кількість таких жертв була найбільшою.

4. Асамблея визнає, що незважаючи на злочини, які вчинили тоталітарні режими, деякі Європейські комуністичні партії зробили певні кроки до демократизації.

5. Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародними розслідуваннями тих злочинів, які ними були вчинені. Більше того, замовників цих злочинів не було притягнуто до суду міжнародних організацій, як це було по відношенню до жахливих злочинів, які вчинили нацисти.

6. Тому народ знає дуже мало про злочини, скоєні тоталітарними режимами. Комуністичні партії є активними і легальними у окремих країнах навіть якщо вони не відмежувалися від злочинів, здійснених у минулому тоталітарними комуністичними режимами.

7. Асамблея впевнена, що знання історії є умовою недопущення подібних злочинів у майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження вчинених злочинів відіграє важливу роль при вихованні підростаючих поколінь. Чітка позиція міжнародної спільноти відносно минулого може стати запорукою її майбутніх дій.

8. Крім того, Асамблея впевнена, що ті жертви злочинів тоталітарних режимів, які ще сьогодні живі, або їхні сім’ї заслуговують на співчуття, розуміння і визнання за їхні страждання.

9. Тоталітарні комуністичні режими ще активно діють у деяких країнах світу і вони продовжують скоювати злочини. Усвідомлення національних інтересів не повинно заважати країнам відповідно критично ставитися до тоталітарних комуністичних режимів. Асамблея категорично засуджує будь- які порушення прав людини.

10. Дебати та осуд, що мали місце на національному рівні у деяких країнах-членах Європейського Союзу, не може звільнити міжнародну спільноту від її обов’язку зайняти чітку позиції щодо злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами. Це її моральний обов’язок, виконання якого не можна відкладати на потім.

11. Рада Європи є те місце, де ці питання треба піднімати на міжнародному рівні. Усі європейські посткомуністичні країни, за винятком Білорусі, є зараз її членами, і захист прав людини і норми права є тими основними цінностями, якими вона піклується.

12. Отже, Парламентерська Асамблея суворо засуджує масове порушення прав людини, здійснене тоталітарними комуністичними режимами, і висловлює співчуття, розуміння і визнання жертв тих злочинів.

13. Крім того, вона закликає усі комуністичні і посткомуністичні партії країн-членів, які ще цього не зробили, зробити переоцінку історії комунізму і їхнього власного минулого і чітко відмежуватися від злочинів, які були вчинені тоталітарними комуністичними режимами, і засудити їх без будь- якої двозначності.

14. Асамблея вірить, що така чітка позиція міжнародної спільноти приведе до подальшого примирення. Крім того, вона, сподіваємося, спонукає істориків в усьому світі продовжувати дослідження з проблем встановлення та об’єктивного доказу того, що дійсно мало місце.

Пояснювальний меморандум пана Герана Ліндблада

1. Вступ

1. Падіння комуністичного правління в державах центральної та східної Європи на початку 90-х років ХХ століття призвело до появи чисельних дискусій з приводу політичної та правової оцінки дій та злочинів, вчинених в ім’я комуністичної ідеології. Відповідальність злочинців та можливість їх судового переслідування стали головними питаннями для дискусій. Обговорення цих питань проводилося в усіх колишніх комуністичних країнах, а декілька держав прийняли особливі закони щодо «декомунізації» та /чи очищення від комунізму.

2. В усіх вищезгаданих країнах це питання розглядалось як частина ширшого процесу розбудови колишньої системи та переходу до демократії. Кожна країна сприйняла її як власну внутрішню справу, і напрями подальшої роботи, запропоновані міжнародною спільнотою, і особливо Радою Європи зосереджувались на запобіганні можливих порушень прав людини.

3. В такому ж дусі два звіти Парламентської Асамблеї про заходи із демонтажу комуністичних тоталітарних систем були детально розроблені паном Есперсом та паном Северином від імені Комітету з юридичних справ та прав людини відповідно у 1995 та 1996 роках. Перший повернули до Комітету після розгляду в Асамблеї, а результатом останнього стало прийняття Резолюції 1096 (1996).

4. До цих пір, однак, ні Рада Європи, ні будь-яка інша міжнародна міжурядова організація не взяли на себе відповідальність дати загальну оцінку комуністичних принципів керівництва, серйозно обговорити злочини, вчинені в його ім’я та публічно їх засудити. Проте як би важко це не було зрозуміти, насправді ще не було жодних серйозних детальних обговорень ідеології, яка лежить в основі широко розповсюдженого терору , чисельних порушень прав людини, смертей мільйонів, жахливого стану цілих націй. В той час як інший тоталітарний режим ХХ століття, а саме нацизм, було вивчено й засуджено усіма народами, а злочинців засудили, такі ж самі злочини, здійснені в ім’я комунізму, не було вивчено і засуджено.

5. Відсутність міжнародного засудження можна частково пояснити існуванням країн, заснованих на комуністичній ідеології. Бажання зберегти гарні стосунки з деякими з них може заважати деяким політикам торкатися цього складного питання. Більш того, багато політиків досі активно підтримують комуністичні режими тим чи іншим чином. З об’єктивних причин вони не торкаються питань відповідальності. В багатьох європейських країнах існують комуністичні партії, які офіційно не засудили злочини комунізму. І нарешті, різні елементи комуністичної ідеології, такі як рівність або соціальна справедливість, все ще приваблюють багатьох політиків, які бояться, що засудження комуністичних злочинів будуть сприйматися як засудження комуністичної ідеології.

6. Однак, як вважає доповідач, існує нагальна необхідність публічного обговорення злочинів комунізму і засудження їх на міжнародному рівні. Це необхідно зробити, не відкладаючи, з декількох причин. По-перше, заради загального сприйняття, необхідно прояснити, що усі злочини, включаючи здійснені в ім’я ідеології, які підносили поважні ідеї, — такі як рівність та справедливість, — засуджуються без будь-якого винятку . Це особливо важливо для молодих поколінь, які не мають особистого досвіду з комуністичним правлінням. Зрозумілою позицією міжнародної громадськості з цього приводу може бути очікування від них дій у майбутньому.

7. Здається, що свого роду ностальгія по комунізму все ще жива в деяких країнах. Це створює небезпеку приходу комуністів до влади в тій або іншій країні. Даний документ повинен сприяти загальному усвідомленню історії цієї ідеології.

8. По-друге, поки жертви комуністичного режиму або їхні сім’ї все ще живі, ще не пізно надати їм моральну компенсацію за їхні страждання.

9. Комуністичні режими все ще існують в деяких країнах світу, і злочини, здійснені в ім’я комуністичної ідеології, все ще здійснюються. На мою думку, Рада Європи, організація, яка захищає права людини, не має ніякого права залишатися байдужою і безмовною, навіть якщо ці країни не є її членами. Міжнародне засудження збільшить довіру до аргументів внутрішньої опозиції в цих країнах і, можливо, сприятиме деякому позитивному розвитку. Це найменше, що Європа, колиска комуністичної ідеології, може зробити для цих країн.

10. Необхідно підкреслити, що в цьому документі не йдеться про будь-яку фінансову компенсацію жертвам комуністичних злочинів, єдина компенсація, яка пропонується — моральна.

11. 15-та річниця падіння комуністичних режимів в багатьох європейських країнах — це хороший привід для такого роду дій. Рада Європи — якраз та організація, яка могла б здійснити це завдання, оскільки майже половина її держав випробували комуністичний режим на собі.

12. В рамках підготовки цієї доповіді комітет організував слухання за участю відомих особистостей, чий аналіз по даній темі в значній мірі сприяв підготовці цього документа (див. програму слухань в Додатку 1). Я також здійснив ознайомчі візити до Болгарії (16 травня 2005 р.), Латвії (3 червня 2005 р.) і Росії (16—17 червня 2005р.). (Див. додані Програми візитів в Додатках 2—4). Я хотів би виказати свою подяку національним парламентським делегаціям цих країн за їхнє сприяння в підготовці цих візитів.

13. Хотілося б підкреслити, що ця доповідь у жодному випадку не повинна розглядатися як вичерпний підрахунок комуністичних злочинів. Історичне дослідження потрібно залишити історикам, де вже є вельми істотна кількість літератури по даній темі, яку я використовував, готуючи цю доповідь. Ця доповідь оформлена як оцінка злочинів комунізму з політичної точки зору.

3. Комуністичні злочини

25. Комуністичний лад характеризується масовим порушенням прав людини, починаючи з самого початку. Для того, щоб домогтися влади і її утримати, комуністичний режим вийшов за межі поодиноких вбивств та локальних різанин, і злочин став складовою системи управління. Вірно, що через декілька років після становлення режиму в більшості європейських країн, і після десятків років в Радянському Союзі і Китаї, терор дещо втратив свою силу. Проте «пам’ять про терор» відіграла важливу роль в суспільствах, і потенційна загроза замінила реальні звірства. До того ж, якщо виникала потреба, режим вдавався до терору, що можна проілюструвати на прикладі Чехословаччини в 1968 р., Польщі в 1971, 1976 і 1981 рр., або Китаю в 1989 р. Цей стиль правління є властивим всім історичним та сьогоденним формам комуністичного режиму, незалежно від країни.

26. Згідно з приблизними оцінками (точні дані не доступні) кількість людей, убитих комуністичними режимами, розподіляється по країнах та регіонах наступним чином:

— Радянський Союз — 20 млн. жертв

— Китай — 65 млн.

— В’єтнам — 1 млн.

— Північна Корея — 2 млн.

— Камбоджа — 2 млн.

— Східна Європа — 1 млн.

— Латинська Америка — 150 тис.

— Африка — 1,7 млн.

— Афганістан — 1,5 млн.

Ці цифри включають індивідуальні та колективні страти, загиблих в концентраційних таборах, жертви голоду та депортації.

27. Цифри набагато більші, ніж ті, що наведені в документах. Існує реальне підґрунтя для підозр, що ці цифри набагато більші. На жаль, обмежений доступ до архівів, особливо в Росії, не дозволяє визначити точне число загиблих.

28. Важливою рисою злочинів комуністів є репресії, направлені проти категорії невинних людей, злочином яких була лише належність до цієї категорії. Таким чином, в ім’я ідеології було вбито десятки мільйонів багатих селян (куркулів), дворян, представників буржуазії, козаків, українців та інших.

29. Ці злочини — результат теорії класової боротьби, яка передбачала знищення людей, які були непридатні для побудови нового суспільства. Великою кількістю жертв стали співвітчизники.

30. В кінці 20-х років в СРСР ГПУ постановило: кожен регіон мав представити певну кількість викритих «класових ворогів». Цифри встановлювались безпосередньо лідерами комуністичної партії. Таким чином, місцеві виконавчі органи мали арештовувати, висилати чи знищувати певну кількість людей, якщо вони не виконували плану, то самі підлягали репресіям.

31. Число жертв та перелік злочинів комуністів такі:

— індивідуальні та колективні страти людей, які вважались політичними опонентами, без суду чи за його вердиктом, криваві репресії щодо учасників маніфестацій чи страйків, вбивство заручників і в’язнів війни в Росії 1918—1922 рр. Обмежений доступ до архівів (а також доступ до документів численних страт) робить неможливим дати точне число страчених, але можна сказати, що число жертв нараховує десятки тисяч.

— голод знищив приблизно 5 млн. людей, головним чином це стосується України в 1921— 1923 рр . Голод як форма знищення людей використовувався комуністичним режимом не лише в Радянському Союзі.

— знищення козаків — цифри налічують від 300 тис. до 500 тис. в період з 1919 по 1920 рр .

— десятки тисяч людей загинули в концентраційних таборах. Знов обмежений доступ до архівів не дає надати точні цифри загиблих.

— 690 тис. людей були засуджені і страчені в результаті так званої «чистки» рядів комуністичної партії в 1937—1938 рр. Тисячі були депортовані чи посаджені в табори. В цілому з 1 жовтня 1936 по 1 листопада 1938 р., приблизно 1566 тис. чоловік були арештовані, з яких 668305 були страчені. Після більш детального дослідження архівів виявилось, що це число набагато більше.

— масові вбивства приблизно 30 тис. «куркулів» (багатих селян) під час насильницької колективізації 1929—1933 рр. більше 2 млн. депортованих у 1930—1933 рр.

— тисячі звичайних громадян СРСР, засуджених за зв’язки з «ворогами народу», були страчені до Великої Вітчизняної війни. Наприклад, в 1937 р. близько 144 тис. чоловік були арештовані і 110 тис. з яких — страчені по обвинуваченню за зв’язки з поляками, які проживали в СРСР. Також в 1937 р. 42 тис. чоловік були страчені за зв’язок з німецькими робітниками, що перебували в СРСР.

— 6 млн. українців були заморені голодом в 1932—1933 рр.

— вбивство та депортація сотень тисяч поляків, українців, литовців та латишів, естонців, молдаван та мешканців Бессарабії в 1939—1941 рр. та 1944—1945 рр.

— депортація поволзьких німців в 1941 р., кримських татар в 1943 р., чеченців та інгушів в 1944 р.

— депортація та знищення однієї четвертої населення Камбоджі в 1975—1978 рр.

— мільйони жертв злочинної політики Мао Цзедуна в Китаї та Кім Ір Сена в Північній Кореї. І знов недостатня кількість документації не дає змоги представити точні цифри жертв.

— Велика кількість жертв в інших куточках світу: в Африці, Азії та Латинській Америці, в країнах, які дотримувались ідеології комуністів.

На цьому перелік злочинів не вичерпується. Буквально немає жодної країни, що перебувала під впливом комуністичної ідеології, яка б не надала свій власний список жертв.

32. Концентраційні табори, засновані першим комуністичним урядом ще в вересні 1918 р., стали одним з ганебних символів комуністичного режиму. Вже в 1921 р. існувало 107 таборів, де перебувало понад 50 тис. в’язнів. Жахливий процент смертності в цих таборах можна проілюструвати ситуацією в таборі м. Кронштадт: з 6500 в’язнів табору в березні 1921 р. лише 1500 залишились живими наступного року.

33. В 1940 р. число в’язнів нараховувало 2350 тис., які знаходились у 53 концентраційних комплексах, у 425 спеціальних колоніях, в 50 колоніях для дітей та в 90 будинках для новонароджених.

34. Упродовж 1940-х років в середньому 2,5 млн. в’язнів перебувало в таборах. Але так як смертність була великою, то можна передбачити, що число в’язнів було набагато більшим за подане.

35. В цілому число людей, які пройшли табори з 1930 по 1953 нараховує від 15 до 20 млн.

36. Концентраційні табори також засновувались іншими комуністичними режимами, особливо в Китаї, Північній Кореї, Камбоджі та В’єтнамі.

37. Масовий терор, арешти, депортації та вбивства почалися в деяких країнах після завоювання їх СРСР під час Другої світової війни. Найбільше постраждали такі країни, як Польща (440 тис. жертв в 1939 р., включаючи вбивство польських офіцерів, захоплених в полон під час війни в Хатині в 1940 р.), Естонія (175 тис. жертв, включаючи вбивство 800 офіцерів — 17,5% вбитих від усього населення), Латвія і Литва (119 тис. жертв), Бессарабія та Північна Буковина.

38. Висилка цілих націй була звичайним політичним заходом, особливо під час Другої світової війни. У 1940—1941 р. приблизно 330 тис. польських громадян, що жили в областях, зайнятих Радянською Армією, були вислані на схід Радянського Союзу, головним чином у Казахстан. 900 тис. німців з волзького регіону були вислані восени 1941 р.; 93 тис. калмиків були вислані в грудні 1943 р.; 521 тис. чеченців й інгушів були вислані в лютому 1944 р.; 180 тис. кримських татар були вислані в 1944 р. Цей список не був би повний, якщо не згадати латишів, литовців, естонців, греків, болгар, кримських вірменів, турків-месхетинців і кавказьких курдів.

39. Висилка також торкалася політичних супротивників. З 1920 р., політичні супротивники в Росії висилалися на Соловецькі острови. У 1927 р. у таборі, побудованому на Соловках, утримувалося 13 тис. затриманих, представників 48 різних національностей.

40. Найтяжчі злочини комуністичних режимів, такі як масові убивства і геноцид, катування, рабська праця й інші форми масового фізичного терору продовжувалися в Радянському Союзі і, у меншому ступені, в інших європейських країнах до смерті Сталіна.

41. Із середини 1950-х терор у європейських комуністичних країнах значно зменшився, однак вибіркове переслідування різних груп і особистостей продовжувалося. Сюди входили поліцейське спостереження, арешти, висилка, штрафи, примусове психіатричне лікування, різні обмеження свободи пересування, заборона на працевлаштування, що часто закінчувалися бідністю і забороною на професію, публічними гоніннями і наклепом. Постсталінські європейські комуністичні режими використовували широко розповсюджені страхи у відношенні потенційного переслідування, що добре збереглися в колективній пам’яті. З часом, однак, пам’ять про минулі жахи поступово ослабнула, справляючи менше впливу на молоді покоління.

42. Однак навіть протягом цих відносно спокійних періодів комуністичні режими були здатні вдаватися в разі потреби до масового насильства, як це показали події в Угорщині в 1956 р., Чехословаччині в 1968 р., чи в Польщі в 1956, 1968, 1970 і 1981 рр.

43. Падіння комуністичного правління в Радянському Союзі й інших європейських країнах полегшило доступ до деяких архівів, у яких були задокументовані комуністичні злочини. До 1990-х ці архіви були зовсім недоступні. Документи, що можуть бути знайдені там, є важливим джерелом інформації щодо механізмів правління і прийняття рішень, і доповнюють історичні знання про функціонування комуністичних систем.

4. Висновки

44. Вважається цілком доведеним фактом, що злочинний вимір комуністичних режимів не був результатом обставин, а скоріше наслідками навмисної політики, розробленої засновниками таких режимів навіть до того, як вони прийшли до влади. Історичні комуністичні лідери ніколи не приховували своїй цілей, що полягали в диктатурі пролетаріату, усуненні політичних супротивників і категорій населення, несумісних з новою моделлю суспільства.

45. Комуністична ідеологія, де б і коли вона не здійснювалася, чи то в Європі, чи в іншому місці, завжди закінчувалася масовим терором, злочинами і великомасштабними порушеннями прав людини. При аналізі наслідків здійснення цієї ідеології не можна ігнорувати її подібності до наслідків втілення іншої ідеології XX сторіччя, а саме нацизму. Хоча вони вороже ставилися один до одного, ці два режими мали безліч загальних рис.

46. Однак у той час коли незаперечним є злочинний характер нацистської ідеології і режиму, і вони заслуговують на осуд за свої дії, принаймні, протягом половини сторіччя, а його лідери і багато прихильників були притягнуті до відповідальності, комуністична ідеологія і режими не зустріли подібної реакції громадськості. Злочини рідко ставали предметом юридичного судового розгляду, і багато хто зі злочинців ніколи не були притягнуті до суду. Комуністичні партії усе ще активні в деяких країнах, і вони навіть не дистанціювалися від минулого, часів, коли вони підтримували і співробітничали зі злочинними комуністичними режимами.

47. Комуністичні символи відкрито використовуються, і розуміння суспільством комуністичних злочинів явно недостатньо. Це особливо очевидно, коли його порівняти зі знанням суспільством злочинів нацизму. Звичайно, виховання молодих поколінь у багатьох країнах не допомагає зменшити цей розрив.

48. Політичні й економічні інтереси певних країн впливають на ступінь критики деяких усе ще активних комуністичних режимів. Це особливо видно на прикладі Китаю.

49. Як доповідач я вважаю, що надалі не повинно бути ніякої недоречної затримки при осуді комуністичні ідеології і режиму на міжнародному рівні. Це повинно бути зроблене як Парламентською Асамблеєю, так і Комітетом міністрів на міжурядовому рівні. Особисто я не поділяю позицію деяких колег у відношенні того, що чітке розходження повинне бути зроблене між ідеологією і практикою. Остання випливає з першої, і рано чи пізно споконвічні гарні наміри поступаються місцем тоталітарній однопартійній системі і її зловживанням.

50. Однак повинно бути ясно, що ці злочини здійснені в ім’я комуністичної ідеології і вони засуджені, яких би країн це не стосувалося. Самі росіяни були першими і найчисленішими жертвами комуністичної ідеології. У кожній окремій країні, де комуністи узяли владу, злочини можна було порівняти з останніми. Сподіваюся, що ця доповідь зробить вклад у подальше примирення, засноване на історичній правді і розумінні.

51. Асамблея повинна рекомендувати Комітету міністрів заснувати комітет, який би виконав усебічне розслідування щодо комуністичних злочинів у державах- членах Ради Європи. У той же час, від держав-членів, що поки цього не зробили, варто неодмінно вимагати заснування таких комітетів на національному рівні. Як очікується, ці комітети будуть тісно співробітничати з комітетом Ради Європи.

52. Остаточною метою роботи Ради Європи і національних комітетів було б установлення фактів і внесення пропозицій щодо конкретних заходів, націлених на забезпечення швидкого правосуддя і компенсації, і тому, щоб віддати данину пам’яті жертв.

53. Необхідною умовою успіху роботи комітетів є доступ до архівів, особливо в Росії. Тому відповідає законодавство в зацікавлених країнах і особливо в Росії повинне узгоджуватися з Рекомендацією №13 Комітету Міністрів (2000) європейської політики щодо доступу до архівів;

54. І нарешті, але не в останню чергу, Комітет міністрів повинен ініціювати кампанію розуміння злочинів комунізму в Раді Європи. Вона б включила перегляд шкільних підручників. Варто закликати держави-члени Ради Європи зробити це на національному рівні.