Нищення Українського Всесвіту
Три чверті століття тому (для історії цей проміжок часу позначає зміну трьох поколінь) у карельському урочищі Сандармох НКВДисти, зокрема майор Михайло Матвєєв, виконуючи злочинні накази Сталіна та Єжова, варварськи розстріляли сотні й сотні невинних українців, котрих прирекли на смерть лише за їхню любов до Батьківщини.
Серед страчених — імена, які завжди будуть гордістю духовної, інтелектуальної України: Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Антон Крушельницький, Матвій Яворський...
«День» оголосив 2012-й Роком «Списку Сандармоху».
Ми вкотре повторюємо: для світу непоправною є втрата навіть однієї особистості, бо кожна людина є образом Усесвіту. І ми зобов’язані свято пам’ятати про всіх без винятку убієнних у Сандармосі — як і до, так і після цього. У той же час украй необхідно чітко наголосити: якщо в ті чорні дні Україна втратила б лише (!) Миколу Зерова, поета світового масштабу, енциклопедиста-європейця, або тільки Миколу Куліша, геніального драматурга, який діагностував суть і перебіг наших суспільних «виразок» ще тоді, у 1920 — 1930-х роках, — це вже було б страшною катастрофою, яку важко подолати. Інтелектуальною, культурною й світоглядною, наслідки якої (деградацію освіченої «еліти суспільства», боягузтво, конформізм, антигуманістичну та антинаціональну сліпоту) ми ще вповні не усвідомили. А тим часом «список Сандармоху» (ідеться тільки про нього) налічує сотні тисяч жертв... Ось чому маємо підстави говорити про «інтелектуальний геноцид» українства, паралель якого може бути лише одна: апокаліптичний Голодомор 1932 — 1933 років!
У статті автора «Дня», академіка НАН України Миколи Жулинського, котру пропонуємо увазі наших читачів, ітиметься про «людський вимір» сандармоської трагедії на прикладі долі Євгена Плужника.
