Непотрібна професія таксист...
... Коли повернуло на другу годину мого безцільного голосування на вулиці Жилянській, я вирішив, що досить. Набридло. Взявши в одну руку заважкеньку сумку, а другою - за ручку сина, я гордо попрямував через підземний перехід до цирку. Там саме стояла вражаюча черга з державних таксі...
СПОГАД.
Це було либонь років зо двадцять тому. У Москві, яка після колимської тундри дуже приголомшила багатством людей, машин і продуктів. І новим міським транспортом - таксі.
Ми тоді їхали у відпустку до Києва, до літака залишалося годин вісім, робити не було чого, і мати, домовившись із державним візником, запхнула нас із приятелем на заднє сидіння. Втомившись після восьмигодинного перельоту, я мляво дивився на нічне життя столиці СРСР і без особливої цікавості реагував на зауваження водія, який вирішив показати нам Москву від і до.
- Гробниця Ілліча, - прокоментував водило проїзд біля Красної площі. - А ось тут Омельці Пугачову головешку рубали... "ГУМ".
- Вам би добре було сюди зранку приїжджати, - турботливо казав він. - Ранок - найкорисніший час...
Звідки йому, сердешному, було знати, що туди, звідки ми приїхали, "только самолетом можно долететь", а самі літаки літають три рази на тиждень і коли вилітати, від нас не залежить.
Добре ми тоді поїздили. Таксист навіть вимкнув лічильник, коли ми завітали до якоїсь давньої знайомої матері. Продрімав години дві й із свіжими силами відвіз до аеропорту...
ПОЧАТОК КІНЦЯ
Часи, коли "зеленооке таксі" було бажаним другом кожного, хто припізнився, або пасажира, який просто поспішає, якщо не зовсім пішли в небуття, то вже певно зазнали змін не на краще. До початку дев'яностих пасажир появу на дорогах столиці несміливих таксистів-приватників ігнорував, і звичайно гальмував "Волгу" із знайомими написами на борту "Виклик таксі - 058".
Згодом почалася девальвація тоді ще міцного карбованця, загальна економічна безнадія, масові скорочення на заводах і фабриках. Трудяга Петро, отримуючи зарплату, не поспішав зупинити таксомотор, щоб ліквідувати затримку в часі, викликану традиційною парою пива. Пізніше Петро не отримав зарплату, бо не працював, сидів вдома й пив горілку із сусідом Василем. Ті, хто працював, щільніше куталися у шарфи й тоскним поглядом проводжали таксистів, які стали нав'язливими. Кадри нагадували появу "Антилопи" на вулицях Чорноморська й вабливе гасло "Эх, прокачу!" Ех, прокотилися...
Іноді таксистам, відповідно до подальшого падіння карбованця, підвищували тарифи. Більшість людей це шокувало й від послуг цього виду транспорту вони відмовлялися назавжди. Деякі згодом звикали й розуміли, що повернення до минулого, коли і посадка, і кілометр перевезення коштували 20 копійок, не буде ніколи.
Не оминули зміни й самих таксопарків, яких у Києві й зараз чотири. Але якщо раніше таксомоторів було близько 3 тисяч на місто, то зараз насилу можна нашкребти тисячу справних. Давно минули всі строки амортизації, машин надходить у шістдесят разів менше.
Змінився й порядок прийому на роботу, і сама робота. Наприкінці вісімдесятих - на початку дев'яностих той, хто поступав на роботу, проходив курси культури обслуговування пасажирів, знання карти міста... Існувала бригада контролерів, яка інкогніто перевіряла, як ці правила виконувалися. Їдеш порожній, але із запаленою шашечкою, вибираєш манівці, щоби здерти більше, взагалі відмовляєшся везти клієнта - три місяці на ямі.
Була ще категорія водіїв, яких недолюблювали навіть колеги. Їх так і називали -
ВОДІЇ-"ШАКАЛИ"
Цю історію мені розповів мій добрий знайомий, зараз журналіст, а раніше водій 1-го таксопарку, який довгенько-таки покрутив баранку. Суть її полягає ось у чому.
Існувала свого часу група підприємливих таксистів, які не сновигали містом у пошуках клієнта, а стояли виключно під рестораціями й шинками. Діждавшись, коли запізні любителі "взяти на груди", почнуть розповзатися по домівках, таксисти завбачливо розчиняли дверцята й запрошували сідати. Клієнт сідав, водій вмикав підігрів і через десять-п'ятнадцять хвилин клієнт починав "плисти" й втрачати орієнтацію. Бачачи, що клієнт уже в кондиції, водій зупинявся де завгодно, клієнта витягав і елементарно вивертав кишені. Прокинувшись вранці десь під парканом, сіромаха, нічого з того, що відбувалося з ним вчора, зрозуміло, не пам'ятав. А якби й пам'ятав як його чистили, ніколи не згадав би як звуть водія, номер автомобіля й нічого нікому б не довів. Але одного разу наскочила коса на камінь. Трапився спритний кишеньковий злодій, який вірогідно вдавав із себе п'яного, мукав, пускав слину й дозволяв себе витягти на узбіччя. Поки таксист витягував десятку, яка "недбало" виглядала з кишені, "п'яний" витягав з пазухи водія його вечірній заробіток. Коли той виявив пропажу, було вже пізно. Посилювала гірке розчарування "шакала" звістка, що його неохайні колеги пережили сьогоднішнім вечором те саме - їх обікрали таким же робом...
ЯК ЗАРОБИТИ НА ДЕНЬ 45 ГРИВЕНЬ?
Історія, яку розповіли, належить до доби сімдесятих і є винятком із загального правила. І тоді, і потім були водії, короткочасне знайомство з якими не залишало по собі нічого крім вдячності. Скільки разів я доїжджав за суто символічну плату, признавшись, що у кишені крім трьошки нічого немає, а їхати треба було з Лівого берега на Борщагівку. Скільки разів моїх приятелів підбирав на узбіччі таксомотор і водій взагалі задарма не лише підвозив додому, а й супроводжував до ліфту, бо приятелі були на солідному підпитку. Де ті часи? Де те, ностальгічне клацання лічильника й "дякую" за те, що я, клієнт, скористався послугами таксомотора?
Тарифи, які діють зараз, такі: 60 копійок посадка й стільки ж кілометр перевезень. За день таксист має привезти в парк 45 гривень.
- А якщо не привозить? - адресував я запитання директору 2-го таксопарку Віталієві Волчуку.
- Нічого страшного. Менше отримає в зарплату.
- І скільки отримують у середньому?
Волчук хитро примружився:
- 80 гривень.
Я від здивування присів на стілець.
- Набігають, звісно, чайові, але небагато хто може заробити більше. У всякому разі офіційно...
Як заробляють неофіційно, більшість знає на прикладі площі Перемоги та різних вокзалів. Стоїть низка таксі, підходить чолов'яга з грудою важких сумок, та ще зі сварливою дружиною й двійком діток.
- Туди-то.
- Стільки-то.
- Та ти що, очманів?
- Ні.
Тягатися приїжджому столицею із сумками та родиною не хочеться. А ще коли дощ! А ще вперше приїхав!
Віталій Зосимович подібні ситуації пояснює так. Окрім тисячі легкових таксомоторів у Києві орудує 10 тисяч приватних візників. Тільки незначна частина з них заплатила наперед за рік 11 гривень за ліцензію й має право займатися перевезенням пасажирів. Інші проігнорували й це. Таксопарк же віддає на місяць державі 346 гривень податку за одну машину. Плюс бензин, ТО, брак водіїв, непоновлений котрий рік парк, мінус мізерна ставка та неповага з боку городян, котрі давно зрозуміли цю істину: приватник довезе у два рази дешевше. Щоправда, приватник не страхує пасажира від нещасного випадку, як таксопарк, ну та Бог з ним. Бодай пронесе... Отже, немає рівноправ'я. Волчук не проти конкуренції, крий Боже, але чому водії таксі від початку знаходяться у невигідних умовах, на які з посмішкою дивиться держава: "Що зробиш, ринкові відносини". Це не ринкові відносини, це - знущання, вважає Волчук.
Друге. Зникла чітка дисципліна. Раніше політику пасажирських та вантажних перевезень диктувало Міністерство автомобільного транспорту. Кількість машин у парках, потреби міста в таксомоторах та пік пасажиропотоку були відомі досконало. Щоденно до залізничного вокзалу з 19.00 до 21.00 подавалося 400 таксомоторів. Те ж - в аеропорт "Бориспіль" та аеропорт "Київ", інші ворота міста. Акціонування, приватизація і - не лишилося нічого...
Вихід? Вихід вже запропоновано.
"ПОЧНЕМО ПРАЦЮВАТИ ПО-НОВОМУ, ПАМ'ЯТАЮЧИ ПРО СТАРЕ"
Наприкінці вересня делегати таксопарків України зібралися у Вінниці, щоб обговорити проблеми, визначити больові точки й знайти шляхи виходу із, здавалося б, безвихідної ситуації. Зустріч несподівано повернула на обговорення проблем і автопарків, і водіїв вантажних перевезень. У результаті народилася Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників. Очолив її Віталій Рева - людина, котра знайома з "автомобільною кухнею" не з чужого голосу. Визначено цілі та завдання асоціації. Що ж до таксистів, то їхні проблеми виглядають так. Визначити потреби регіону в таксомоторах. Створити однакові умови для водіїв, котрі займаються перевезенням людей. Провести поновлення парків. Створити таксистам нормальні умови для роботи. Тобто, по суті, повернутися у добре плановане минуле, озираючись на сьогодення. Асоціація завершує останні юридичні формальності. Потім - робота. Яким буде результат, покаже майбутнє. А сьогодення... Сьогодення...
"А СКІЛЬКИ ПЛАТИШ?.."
На площі Перемоги я звернувся до водія, котрий сидів на місці пасажира, читав газету, лузав насіння й слухав радіо.
- На Зодчих.
- Скільки платиш?
- А що, лічильник не працює?
- Все одно стільки ж вийде.
- П'ять. Ну, шість - поправився я, помітивши незацікавлений погляд.
- Давай хоч за сім, - заблагав водій.
Я був непохитним. Доїхали за шість.
- Дякую, - несподівано сказав таксист, коли я простягнув гроші.
...Я проводжав його очима до повороту. День початку нової ери?..
