Особливості національної дружби з Міжнародним валютним фондом
Українські підприємці вже давно змирилися з унікальною національною специфікою фінансового ринку, коли порушення взаєморозуміння кредитора з позичальником загрожує не тільки неповерненням кредиту, але й ускладненням - для кредитора - стосунків із правоохоронними органами.
Тепер, схоже, це захворювання долає державний кордон, і роль вередливого позичальника не проти зіграти перші особи нашої держави. От тільки чи погодиться з нав'язаними правилами гри кредитор?
До останнього часу Україна була одним із найзгідливіших партнерів міжнародних фінансових організацій. Утім, під час нещодавніх переговорів із заступником директора-розпорядника МВФ Стенлі Фішером українська сторона почала проявляти явні ознаки небажання й надалі підтримувати таку репутацію. Без сумніву, рада директорів МВФ не залишить поза увагою рекомендації українських чиновників, які порадили впливовому фінансовому інститутові "відійти від догматичних умов і враховувати динаміку соціально-економічної ситуації" у країні. До речі, подібні вимоги не є чимось новим у політичній риториці: весь спектр аналогічних аргументів давно експлуатується політиками лівого спрямування. У цьому випадку новизна полягає лише в тому, що аргументацію лівих починають використовувати уряд та Президент, намагаючись таким чином домогтися перегляду кредитних угод, уключивши до них як доконаний факт призупинення економічних реформ.
