Невидимий фронт, невидимий ворог, невидима політика

«Найголовніше наше завдання полягає в тому, аби в ситуації, що склалася врятувати життя і здоров’я тих, хто опинився у заручниках. Усі дії наших сил, які займаються звільненням заручників, будуть присвячені й підпорядковані цьому», — такою була перша заява Володимира Путіна після захоплення терористами школи в Північній Осетії. Учора ввесь день з боку навчального закладу було чути стрілянину й вибухи. За узагальненими даними, терористи утримували 354 заручника. Учора було звільнено 26 жінок і дітей. Спроби встановити контакт із бойовиками залишалися марними. З роками терористи в Росії стали більш нахабними, а відомства, відповідальні за безпеку, залишилися такими ж слабкими і безсилими. Ані Будьоновськ 1995 року, коли терористам дозволили безперешкодно зникнути, ані трагедія на Дубровці 2002-го, коли усіх шахідів було ліквідовано, не додали досвіду. Жоден із варіантів (перший — домовитися з терористами, другий — знищити їх) не дозволив уникнути жертв серед заручників. І в першому, і в другому випадку їх було понад сто чоловік. Захоплення в Північній Осетії стало черговим випробуванням для Росії, викликом для керівництва країни. Реакція російських журналістів, політиків, пересічних жителів у переважній більшості зводиться до одного — чому було допущено виникнення подібної ситуації? Чому країна, президент якої декларував своїм головним завданням встановлення порядку, стала небезпечною для життя? Чому чеченський екстремізм, попри заяви про вирішення чеченського питання, продовжує давати про себе знати? Більше того, чому війна з одного регіону перекинулася на цілу країну? Нинішня епоха терору і антитерору — Чечня, Афганістан, Ірак — продемонструвала, що силового вирішення терористична проблема немає. Чи можна здобути перемогу над тероризмом? Про це читайте у відповідях експертів.

Александер РАР, Товариство зовнішньої політики, Німеччина:

— У XXI столітті ми зіткнулися з абсолютно новим видом тероризму. Це терористи-самовбивці, боротися з якими все складніше й складніше. Мета їхніх нападів на США, Росію, інші країни, що здійснюються під ширмою «Аль-Каїди», — масове вбивство людей, щоб приголомшити світ. З ними важко воювати й викорінювати це явище. Класичний підхід до боротьби з тероризмом — це, звісно, в чомусь вияв жорсткості, але насамперед — усунення причин тероризму, що криються в соціально-економічній сфері, робота з людьми на місцях, а не захист громадян і політиків в останній момент. Боротьба з тероризмом потребує багато часу, багато грошей, політичного осмислення, абсолютно інших, ніж наявні, воєнізованих підрозділів.

Політика тероризм «прогавила», «проспала». Через свої помилки довела до того, що тероризм дійсно загрожує націям, державам, основам суспільства, насамперед загрожує людям. Думаю, в таких умовах абсолютно легітимні силові методи протистояння тероризму. Крім того, насамперед треба використати ще одну можливість — впровадження своїх людей у терористичні організації, щоб зрозуміти, в якому середовищі вони функціонують, чому знаходять нових членів, як діють їхні лідери...

Сьогодні Росія стикається з класичною формою терору. Під час першої чеченської війни можна було говорити про питання незалежності, про те, що чеченці хотіли використати наданий історією шанс відділитися від Росії, як це зробили Грузія, Вірменія, Азербайджан. Чеченці чотири роки намагалися завоювати цю самостійність. Але сьогодні ідея незалежності відійшла на другий або навіть третій план, а на перший вийшло прагнення знищити людей, спровокувати Росію на грубіші дії, втягнути у виснажливу війну, як Америку в Іраку і Афганістані, нарощувати все нові й нові конфлікти. Це новий елемент, що з’явився в останні чотири роки з приходом арабських екстремістів у Чечню. І він загрожує не лише Росії.

Віктор ПУХОВ, керівник представництва Фонду «Російський суспільно-політичний центр в Україні»:

— Після «перемоги» американців в Іраку крива інтенсивності терористичних актів швидше зросла, ніж пішла на спад. Причому це явище стало проблемою багатьох держав. Тероризм зачепив навіть ті держави, які не брали і не беруть участі в іракських подіях. Тому говорячи про тероризм як явище, ми, як і раніше, зазначаємо, що у нього немає обличчя і національної приналежності. І влада в різних країнах майже завжди виявляється безпорадною перед цим безликим і дуже страшним явищем сучасності. І тільки після якихось конкретних випадків, як наприклад, зараз захоплення школи в Північній Осетії, починають вживати заходів. На мій погляд, це варіант точковий і не завжди ефективний. Те, що відбувається зараз у Росії, на жаль, цілком може статися і в Україні. Українське ж суспільство безтурботне в цьому плані, в той час як тероризм — це біда не лише окремої країни, а й усього цивілізованого світу. Громадськість повинна чітко розуміти, що чужої біди не буває. Для того щоб хоч якось убезпечити людей, необхідно формувати відповідну громадську думку. Чи є в наших школах — українських, російських — хоч один урок, присвячений цьому злу і боротьбі з ним? Чи виділяють час для таких занять ВНЗ? Ні. А треба. Перші особи держав багато говорять про створення міжнародних центрів з боротьби з тероризмом. Що ми знаємо про роботу цих центрів, їхні результати? І чи роблять вони взагалі щось у цьому напрямі? На мою думку, питання боротьби з тероризмом має бути відкритим, а не закритим для суспільства. Я впевнений, якби існувала система профілактики терористичних актів серед населення (це і уроки в школі, і бесіди з людьми на виробництві), терористи не відчували б себе так вільно. Також, на мою думку, необхідно посилити законодавство в цьому плані. Тероризм повинен каратися дуже суворо.

Ігор СЕМИВОЛОС, Центр близькосхідних досліджень:

— Перемогти тероризм можна лише ліквідувавши причини, які його породжують. У Росії таких причин багато — соціальні, політичні, статус Чечні, чеченський опір, обраний владою шлях силового вирішення проблеми. Має відбутися не формальне покарання винних, а реальний аналіз причин нинішньої ситуації, серйозний перегляд політики Росії на Північному Кавказі в напрямі політичного врегулювання. На жаль, цього не відбувається, а силові дії Росії призводять лише до подальшого рекрутування людей, готових стати до лав бойовиків.

Зараз можна навести єдиний приклад переходу до політичного вирішення конфлікту — це Ольстер. Все ж таки і представники Ірландської республіканської армії, їхнє політичне крило — партія «Шин Фейн» і британський уряд спромоглися сісти за стіл переговорів, і сьогодні існують певні ознаки оздоровлення ситуації. Хоча не можна говорити, що конфлікт уже вирішений. Подібні конфлікти спалахують вмить, а зупинити їх дуже важко.

У випадку Північного Кавказу існує багатошарова, глибока мотивація рекрутування бойовиків. Політичний аспект вирішення проблеми має бути спрямований на зменшення глибини мотивації екстремістів. Потрібен пошук компромісу, пошук поміркованих чеченських лідерів. Не обов’язково промосковських, вони можуть мати навіть антиросійську позицію, але це мають бути люди, з якими можна реально домовлятися. Росія протягом другої чеченської війни зробила все, щоб помірковане антиросійське крило в Чечні зійшло нанівець. Ми бачимо радикалізм як з одного, так і з другого боку, що не може не призводити до варварських акцій, які відбуваються в Росії.

Набіль РАШВАН, експерт із близькосхідних питань:

— Можливості боротьби з тероризмом лежать у найрізноманітніших площинах — від силових до політичних, дипломатичних. До кожного прояву тероризму потрібно підходити окремо. Приміром, причина теракту в Індонезії може бути іншою, аніж у Іспанії або на Близькому Сході. Дуже часто вирішення тієї чи іншої проблеми (здебільшого — територіальної або релігійної) приводить до того, що терористам просто «зв’язуються руки». Тоді втрачається будь-який зміст, аргументація для здійснення подальших злочинних акцій. У випадку з Росією потрібно виходити з чеченської проблеми. Вона носить більше локальний, аніж міжнародний характер. Тут не йдеться про тероризм у загальному розумінні, а саме: про ісламський екстремізм. Арабські країни досить дружньо налаштовані до політики Росії, що стосується, зокрема, палестинського питання або Іраку (адже Москва виступала проти воєнних дій в цій країні). Для боротьби з тероризмом у російському контексті необхідно покладатися не на воєнні операції. Вони вже довели свою недієвість, оскільки викликають протилежний ефект. Москва повинна докладати більших зусиль для політичного врегулювання чеченської проблеми, паралельно поліпшуючи життя громадян у неспокійному регіоні.

Із позитивних прикладів ефективної боротьби проти тероризму можна навести Єгипет, де ісламський екстремізм був реальною загрозою майже двадцять років після вбивства президента Анвара Садата 1981 року. Теракти відбувалися фактично до 1997 року (останній стався в Луксорі). Єгипетська влада багатьох екстремістів убила, багатьох заарештувала. Саме після подій у Луксорі заарештовані ісламісти заявили про необхідність припинення терору. Проте природу екстремізму в Єгипті не можна порівняти з тим, що відбувається в Росії. Якщо в першому випадку йдеться про людей, які хотіли перетворити Єгипет із світської на ісламську державу, то Росія виявилася заручницею нестабільності в Чечні.

Мейр РОЗЕНН, доктор із міжнародного права, Ізраїль:

— Боротьба з тероризмом не повинна бути індивідуальною справою. Вона повинна вестися лише на широкій міжнародній основі. Із терористами не потрібно намагатися шукати компроміс або виходити на якісь угоди. Єдина їхня мета — шляхом терору усунути всі демократичні режими цивілізованого світу. Що можна зробити для перемоги над тероризмом? Необхідно застосовувати санкції проти країн, які підтримують терористів. Потрібно заборонити виїзд керівників таких держав за кордон. Слід активно боротися з проблемою відмивання грошей — і особливо в тих випадках, якщо такі кошти можуть бути спрямовані на злочинні дії. На жаль, світ надто пізно зрозумів небезпеку тероризму. Не треба було чекати 11 вересня, аби побачити, що означає тероризм і якими можуть бути його наслідки.

Часто проводяться дискусії із приводу того, що існує різниця між терористами та борцями за свободу. Але тероризм не має нічого спільного з національно-визвольною боротьбою, оскільки не можна боротися за незалежність, наражаючи на небезпеку дитину або цивільну людину. До сьогодні немає єдиного поняття, що таке тероризм. Чи потрібні такі палкі дискусії з цього приводу? Чи необхідно проводити якусь класифікацію тероризму? За суттю він однаковий і його наслідки не можна нічим виправдати. Тероризм є тероризм.

Те, що відбувається в Північній Осетії, — жах. Бути в заручниках терористів — драматичний досвід. Діти, які пройдуть через це, муситимуть жити з пошкодженою психікою. Найбільш неприйнятна річ — вчиняти напад на беззахисних дітей і намагатися з допомогою терору досягнути якоїсь політичної мети. У жодному випадку в таких ситуаціях не можна йти на повідку терористів і виконувати їхні вимоги. Це буде справжній вияв слабкості, помилковий сигнал у війні з тероризмом.