Невеселі старти Ради...

Схоже, це вже стало прикметою часу — Рада почала новий сезон у оточенні міліції. Сотні працівників МВС «зайняли» Маріїнський парк, а за його периметром розмістились автобуси з міліціонерами. Мабуть, так законодавчий орган ще ніколи не охороняли. В усьому іншому все було традиційно — хор ім. Верьовки виконав Гімн України. А потім курсанти Київського ліцею ім. Богуна під духовний гімн України урочисто внесли до зали прапор, який було внесено до Верховної Ради 20 років тому, — на засіданні 24 серпня 1991 року. Під час усього цього дійства на екрані демонструвалися кадри 20-річної давнини, коли український прапор уперше було внесено до зали Верховної Ради. Після цього дуже урочистого та зворушливого моменту на трибуну вийшов Президент Віктор Янукович.

Правий бік зали вітав його стоячи, а з лівого боку на нього поглядали... Юрій Луценко та Юлія Тимошенко. Ще до початку засідання представники фракцій «БЮТ-Батьківщина» і блоку «НУ-НС» накрили свої робочі місця плакатами із зображенням Тимошенко та Луценка. Окрім того, після наради дві фракції ухвалили покинути сесійну залу. На своїх місцях залишилися лише Олег Ляшко (весь у білому) і Оксана Білозір.

Чи то піднесений дух урочистості, чи то величезні портрети опонентів так подіяли на Президента, що він знову «порадував» черговим ляпом: «Спотворюються умови для розвитку підприємництва...». Імовірно, Віктор Федорович хотів сказати «створюються». Вийшла класична обмовка за Фрейдом.

У цілому ж Янукович констатував, що попередні дві сесії Верховної Ради засвідчили високу працездатність народних депутатів, і це вперше за 20 років Незалежності. «У нас єдина мета — створити всі умови для того, щоб український народ жив під дахом європейської країни», — запевнив Віктор Янукович.

Примітно, що телеканал «Рада» за 1,5 години трансляції урочистого засідання не показав жодного (!) загального плану сесійної зали і жодного середнього чи крупного плану лівої частини зали. Глядачі так і не побачили портретів Тимошенко і Луценка. Могло скластися враження, що опозиція теж, затамувавши подих, слухає Президента.

Тим часом бютівці в кулуарах Ради розповідали журналістам про свої плани. У сесійній залі залишатимуться чергові депутати, а вся фракція, поділена на дві підгрупи на чолі з Кириленком і Романом Забзалюком, чергуватиме в Печерському суді.

— Такого подарунку, як повне ігнорування засідань, ми їм не зробимо. Приблизно десять осіб чергуватиме в залі з кожного важливого питання, — пояснив кореспондентові «Дня» депутат Андрій Шевченко.

— Як думаєте, коли буде вирок?

— На мою думку, зараз рахунок іде на дні, якщо не на години.

— Що робитимете далі?

— Для нашої команди дуже важливо, щоб не було, як у футболі, коли всі біжать на один м’яч. Має бути юридична робота, вулична робота, робота з міжнародним співтовариством, з медіа, з громадськістю. Насправді потрібно бути готовим до найгіршого сценарію. І ми маємо прорахувати всі можливості. Життя не обмежується лише наметовим містечком. Є багато напрямів, за якими треба працювати, — підсумував депутат.

Чи правильно зробили бютівці, що покинули залу? Відповідь здається очевидною. Звісно ж, так! Їхнього лідера кинули за грати і судять за політичне рішення. Їм потрібно привертати увагу громадськості, й вони це роблять всіма доступними способами. Але, з іншого боку, Україна зараз веде важкі газові переговори. І Януковичу як ніколи потрібна підтримка всередині країни. І уряду, і парламенту, і всіх партій. Чи здатна опозиція зараз підтримати Президента України? Встати з ним пліч-о-пліч у такий важкий момент? Мабуть, ні. І тут звинувачувати опозицію не можна. Янукович сам загнав себе в глухий кут. А Москва, як завжди, використовує конфлікт усередині України у своїх цілях.

«І владі, й опозиції потрібно подумати над можливим компромісом, — пише у своєму блозі політолог Олексій Гарань. — І головна проблема для влади — як вийти з безглуздих справ проти Тимошенко і Луценка, зберігши обличчя. Дедалі важче це зробити. Але, якщо є політичне бажання, вихід можна знайти завжди». З цими словами важко не погодитися. Ось тільки чи є воно — це політичне бажання?