«Неїстівна» інновація

«Країна нових можливостей», «лідер інноваційного розвитку». Таке майбутнє Росії змалював президент РФ Дмитро Медведєв, виступаючи перед представниками американських наукових і ділових кіл у Стенфордському університеті в Каліфорнії. Свої досить амбітні плани російський президент озвучив після відвідин Силіконової долини та високотехнологічних компаній «Twitter», «Cisco», «Apple». Медведєв зізнався, що «його дійсно надихнуло те, що він побачив у Каліфорнії», додавши, що «по-хорошому заздрить» тим людям, яким довелося тут працювати. При цьому він запросив американських кулібіних приїжджати до Росії для спільної роботи, зокрема, в інноваційному центрі в підмосковному Сколкові. «Ми підвищимо енергоефективність у всіх сферах економіки, щоб із максимальною віддачею використовувати природні ресурси», — пообіцяв Медведєв в Стенфордському університеті. Про те, наскільки реальною є реалізація сміливих планів Дмитра Медведєва, «Дню» розповів заступник директора Московського центру ім. Карнегі Сем ГРІН.

— Наміри чудові, але як усе це буде реалізоване? Я б повірив у якийсь прогрес, якби Медведєв поїхав у Силіконову долину, потім повернувся до Москви, закрив би проект у Сколково й сказав, що треба почати все спочатку. Якби він зрозумів, як насправді все працює в США, то зробив би два висновки. Перший — аналога Силіконової долини в Росії бути не може, має бути альтернатива. Історія кожного успіху унікальна. Дуже смішно й іронічно якось висловився попередник Медведєва в Кремлі, сказавши, що демократія — як картопля, її не можна вирвати й пересадити в інший грунт. Інновації та високотехнологічна економіка — це саме і є та картопля, яку не можна пересаджувати. Візьмемо хоча б структуру того, як це все працює в американській економіці. По-перше, там немає державних компаній у принципі. Усю відповідальність і ризики на себе бере приватний сектор. По-друге, інноваційних компаній там величезна кількість, і вони працюють в умовах, коли розуміють, що в найкращому разі один проект із десяти буде успішним. Вони готові вкладати кошти та чекати, поки мине п’ять років, десять, і проекти почнуть нарешті окупатися. Чи дозволятимуть наявні російські інститути, компанії собі такий підхід до бізнесу? Не впевнений. Інновації можливі в Росії. Але це треба збудувати на розумінні, що інновації — це не прорив, це не Сколково. Це органічний, конкурентний розвиток знизу вгору в економіці, освіті, коли люди в усіх сферах діють на свій розсуд, а не за вказівкою зверху.

— Чи можна порівняти цей візит Дмитра Медведєва з візитом Микити Хрущова, який після поїздки до США засіяв увесь Радянський Союз кукурудзою?

— Одразу наведу приклад. Буває, йдеш по ринку в Москві, але не відрізниш, де кормова кукурудза для коней, а де солодка для людей, поки не прийдеш додому й не звариш. Боюся, в Росії буде така неїстівна інновація, якщо залишиться старий підхід.

— Виходить, російський уряд не повною мірою розуміє, що укази зверху не сприяють інноваціям?

— Російський уряд, здається, все розуміє. Але він не знає, як досягти того, чого вони хочуть. Якщо ми все-таки поглянемо на ті інноваційні прориви, що були в різних країнах другої половини двадцятого сторіччя, візьмемо за основні приклади — Японію, Тайвань, Південну Корею. Дійсно, там були планомірні державні програми. Але зауважте, що це не була інновація заради інновації. І вони почали не з того, що просто сиділи й вигадували щось високотехнологічне, щоб урятувати економіку й світ, а з того, що банально збирали на своїх заводах західні технологічні напрацювання на замовлення, здебільшого, західних компаній. І таким чином розвивалися технічні навики місцевих працівників, розвивалися побічні компанії, що обслуговували мережу цих заводів. Потім уже розроблялися нові способи виробництва. І ось так потрошку розвивалося власне уміння працювати в цьому середовищі. Росія могла б піти цим шляхом. Це не складання автомобілів. Це набагато складніше й цікавіше, набагато прибутковіше, в Росії є на це руки. І такі компанії, як Boeing, цим займаються. Але не в цьому напрямку йде розвиток усієї Росії. Тобто це не має виглядати так, що ми зараз посидимо й вигадаємо щось, і все буде чудово. Ну, може, в них і буде один проект, який дійсно принесе користь. Але успіх Силіконової долини збудований не на одному успішному проекті, а на цілій економічній системі, де повно й успіхів, і провалів, і багатосекторної праці. Причому некерованої праці, адже інновації — це хаос, а не керованість.