Обирати президента — з почуття поваги й довіри,

Результати Інтернет-опитування «Дня» стали ще однією ілюстрацією набагато більш складної, ніж нам намагаються подати «технологи» з Банкової, передвиборної ситуації в Україні. Високі «президентські» рейтинги «трійки»: Кучма, Вітренко, Симоненко змагаються з не менш високими антирейтингами емоційної алергії, що її викликають ці політики у виборців.

На запитання: «Яке почуття передусім викликає у вас Леонід Кучма» — 43% опитаних вибрали варіант «зневагу», 20% — «ненависть». «Залізна леді» Наталія Вітренко в 15% опитаних викликає жалість і в 9% співчуття. «Найстрашніший» кандидат — червоний олігарх Олександр Ткаченко (10%), він же й «найненависніший» (29%). Змагається з ним у викликанні почуття ненависті в опитаних і Петро Симоненко (29%).

Лідерами позитивних емоцій стали Євген Марчук і Олександр Мороз (їхні «президентські» рейтинги, за опитуваннями відомих соціологічних служб, нижчі, ніж у вищезазначеної трійки). Повагу до Є.Марчука та О.Мороза відповідно відчувають 36% і 18% опитаних, симпатію — 15%, довіру — 14% і 3%.

До речі, думка українських респондентів майже повністю співпадає (+ 3%) з думкою іноземців (у основному, це жителі Північної Америки та Західної Європи) — 22% опитаних.

Це опитування з низки відомих причин, звичайно ж, не претендує на відображення думки всього електорату. Але воно висвітлює настрої його найбільш освіченої й життєво активної частини (87% з тих, хто брав участь у опитуванні — люди з вищою освітою, віком від 20 до 40 років — 64%).

Чи хочемо ми ще п'ять років не поважати, боятися, зневажати або жаліти свого президента?..

КОМЕНТАРI

Ірина ГОЛОВНЬОВА, кандидат психологічних наук, Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія»:

— Щоб мати шанси на перемогу, сам образ кандидата, його поведінка, стиль розмови повинні вселяти виборцеві уявлення про стабільність. Другий момент: кандидат має бути впевненим у собі і вселяти впевненість у оточуючих. Це досить складно, бо упевненість часто межує з агресивністю. І ряд політиків у нас грішить цим.

Ще обов'язково показати компетентність. Виборець чекає на кандидата, котрий добре розуміється в головних питаннях політичного і соціального життя.

Окрім того, є кілька моментів, які, можливо, не так важливі з політичної точки зору, але дуже важливі з точки зору міжособистісного сприйняття. Дуже добре сприймається, коли політик може пожартувати, причому пожартувати не тільки над навколишніми, а й над собою. Коли він інтелігентно реагує на критику, приймає її конструктивно. Важливою якістю є і така характеристика політика, як енергійність. Ми за тривалий час звикли до не дуже молодих і не зовсім здорових політиків, тому на це також звертається увага: «чи потягне»?

Ще одне — у нас про це, щоправда, не звикли говорити, але дослідження показують, — важливу роль грають і психостатеві характеристики. У соціальній психології чоловік більш привабливий і котрий несе властивий своїй статі типаж, викликає більше уподобань, аніж той, хто цими рисами не володіє. Треба підкреслювати свою статеву ідентичність.

У ролі політика має бути або справжній чоловік, або справжня жінка. І завжди, зберігаючи цілісний образ, політик повинен уміти орієнтуватися на запити аудиторії, гнучко міняючи навіть свій словник.

Що ж до нині діючих кандидатів, то їхня популярність в суспільстві диктується, мабуть, трохи іншими особливостями суспільної свідомості. У нашого народу дуже сильний страх перед невідомістю. Це, зокрема, стосується високих рейтингів Л.Кучми. Якщо — «зло», то зло відоме.

Павло ФРОЛОВ, кандидат психологічних наук, Інститут соціальної і політичної психології АПН України:

— Політика сприймають у рамках інших категорій, аніж партнерів по спілкуванню. Партнера по спілкуванню, насамперед, сприймають з точки зору комунікативних якостей, а політика оцінюють з точки зору тих проблем, які він здатний вирішити, тобто його ділові якості. Він повинен займати певне місце у владній ієрархії. Його мають оцінювати як сильного, привабливого, плюс ідеологічні моменти... Тобто, якщо його сприймають як хорошу, чесну людину, але не здатну вирішити проблеми — який сенс за нього голосувати?

Соціологи давно намацали один з показників позитивного сприйняття політика виборцем — це рівень довіри. Це інтегративне почуття, в якому зібрано дуже багато всього. Існує залежність, яка яскраво проявляється між «рейтингом довіри» та «рейтингом голосування». Хоча бувають винятки, коли людині довіряють, але за неї не голосують. Тут включаються дещо інші механізми. Наприклад, Явлінський у Росії: мав дуже високий рейтинг довіри, але дуже низький рейтинг голосування. Подібні політики є й у нашій країні.

Рейтинги довіри і недовіри є одним із показників стабільності соціальної системи. У західних соціологів є певна межа — якщо рівень недовіри до політика перевищує цю межу, то для їхнього суспільства це вже небезпечно. У нашій ситуації, коли більше половини населення не довіряє першим особам країни, а в суспільстві, однак, нічого не відбувається, — можна говорити про те, що ми маємо досить «унікальний» соціум.