Отже, одне запитання: чому немає iнформацiї?

А, по суті, що сталося внаслідок усіх наших дій? Поки що, на жаль... Я вже не кажу про окрему тему — про те, що після гучної акції, влаштованої журналістами в парламенті 21 вересня, після перерви, ВР укотре не лише не прийняла поправки до закону «Про інформацію», які обмежували б суму позовів на ЗМІ, але навіть не відправила законопроект на доопрацювання. Так, звичайно, причини того різні, але, однак, життя свідчить, що ні шум акції «Хвиля свободи», ні останні події не приносять результатів. Цим я аж ніяк не маю наміру сказати, що подібні «мітингові» акції не потрібні. Потрібні. Однак, напевно, треба шукати й інші методи впливу на владу та громадську думку. Може, не такі радикальні, а більш глибокі? І до цього «День» іще повернеться.

Точно так само йдуть справи і з пошуками Георгія. На жаль, саме на тлі галасливих журналістських дій заступник міністра внутрішніх справ, начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Микола Джига в четвер, однак, робить вельми знакову (і абсурдну!) заяву про те, що він виключає можливість політичної версії того, що сталося! Причому коли єдиним аргументом цього виставляється те, що Гія не був «соціально небезпечним», — то це вже вирок, і не тільки, на жаль, рівню нашої міліції, де керівники не спроможні адекватно мотивувати власні дії. Але — що найнеприємніше — і рівню самого слідства! Бо насправді навіть одна наша газета вже наводила досить таких версій зникнення Георгія, які передбачають аж ніяк не «політичну значущість» його самого по собі (те, що мав на увазі, очевидно, Микола Джига...), а його, можливо, політичну «зручність» для зловмисників. Проте, до речі, рівень резонансу навколо того, що сталося, все-таки спростовує і твердження про незначущість постаті Гонгадзе для вітчизняної політики та вітчизняних ЗМІ. А іноді справа навіть не лише в реальній вазі, а просто в знаковості особистості. Гонгадзе саме такий, він знаковий хоч би як представник певної неофіційної преси — хоч би як ставитися до значення його журналістської діяльності.

І ось такі абсолютно невмотивовані заяви про відмову в праві на життя одній із версій — що це? Безпорадність органів, але чому? Через непрофесіоналізм, тиск чи існування певного «табу» і для нашого МВС, і для нашої СБУ? Або це взагалі політичне замовлення? І поспішне дезавуювання заяв Миколи Джиги самим Юрієм Кравченком, — уже з Харкова, — до речі, лише підтверджує, на жаль, обгрунтованість цих запитань до наших силових структур. Як зауважив учора на зустрічі-обіді з рядом київських журналістів посол США в Україні Стівен Пайфер, жодна силова структура світу не могла б заявити про відмову розробляти будь-яку з тимчасових версій, не мотивуючи це реальними аргументами. Також пан посол дав зрозуміти, що вони те, що сталося, пов’язують саме із ситуацією навколо наявності (або відсутності) в Україні умов для безпечного та якісного виконання своїх професійних обов’язків журналістами і що коли протягом деякого часу ситуація зі зникненням Г. Гонгадзе не буде правоохоронними органами з’ясована, іміджу України у світі буде завдано значної шкоди.

Що ж до нас, журналістів, то, по- моєму, ситуація дедалі більше підказує нам, що час уже від просто закликів «Знайдіть Гонгадзе!» перейти до власних журналістських розслідувань, добування фактів, обнародування власних версій, тобто до того, щоб поставити конкретні запитання правоохоронним органам.

А, головне, нам усім, також і журналістам, треба відмовитися від будь-яких кліше, треба припинити недоговорювати, треба виходити з абсолютно реальних обставин того, що сталося, і з професійної діяльності Георгiя, i його ділових контактів тощо. Наскільки мені відомо, вже і серед найближчих колег Гії з’являється розуміння того, що явна — хоч, можливо, і мимовільна — романтизація Георгія, не зовсім точна, можливо, оцінка ситуації можуть призвести до гіршого — до того, що ми самі, власними руками, створимо пастку, з якої самому ж Георгієві або причетним до його зникнення людям буде дуже важко вийти. Давайте дiяти так, щоб повернути Гію — героя чи не героя, але — живого.

Кореспондент «Дня» попросив деяких народних депутатів прокоментувати ситуацію з відмовою керівників МВС і Генпрокуратури особисто проінформувати ВР про хід розслідування справи щодо зникнення Георгія Гонгадзе.

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ:

— Міністр МВС грубо проігнорував доручення Президента щодо розслідування справи Гонгадзе і постанову Верховної Ради про звіт перед парламентом і поїхав у Харків на міжнародну конференцію. Це, на мій погляд, свідчить про те, що правоохоронні органи роблять усе, щоб у будь-який спосіб знайти систему доказів того, що зникнення Гонгадзе ніяким чином не пов’язане з його діяльністю як політичного журналіста. І заява М.Джиги, заступника міністра МВС, про те, що Гонгадзе — невідомий журналіст, що справа не політична, позаяк, мовляв, він не є політичним або громадським діячем, — це, по суті, є установкою для його підлеглих, у якому напрямку вести пошуки. І якщо Кравченко не захотів бути присутнім на засіданні ВР з цього питання, це свідчить і про його ставлення до людського життя, і до професійної діяльності всіх журналістів, і до депутатського корпусу. Якщо Гонгадзе ще живий, на що я дуже сподіваюся, то, зрозуміло, з кожним днем його шанси залишитися в живих меншають, і в цьому випадку надзвичайно важливою є чітка і жорстка позиція міністра МВС. Своєю відсутністю на засіданні ВР він просто бере гріх на душу.

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО:

— З приводу папки з документами про корупцію у вищих ешелонах влади, яку я передавав або не передавав Георгієві Гонгадзе, не буду давати жодних коментарів. Поки не час. Поки я сам зі своєю групою не перевірю всіх даних, я не назву жодної версії викрадення. Сталося щось таке, чого ми зараз навіть не усвідомлюємо.

Леонід КРАВЧУК:

— Якщо уважно придивитися до парламенту України, то видно, що вже почалися перші поштовхи до виборів 2002 року. Зараз багато робиться такого, що не є необхідним для справи, але може послужити для підняття іміджу деяких депутатів і фракцій. Мета одна: загострити ситуацію. Всі вносять свої пропозиції, щоб показати свою роль у захисті журналіста. А практично є державні органи, які за це відповідають: міліція, Генпрокуратура, СБУ. Справа ВР — заслухати інформацію, а не перетворювати ці слухання на політичну справу.

Відповіді на які запитання у зв’язку з пошуками Георгія Гонгадзе ви б хотіли почути зараз від правоохоронних органів? Від політиків? Від керівництва країни?

Лаврентій МАЛАЗОНІЯ, телепродюсер:

— Напевно, для того, щоб уяснити ситуацію зі зникненням Георгія Гонгадзе, треба задатися питаннями, найбільш пов’язаними з політикою, а вірніше, з брудними «кутками» або «нішами» української політики. Спочатку виникають питання: чому Гонгадзе? Чиє стеження за ним було в червні? Що їх цікавило: сам Гонгадзе або реакція на нього опитуваних? Чому саме два місяці, а не більше або менше, оброблялася ця інформація? Яка «якість» і яка кількість осіб, які з’являлися на сайті «Української правди» до стеження і після нього? Хто «зливає» інформацію на сайт FLB? Чому Гонгадзе зник саме в суботу, саме в день загибелі заступника міністра МВС і саме в тому районі? Чому дзвонили саме в грузинське посольство? Як зникнення Георгія може бути пов’язане з початком роботи Верховної Ради або процесами, які там відбуваються? Як його зникнення може бути пов’язане з процесами кадрових перестановок у Кабінеті Міністрів? Яку якість придбає проблема зникнення Гонгадзе для всіх владних структур?

Євген ЯКУНОВ, 1-й заступник головного редактора газети «Київські Відомості»:

— У мене, в принципі, одне питання. І не до політиків, і не до якихось конкретних правовиків, а до людей, які правову систему очолюють, у тому числі до керівництва СБУ, МВС. Те, що зникають люди, те, що вбивають журналістів, те, що є вбивства на замовлення і те, що після цього немає ніяких слідів — це говорить про погане використання специфічних прийомів роботи нашими спецслужбами (агентурні і т.п.). Тобто вони повинні були знати, що якщо це викрадення, організоване якимись політичними силами, то, безумовно, має бути певне коло осіб, які це знають. І це певне коло осіб, ці настрої повинні були б знати в наших спецслужбах. Якщо цього немає, то, очевидно, у такому разі спецслужби не досить добре виконують свої функції. Отже, єдине запитання — чому немає інформації?

Журналісти знаходяться під прицілом у всьому світі, заказних убивств також досить багато у світі, але там дуже сильно працюють спецслужби. І коли відбувається якийсь організований політичний злочин на замовлення, викрадення, вбивство, то завжди є інформація (інша справа — її легалізувати, притягнути когось до суду), але завжди є інформація про того, хто був, припустiмо, замовником, хто організував. Я знаю, що по багатьох заказних убивствах, що відбулися в нашій країні, спецслужби володіють інформацією про того, хто організував, просто немає можливості легалізувати цю інформацію або притягнути до відповідальності (тому що, наприклад, замовник або виконавець знаходиться за кордоном). І вони самі, керівництво наших правоохоронних органів, про це кажуть, але в даному випадку вони повинні володіти такою інформацією, і така інформація повинна вмить надходити. Принаймні живий чи ні Георгій Гонгадзе, вже повинно бути відомо.

Сергій ШОЛОХ, президент радіокомпанії «Континент»:

— Які версії на сьогодні виключені?

Володимир ПОЛОХАЛО, політолог:

— Наскільки самостійні професіонали з силових структур у процесі ведення т. зв. резонансних справ? Чи були факти тиску на них iз боку тих чи інших осіб, які представляють чи лобіюють інтереси політико-економічних груп, що зробили і роблять свій капітал «в тіні»? Чи не в цьому причина фіаско всіх аналогічних попередніх розслідувань?

Петро ПОРОШЕНКО, керівник депутатської групи «Солідарність»:

— Найперше, я хотів би отримати відповідь від прокуратури та Міністерства внутрішніх справ — чому ці органи, які повинні в таких ситуаціях діяти першими, не відреагували належним чином на звернення та заяви зниклого журналіста Георгія Гонгадзе щодо того, що за ним велося відкрите спостереження в липні цього року. Щодо більшості політиків, то тут зрозуміло: кожен хоче «засвітити» на цій справі свій імідж. Хотілося б знати — хто може надати реальну, конкретну допомогу в пошуках зниклої людини. Наступного тижня член нашої депутатської групи «Солідарність» Іван Попеску у складі парламентської делегації відбуде до Страсбурга. Я думаю, що члени ПАРЄ ставитимуть нам ці ж запитання. Реакція Ради Європи черговий раз буде негативною. Вбивства депутатів, політичних діячів, зникнення журналістів — це не є свідченням того, що Україна стала демократичнішою.

ДО РЕЧІ

Заступник генпрокурора С. Винокуров, відповідаючи на питання депутатів, повідомив, що за минулий рік в Україні було оголошено в розшук 35 449 осіб, розшукані або знайшлися самі — 31 231 особа. З тих, хто знайдений, 128 чоловік виявилися жертвами злочинів, певна кількість громадян стали жертвами нещасних випадків, раптових смертей або потрапили до лікарень. Таким чином, без вісті зникли понад 4 тисячi чоловік.

Як повідомили в прес-центрі СБУ кореспонденту УНІАН, Служба безпеки України ще 18 вересня підключилася до пошуків Г. Гонгадзе — відразу після того, як Президент України дав доручення керівникам правоохоронних органів «взяти під особливий контроль обставини зникнення Г. Гонгадзе». Служба безпеки сподівається, що допоможе слідству в прискоренні розслідування.

Співробітники інтернет-газети «Українська правда» звернулися до громадськості iз закликом підтримати пікет в рамках акції «Знайдіть журналіста Георгія Гонгадзе!», який відбудеться у суботу, 23 вересня, о 12.00 на Майдані Незалежності у Києві. О 20.00 на тому ж місці розпочнеться факельний похід «Хто наступний?», повідомляє видання.

P.S. Мирослава ГОНГАДЗЕ, дружина Георгія Гонгадзе: «У четвер я з’ясувала, що слідчі ще навіть не читали матеріалів web-сайту «Українська правда», тому що не мають доступу до Інтернету».