Оркестр без першої скрипки

Дива не сталося — у грі з міцною командою, до складу якої увiйшли практично невідомi у Європі гравці середньої кваліфікації, наш чемпіон мав всі ті проблеми, на яких наголошувалося протягом останніх виступів «Динамо» на арені внутрішніх змагань. Памятаючи проблеми, з якими вихованці Лобановського стикаються вже котрий серпень поспіль, мало хто вірив оптимістичним заявам речників клубу, що, мовляв, «Динамо» готово на всі сто і «нам все одно, проти кого грати». Щось нагадувало у грі з чемпіоном Югославії минулорічний двобій киян із чемпіоном Словенії на полі «Олімпійського». При всій повазі до заслуг гравців динамівської «основи», ні тоді, ні тепер ніяк не проглядалася перевага наших чемпіонів у класі. В цьому сенсі нульовий результат можна навіть вважати за успіх, бо ж торік «Марібору» взагалі програли.

Стартовий склад киян прочитувався заздалегідь і не становив несподіванки ні для глядачів, ні для суперників. Перевагу в центрі поля мали забезпечити Гусін, Яшкін, Хацкевич, фланги доручалися Несмачному та Дмитруліну, а Мороз мав виводити форвардів Деметрадзе і Шацьких на вирішальний удар. Гості спокійно і без метушні перекрили всі можливі напрямки атак і окрім шанса Хацкевича, який несподівано отримав мяч в кількох метрах від воріт і не зумів вразити ціль, нічого серйозного «Динамо» попереду не створило. Мобільні та технічні захисники «червоно-білих» на чолі з Буньєвчевичем вдало підстраховували один одного, змушуючи наших застосовувати безрезультатні передачі верхом. В той же час кілька контратак футболістів із Белграда були дуже небезпечними, а після несподіваного удару Гвоздєновича з лінії штрафного заповнений стадіон «Динамо» полегшено зітхнув.

Аби не переповідати хід гри, яку всі бажаючі мали можливість побачити по ТБ, зупинимося на тому, за рахунок чого наш чемпіон міг обіграти чемпіона югославського. Все, що вдалося створити киянам біля воріт Кочіча, сталося в останні пятнадцять хвилин, коли гості явно «підсіли» фізично. То один, то другий югослав потрапляв до фізичної «ями», результатом чого була або втрата мяча у простій ситуації, або неспроможність бігти у необхідному напрямку з необхідною швидкістю. Саме перевага у фізичній готовності дозволила «Динамо» створити наприкінці матчу три небезпечних моменти біля воріт гостей, які, на жаль, не було використано.

В решту 75 хвилин вихованці Славолюба Мусліна хоч і з певними зусиллями, але успішно руйнували атаки киян. В такі моменти атакуючим потрібні гравці, або гравець, здатні зіграти нестантартно, несподівано змінити хід атаки і за рахунок цього створити гострий момент. Зрештою, це і зветься класом, який відрізняє гравців вищої кваліфікації від просто добре навчених і старанних виконавців. Не ставлячи під сумнів здібності нинішніх київських лідерів, визнаємо очевидне — останні кілька сезонів вони виконували роль помічників Реброва і Шевченка, які самі були здатні створити у грі маленьке футбольне диво. Якщо порівнювати футбольну команду з оркестром, то окрім музикантів, якi грають по нотах свої партії, має бути перша скрипка, яка імпровізує на фоні злагодженого оркестру, додаючи музиці неповторного колориту. Хто має чи мав би стати першою скрипкою у київському оркестрі після Реброва і Шевченка?

Лідерів не призначають — лідерами стають. Поки що спроби Лобановського вивести на лідируючі позиції в атаці нових виконавців не дають помітних результатів. Шацьких не прогресує, а Деметрадзе у матчі з «Црвеною Звездою» відверто розчарував. Потенціал Мороза, як і тих, хто вже давно грає у київському півзахисті, теж добре відомий і не здатний миттєво зрости до потрібних висот. Так само як і югослави можуть виставити із десяток добре навчених, технічних і дисциплінованих команд, так і динамівці мають зо три склади приблизно рівних за можливостями добре підготовлених виконавців, здатних виконувати потрібну кількість тих самих ТТД (техніко-тактичних дій). Для перемог на високому рівні цього недосить. Потрібно щось нестандартне на зразок відчайдушного удару Дмитруліна по воротах, який потрапив у стійку, а головне — став повною несподіванкою для югославів. Та це був лише епізод — Дмитрулін явно не тягне на лідера київської атаки.

Нульова нічия в Києві — бажаний і приємний результат для гостей. Вона також залишає шанси і «Динамо». Не виключено, що і в Белграді наші перебігають суперників і матимуть у пiдсумку перевагу наприкінці гри. Ясно одне — за рахунок класу чемпіон України перемогти чемпіона Югославії нездатний. На це здатний «Мілан», який саме на класі обіграв схожого за параметрами на «Црвену Звезду» чемпіона Хорватії. І не дивно — за «Мілан» грає Шевченко і ще ряд зірок з різних україн світу. А за «Динамо» грають Деметрадзе та Шацьких. І нема на це ради. Так само як нема різниці, в якому турнірі київський клуб буде шукати першу скрипку для своєї атаки — Лізі чемпіонів, Кубку УЄФА чи чемпіонаті України. Поки не знайде — годі сподіватися на великі міжнародні успіхи.