ОПИТУВАННЯ «Дня»
Конституція — Основний закон, а не засіб політичної боротьбиВолодимир ФЕСЕНКО, політолог, Харків:
— Конституційна ініціатива Форуму національного порятунку відповідає логіці їхнього протистояння Президентові. Обмеження повноважень Президента, посилення ролі Верховної Ради в політичній системі за нинішньої ситуації об’єктивно вигідні, насамперед опонентам Президента. Інша справа, що деякі пропрезидентські фракції могли б підтримати ці зміни до Конституції, виходячи зі своїх стратегічних інтересів. Але чи насміляться вони зробити це сьогодні, таким чином кинувши виклик Президентові? Принаймні без голосів хоч би частини прихильників Президента у ВР внести зміни до Конституції не вдасться.
Щодо самої конституційної реформи, то вона об’єктивно назріла. Нинішня форма правління за своєю суттю суперечлива. Де-юре в нас президентсько-парламентська республіка, де-факто — це сильний президентський режим. Закладені в Конституцію системи стримувань і противаг провокують конфлікти між Президентом і Верховною Радою, не сприяють ефективній взаємодії уряду і парламенту. Однак замість продуманої збалансованої конституційної реформи у нас іде громадянська війна на конституційному полі. Вона почалася iз всеукраїнського референдуму щодо конституційної реформи і продовжилася бойкотом та невдачею імплементації рішень цього референдуму. Нині, цілком можливо, ця війна вступить у нову фазу. Якщо поспішно змінювати Конституцію в ім’я групових інтересів і для досягнення своїх політичних цілей, то до добра це не призведе. Конституція має бути Основним законом, а не засобом політичної боротьби. Валерій ХМЕЛЬКО, президент Київського міжнародного інституту соціології:
— Певні політичні системи в певних межах мають свої переваги. В ситуації, коли необхідна більш динамічна реакція на зміни, президентська республіка є більш ефективною, ніж парламентська. А тоді, коли ситуація потребує не такого швидкого, але більш точного реагування на зміни, тоді парламентська республіка виявляється більш ефективною. Але знову ж таки, за умов, що ситуація не є на грані балансу протилежних сил. Бо коли поділ в суспільстві дуже близький до 50 х 50 — тоді це дуже нестабільна ситуація.
Ми зараз маємо президентсько- парламентську республіку, але без того, щоб президент сам формував уряд і був відповідальним за нього, як у Сполучених Штатах, а з іншого боку — у нас не така президентсько-парламентська республіка, як у Франції, коли парламент формує уряд. Те, що ми маємо, дуже важко підвести під якийсь тип, який відомий науковцям.
Парламентська республіка більше працює на структурування суспільства в умовах, коли в суспільстві склалася традиція безпартійного президента. Бо коли президент обирається на партійній основі, тоді навіть та форма правління, яка є у нас, теж працювала би на структуризацію суспільства. Але в нас, як і в інших пострадянських країнах, розвиток пішов шляхом особливого становища президента. Це працює проти структуризації. Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Мені здається, що сьогодні йдеться не стільки про відміну інституту президентства, скільки про форму правління. Зазвичай говорять або про парламентську, або про президентську систему правління. В даному випадку, якщо уважно розглянути аргументи всіх дискутантів, то йдеться, насамперед, про напівпрезидентську форму правління, яка поширена в Європі і не допускає отримання виконавчою гілкою усієї повноти влади. За цією моделлю президент є не тільки головою уряду, але й сам уряд формується в залежності від співвідношення партійних фракцій в парламенті. І в даному випадку, уряд звітує не перед президентом, а перед парламентом. Тобто уряд при такій системі має більшу незалежність від президента, оскільки спирається на парламентську більшість. Тоді навіть прем’єр має бути в опозиції і не підкорятися президенту. Парламентська форма правління зовсім не виключає існування посади президента, який, як свідчить європейська практика, формально є головою уряду, який фактично виведений iз сфери впливу самого президента. Тобто, уряд підзвітний парламенту і може бути звільнений парламентом, якщо йдеться про вотум недовіри уряду. Дискусія ж ведеться у нас не про альтернативи парламентської чи президентської республіки, а про європейську традицію, яка, власне, і формувалася в перші роки української незалежності. Але поступово парламент втрачав свою політичну і інституційну роль. І саме процес посилення президентства і послаблення парламенту на тому етапі було зафіксовано компромісною Конституцією 1996 року.
І тому в цьому контексті в розмовах про президентську чи парламентську республіку в Україні я бачу просто певну гру слів, за якою немає реальних процесів. Демократичною альтернативою цим розмовам може бути лише еволюція обох гілок влади в напрямку розподілу повноважень між ними. Всі учасники сьогоднішнього політичного процесу не усвідомлюють до кінця політичних наслідкiв боротьби.
Рада Форуму нацiонального порятунку вирiшила пiдготувати законопроект iз внесення змiн до Конституцiї з метою перетворення України у парламентську республiку. Про це позавчора на прес-конференції повiдомив член ради ФНП народний депутат Сергiй Головатий. Він сказав, що сьогоднi тривають консультацiї з головами депутатських фракцiй та груп щодо винесення узгодженого проекту закону з внесення змiн до Конституцiї, головною метою якого буде «збiльшення парламентської влади i, вiдповiдно, зменшення президентської». Про доцільність перетворення України на парламентську республіку, «плюси» та «мінуси» такої форми правління в сьогоднішній ситуації, а також причини, що зумовили ФНП виступити з такою заявою — в коментарях експертів.
