Нульовий результат
Після того як національна збірна України не змогла в Донецьку подолати команду Північної Ірландії 0:0, питання виходу українців до числа учасників фінального турніру Євро-2004 остаточно перейшло до галузі фантастики. Ніхто не заважає нам сподіватися на те, що завтра наші обіграють іспанців на їхньому полі, а згодом ті ж іспанці не спроможуться обіграти збірну Вірменії. З такою ж iмовiрністю можна сподіватися на здобуття Кубка європейських чемпіонів командою «Зірка» з Кіровограду.
Якщо ж серйозно, то результат виступу української збірної у відбірковому турнірі дозволяє робити певні висновки. З часу нищівної поразки нашої збірної від німців у Дортмунді, яка поклала край нашим надіям у попередньому відбірковому циклі, минуло майже два роки. За цей час змін на краще не відбулося. Ще тоді було ясно, що принципи роботи з національною збірною слід змінювати докорінно. Два другi місця у відбірковій групі, здобуті у 97—99 роках, на яких базувався наш оптимізм, були результатом гри київського «Динамо», перевдягнутого в синьо-жовту форму збірної. Національної команди в справжньому розумінні в нас ніколи не було. Не зміг створити її й Леонід Буряк.
Ноу-хау Леоніда Йосиповича полягало в ігноруванні ним наріжного принципу формування національних збірних. Спокон футбольного віку честь грати за головну команду країни надається кращим із кращих, а головною умовою запрошення до збірної є гра футболіста за основний склад свого клубу. Ще ніхто й ніколи не створював збірної із запасних гравців. Леонід Буряк спробував це зробити.
На вирішальну гру з Північною Ірландією вийшов 35-річний ветеран Олег Лужний, який не потрапляє до запасу однієї з команд англійської Прем’єр-ліги. Вже два роки поневіряється по лавах запасних Сергій Ребров. Він теж вийшов в «основі». Без особливого успіху пробивається до складу «Шахтаря» Геннадій Зубов. І його — до збірної! У підсумку ображених немає.
На полі донецького стадіону «Шахтар» українцям слід було забити хоча б один м’яч. На тлі британців, які й не думали про контрнаступ, це було зробити не так вже й складно. Проте хоч якого малюнку гри, хоч найменшого натяку на свідомо розіграні комбінації в нашої збірної не проглядалося. Була суцільна імпровізація футболістів, які, звичайно ж, хотіли виграти. Тільки не знали як. Якби наші таки запхнули м’яча в сітку воріт північноірландців, це нічого принципово не змінило б. З такою командою й такою грою сподіватися на загальний успіх у відбірковому турнірі не випадає. Чи міг хто- небудь підсилити гру збірної України того вечора? На лаві чекали свого шансу запасний київського «Динамо» Олександр Мелащенко та запасний бельгійського «Брюгге» Сергій Серебренников... Перший таки вийшов на поле за п’ятнадцять хвилин до фінального свистка й був чи не найкращим серед інших запасних. А ще Леонід Буряк бідкався після гри, що не зміг використати Адріана Пуканича, ще одного запасного із донецького «Шахтаря». У підсумку збірна запасних залишила Україну серед запасних. Ми знову не будемо учасниками європейського фіналу.
Попри невдачу збірної, слід віддати належне принциповості й послідовності тренера національної команди Леоніда Буряка. Він жодного разу не зізнався у власних помилках, не взяв відповідальність за невихід України із відбіркової групи на себе. Пояснення чергової невдачі можна вже називати заздалегідь: травмовані футболісти, невезіння в нас і везіння в суперника, неможливість довго готувати команду.
Ніби це не нам пощастило в грі з Іспанією в Києві, коли удар навмання у виконанні Горшкова приніс збірній України нічию на останній хвилині. Те, що то було елементарне везіння, Горшков довів, граючи за збірну в Донецьку. Він кілька разів спробував повторити точний удар здалеку. Ознак точності ці удари не мали. Так само пощастило нам у переможній грі із греками, коли удар здалеку здійснив Воронін. І йому повторення того успіху вже вкотре не вдається. А хіба не пощастило нам у грі з Вірменією у Львові, коли гості на останніх хвилинах раптом почали масово помилятися у захисті й дозволили українцям перемогти на останніх секундах?
Щодо травм, то вони переслідують усіх футболістів. Якщо взимку ми могли говорити, що збірна не зовсім впевнено грає без Шевченка, то вже навесні всі переконалися, що форвард «Мілана» далеко не чудотворець. Андрій може відзначитися в складі сильної команди, якою збірна України цього року не була.
Невихід України до європейського фіналу має й певний позитив. До старту наступного відбіркового циклу є цілий рік. І прожити його наші футбольні керівники мають так, щоб не було боляче, як було боляче минулої суботи. Почати можна з простого: відправити запасних у запас.
