Нобелівський лауреат — родом iз Рівненщини

— Все почалося декілька років тому, коли до Рівного приїхав для участі в науковій конференції щодо Берестецької битви директор музею Симона Петлюри в Парижі (а чи є такий в Україні? — Ред. ) Василь Михальчук. Тоді я познайомився з ним, і в розмові він згадав про те, що один із французьких нобелівських лауреатів родом з нашої області. Однак нічого детальніше дізнатися не вдалося (за цієї ж причини важко було роздобути і його фотографію). Ми розпочали листування. Саме від нього мені й стало відомо ім'я лауреата — Георгій Харпак (деякі енциклопедії подають уже «французькі» ім'я та прізвище нашого співвітчизника — Жорж Шарпак. — Ред. ). Та оскільки він є фізиком і працює над ядерною програмою, то адресу його Василеві Михальчуку взнати не вдалося. Вже після смерті директора музею його спадкоємиця, розбираючи пошту, натрапила на мої листи i вирішила допомогти. Їй вдалося взнати адресу Георгія Харпака i надіслати довідку про нього, вміщену у французькій енциклопедії. Я написав колишньому земляку i попросив розповісти про себе. Досить довго не було відповіді, та ось зовсім нещодавно прийшов лист, де відомий фізик розповiдає про свою вельми трагічну долю.

Він народився 1924 року в маленькому містечку Дубровиця на самій півночі нинішньої Рівненської області в досить заможній родині. Його батько займався виробництвом цегли, морозива, напоїв, вів торгівлю. Невідомо, як далі склалася б доля талановитого хлопчика, якби на самому початку тридцятих років родина Харпаків не виїхала до Франції. Еміграція тоді була вельми поширеним явищем.

У Парижі, де поселилася родина, Георгій Харпак почав учитися. 1938 року вступив до ліцею святої Луїзи. Тут його й застала Друга світова війна. Йому вдалося ще провчитися декілька років у ліцеях святої Луїзи i Монпельє. 1943 року 19-річний Георгій Харпак вступає до руху Опору.

1944 року його заарештували, й юнак потрапив до фашистського концентраційного табіру. Протягом року життя майбутнього лауреата Нобелівської премії висіло, що називається, на волосинцi. Він вижив.

Після війни необхідно було обирати шлях у житті. 1945 року Георгій Харпак вступає до вищої гірничої школи, яку закінчує 1947 року. Вчиться в коледжі Де Франс. Саме тут він відвідує лекції всесвітньо відомого фізика Ф. Жоліо-Кюрі й починає працювати в його лабораторії. Експериментальна фізика захоплює молодого вченого, й 1959 року він починає працювати в Європейському центрі ядерних досліджень. За своє довге наукове життя Георгій Харпак зробив чималий внесок у розвиток світової фізики. За розробку детектора елементарних часток він 1992 року був удостоєний Нобелівської премії в галузi фізики. Про внесок у науку нашого колишнього земляка можна судити за тим фактом, що він є членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох найшанованіших у світі університетів. Поки що колишній мешканець Рівненщини не має наміру відвідати свою історичну батьківщину. Та й його ніхто особливо сюди не запрошує. Йому недавно виповнилося 75 років, однак Георгій Харпак продовжує працювати, бо колишніх вчених не буває.

Я слухав розповідь історика Гурія Бухала й думав про те, як легковажно ми ставимося до талантів. Георгій Харпак є чи не єдиним лауреатом Нобелівської премії, який народився в Україні, а на його будинку в Дубровиці не було навіть меморіальної дошки, та й саму будівлю не так давно через старість пустили на злам. Ми багато будуємо пам'ятників, а чи цінуємо тих земляків, які нехай навіть і в чужих наукових центрах просунули науку вперед. Сподіватимемося, що наша влада все ж запросить всесвітньо відомого фізика в Україну, й колись на його малій батьківщині з'явитися пам'ятник.