Отіс не винен
Рівно 200 років тому, 3 серпня 1811 року, народився винахідник безпечного ліфта. Звали його Еліша Грейвс Отіс, він був шостою дитиною в багатодітній сім’ї на фермі поблизу Галіфакса (штат Вермонт). Прожив він усього 50 років, однак без нього наше життя виглядало б абсолютно інакше.
У молодості Еліша намагався займатися бізнесом, але погане здоров’я не дозволяло досягти успіху. 1845 р. він перебрався до Олбані, й протягом трьох років працював механіком на фабриці ліжок, де почав займатися залізничними гальмами безпеки. 1852 р. переїхав до Нью-Йорка. Там зіткнувся в роботі з проблемою безпеки піднімання важкого устаткування на верхні поверхи й розробив систему затримки вантажу в разі обривання троса або каната (так звані ловці, що гальмують кабіну на направляючих рейках шахти в разі обривання троса). 1854 р. винахідник продемонстрував свій пристрій безпеки на виставці в Нью-Йорку — Отіс ставав на відкритій платформі підйомника й сокирою обрубував канат, що тримав її; при цьому платформа залишалася на місці й не падала в шахту завдяки ловцям.
Перший пасажирський ліфт-підйомник було встановлено в Нью-Йорку 1857 р.
Після смерті Отіса його сини заснували 1867 р. компанію «Отіс». Уже 1873 р. понад 2 тис. ліфтів цієї компанії було встановлено в офісах, готелях і універмагах США. 1878 року компанія розробила пасажирський гідравлічний ліфт, а 1889-го — ліфт з електричним приводом. Винайдений Отісом пристрій безпеки у поєднанні з використанням сталевих каркасів будівель дав можливість будувати хмарочоси.
1900 р. компанія «Отіс» продемонструвала на Всесвітній паризькій виставці перший ступінчастий ескалатор, створений для громадського користування американським винахідником Чарльзом Сібергером. 1910-го Сібергер продав компанії права на свій винахід. І сьогодні компанія залишається світовим лідером з виробництва ліфтів і ескалаторів.
Ось який сьогодні знаменний день.
Особливо приємно згадати про нього, зайшовши, наприклад, до древнього, загидженого, часто поламаного ліфта в моєму будинку. Або деручись з важкою валізою вгору сходами з підземного переходу під вокзалом уздовж ніколи не працюючого ескалатора. Або, знову ж таки, відміряючи ногами сходинку за сходинкою на крутому виході з підземелля під Майданом, уздовж інших, так само не працюючих диво-сходів. Хоча навряд чи про винахідливого Отіса знають тисячі співгромадян від малого до старого, котрі чимчикують зараз пішки на п’яті, шості, сьомі (вставити потрібну цифру) поверхи у своїх під’їздах, де ліфти не працюють уже багато років.
На жаль, Отіс вигадав ліфт, але зробив лише половину справи. Шкода, що він не вигадав машину, яка б примушувала двірників прибирати, жителів не паскудити, ліфтерів працювати, чиновників не красти, а державу — піклуватися й про ліфти, й про тих, хто в них їздить.
Хоча, звісно, з нашою розрухою й легіону винахідників не впоратися.
Отже, Отіс не винен.
