Одужання, або Один тайм Івана Глібовича
Вже дописував було невеселий уривок про сьогодення команди "Верховина" з традиційно футбольного Закарпаття, як у черговому турі ужгородці виграли в одного з фаворитів першої ліги! Андрій Міщенко вже на третій хвилині "більярдним" ударом (стійка - сітка) засмутив вінницьку "Ниву - 1:0.
УЖГОРОД ЧИ ШУШЕНСЬКЕ?
Міщенко, до речі, один з шести футболістів, які зосталися в клубі після сезону-96/97. Відсурмивши, наче термін заслання, свої "смішні" контракти, їхні партнери поїхали геть від порожніх обіцянок. Можна уявити собі почуття Степана Войтка, якому наказали в пожежному порядку прийняти колектив і стартувати. Дорікати йому за провали підготовки немає підстав. Адже був іще один фахівець "до того, як". Нині він працює в одеській команді другої ліги, й нехай пощастить йому в ролі рятівника.
А "Верховину" передоручили Івану Шангіну. Заступник головного редактора регіональної газети "Срібна земля" Володимир Тарасюк вважає, що це був єдиний твердий "футбольний" вчинок чиновників, які на Закарпатті давно охолонули до провідного клубу. І це тоді, коли в Береговському або Тячівському районах матчі збирають до півтори тисячі глядачів - разів у чотири більше, ніж в Ужгороді. Цієї осені "Беркут" з Бедевлі прописався серед майстрів.
На запитання кореспондента "Дня", чи вже не ятрить його образа за вимушену відставку 94-го, Іван Глібович відповів по-чоловічому: "У мене зараз інший президент - Едуард Матвійчук. Він працює на своїй ділянці, я - на своїй. А сходимося на тому, що команда повинна грати." І вона, на радість головному тренеру, забиває останнім часом практично щотуру. Ядро (крім Міщенка, це Юрій Якубик, Сергій Андропов, Олександр Прудкий, Сергій Гозда і "стовп" оборони Олександр Когутич) збереглося. Знайшли з ними спільну мову Володимир Лукашук, Самір Гасанов (дуже вчасною виявилася оренда його в олександрійській "Поліграфтехніці"), бувалий воротар Юрій Панфілов. Помічником у Шангіна - його колишній партнер на полі - Василь Мартиненко...
В ПОШУКАХ МІСЦЕВИХ АДВОКАТІВ
Віднедавна трохи повернулися обличчям до свого футбольного флагмана поважні губернські особи - мер Ужгорода Сергій Ратушняк, голова обласного відділення Фонду держмайна Анатолій Синишин. За словами Шангіна, вмовляти політичне керівництво згадками про блискучих закарпатських майстрів минулих поколінь (Юст, Михаліна, Сенгетовський, Турянчик, Сабо, Решко) - немає сенсу. Великих грошей у тутешній казні не водиться. Назв же типу "Сталь", "Нафтовик" чи "Хімік" теж не передбачається. Ужгородські підприємства - то не Донбас, і навіть не Охтирка. Але!
Без мінімальних ін'єкцій, які робить влада, теж навряд чи заправили б соляркою автобус перед виїзними іграми, не кажучи вже про якісь преміальні за "несподівані" для бухгалтерії перемоги команди. Якщо чесно, допомогла прозріти цій владі недавня регіональна виборно-депутатська кампанія. Адже по сусідству балотувався до парламенту найближчий соратник Григорія Суркіса в ФК "Динамо" (Київ) та ПФЛУ - заслужений юрист України Віктор Медведчук, перу якого належать по суті всі статутні документи сучасного вітчизняного футболу.
Він найшвидше за все і нагадав "батькам" міста про соціальну роль цього виду спорту. Ті подвижки хутко вловили українські арбітри, різко послабивши зашморг, яким довго "пресингували" торішнє "Закарпаття" (під тією вивіскою клуб починав попередній сезон). І воно сяк-так дограло його, не вилетівши класом нижче. Але всі прекрасно розуміють, що симпатії зі столиці - явище мінливе, якщо їх не підкріплювати крутою місцевою ініціативою...
