Олександр Яковлєв: "В Україні я не відчуваю себе за кордоном"
Олександра Яковлєва знають на Заході як архітектора перебудови, а російські й українські комуністи часто пишуть, де й куди його завербувало ЦРУ. Перебуваючи в Києві, голова міжнародного фонду демократії та російської партії соціальної демократії Яковлєв дав інтерв'ю "Дню".
Чимало людей звинувачує вас у розваленні Радянського Союзу...
Так, я принципово не брав участь у Новоогарьовському процесі (пам'ятаєте, був такий навесні-влітку 1991 року, коли обговорювали Союзний договір). Я тоді просто пішов-собі з керівництва й компартії, і країни. Тоді я обстоював ідею утворення на місці Союзу конфедерації та намагався переконати Горбачова, що потрібна нова співдружність на добровільних засадах, цілком рівноправна. Я вважаю, що Союз був приречений. Це був такий-собі листковий пиріг - великий шовінізм, маленький шовінізм, зовсім маленький шовінізм. Усе це можна було втримувати лише силоміць. Мені прикро, що ми не знайшли шляхів спокійного, оксамитового, цивілізованого, з урахуванням інтересів усіх вирішення цього питання. Саме тому ми закономірно заповзли на смугу великих труднощів. І все-таки, плакати сьогодні про втрачені можливості, пред'являти територіальні претензії одне до одного - це принаймні нерозумно, а найпевніше - провокація. Як і вимога повернутися до СРСР. Який СРСР? Про нього не може бути й мови.
Ще подейкують, ніби Союз розвалився через оприлюднення й засудження таємних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа...
Справді, і говорять, і листи пишуть. Союз, мовляв, розвалився через засудження пакту Молотова-Ріббентропа, через вашу доповідь на з'їзді народних депутатів СРСР. Насправді це не так. У своїй доповіді я доводив лише одне: є таємні протоколи, відповідно до яких Гітлер і Сталін поділили території в Європі, а вже які наслідки це мало - це вже ви давайте, вирішуйте самі. От прибалти так вирішили. Правильно вирішили. Позаяк була окупація цих країн згідно з цими таємними протоколами.
- Ви говорили про хаотичний процес розпаду СРСР як одну з головних причин наших труднощів. Очевидно, є й інші причини.
Я дуже часто замислююся, де об'єктивні причини наших труднощів, а де суб'єктивні, і яке їх співвідношення. Проте для мене головна причина всього в тому, від якого суспільства ми відходимо. Кажуть: від соціалізму. Це нісенітниця. Ніякого соціалізму не було і бути не могло. Реально і ми, у Росії, і ви, в Україні, фактично намагаємося побудувати якесь демократичне суспільство на уламках кримінального суспільства. Кажуть - це демагогія. Ні, це факт. Ми живемо на уламках неправового недемократичного кримінального суспільства. Громадянська війна, штучно організована, в якій загинуло 30 млн. осіб, це справжня кримінальщина. Колективізація, знищення селянства - це ще один кримінальний злочин. Створення таборів із дешевої робочої сили й убивство 15 мільйонів людей під час подій 30-х років - це кримінальщина. Усі ці сфальсифіковані процеси - це суто кримінальні справи. Будь-який крок більшовицької влади - він чітко підходить під кримінальний кодекс. Це ж було суспільство паханів на чолі з головним паханом. А разом - світ, де панує цілковитий і остаточний кримінальний інтернаціоналізм.
Був великий-великий Сталін у нас паханом. І розбився на шматочки. З'явилися маленькі диктатури. Це районні адміністратори, чиновники, гоголівський начебто тип, а командує по-сталінському. Ось ці мільйони диктаторів усе гроблять. Якщо ми, демократичні партії, і зокрема, соціал-демократичні, не впораємося з загрозою диктатури свавілля мільйонів чиновництва, ми зникнемо, як печеніги, половці, інки.
- Давайте повернемося до України, до російсько-українських проблем...
- Україна - це все ж таки питання особливе. Трапляється так у житті: є один брат, другий брат, вирішують - давайте окремо поживемо... Потрібно одне про одного дбати, не претензії пред'являти, а виходити з інтересів турботи, співдружності, співчуття, жалісливості. Це прекрасна формула згоди. І в той же час, грішний, не бачив і не бачу ніяких особливих специфічних рис національного характеру, які корінним чином розрізняли б росіян та українців. Звичайно, різні мови - українська мова експресивна, звучна, яку я розумію, коли повільно говорять. Ось навіть у Вільнюсі я відчував себе десь за кордоном. А тут я не відчуваю себе за кордоном. Навіть весь час ловлю себе - хоча б не стати великоросійським шовіністом у чиїхось очах.
