Павло ШЕРЕМЕТ: «У Білорусі вже зникають люди»

Шеремет Павло Григорович народився 1971 року в Мінську. Закінчив три курси історичного факультету Білоруського університету, потім повний курс Економічного університету (факультет міжнародних економічних відносин). На початку 1995 року вів недільну інформаційно-аналітичну програму на Білоруському телебаченні, був головним редактором «Білоруської ділової газети». 1996 року став завідуючим білоруським бюро Громадського російського телебачення (ГРТ). 1997 року засуджений на 2 роки умовно за те, що ніби незаконно перетнув білорусько- литовський кордон. Оператор Дмитро Завадський, який знімав «порушення кордону», отримав 1,5 року умовно. Зараз Павло Шеремет — шеф-редактор російської та зарубіжної кормережі служби інформації ГРТ.

— Як би Ви оцінили підсумки президентських виборів у Білорусі, щойно проведених опозицією?

— Формально їх результати не позначаться на реальній розстановці сил у країні й, звісно, ніяк не вплинуть на президента Лукашенка. Але таким чином опозиція, яка перебуває в умовах жорсткого пресингу, продемонструвала, що вона здатна провести великомасштабну акцію, в ході якої значна частина суспільства заявила свій голос проти Лукашенка. Білоруській владі продемонстровано, що їй не вдасться безкарно й легко придушити свободу в країні. Про те, що Лукашенка налякали майбутні вибори, свідчить серія випадкових, на перший погляд, збігів: арешт колишнього прем'єр-міністра Михайла Чигиря (головного кандидата на альтернативних виборах), зникнення колишнього голови Нацбанку Тамари Вінникової та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, несподівана смерть одного з лідерів опозиції Геннадія Карпенка (за нашими даними, смерть була невипадковою), смерть голови профспілки підприємців, який загинув у автомобільній катастрофі. Все це сталося за останні півтора-два місяці. Альтернативні вибори показали, що в Білорусі є ще сили й, головне, є потенціал для опозиції. Це було продемонстровано напередодні 20 липня — дати, коли закінчується термін повноважень Лукашенка на посту президента. Так вважає опозиція, її підтримують західні країни.

— Ваша думка про свободу слова в Білорусі. І як її нинішній стан позначається на загальному рівні білоруської журналістики?

— В Білорусі немає ніякої свободи слова. Дві- три опозиційні газети, що залишилися, зберігають просто як формальну ознаку демократії й свободи слова в країні. Але вони перебувають під постійним тиском і під загрозою закриття. Безумовно, це позначається на рівні білоруської журналістики. Вона не може розвиватися в цій атмосфері тиску. Хороші журналісти або виїжджають із країни, або йдуть із професії. Багато які журналісти просто залякані. Білоруське суспільство не отримує достовірної інформації від моїх білоруських колег — тільки від російських журналістів, російських телеканалів і газет.

— Що таке Білорусь зараз з точки зору організації державної влади: президентська республіка, парламентська республіка чи щось інше?

— Формально — президентська республіка, але фактично всю владу зосереджено в руках Лукашенка, який підпорядкував собі всі гілки влади, — й виконавчу, й судову, й законодавчу. Парламент, який є, він тільки декоративний. Ця диктатура виявляє такі ж риси, як диктатура, що була в Чилі. Поки ще не так яскраво, поки ще не так багато людей зникає. Але зникають, і цей процес уже пішов. Наприкінці травня будуть масові психіатричні обстеження лідерів опозиції й учасників акцій опозиції. Це повернення до старих методів радянського КДБ, коли дисидентів відправляли не тільки у в'язниці, але й у «психушки». Тобто, в наявності всі ознаки диктаторського режиму.

— Звинувачення Вас у незаконному переході литовського кордону було від початку абсурдним. Яка, на Ваш погляд, була істинна мета вашого арешту й порушення кримінальної справи?

— Головна — нейтралізувати мене як відомого журналіста й ворога Лукашенка. Друга мета полягала в тому, щоб зробити з цього показовий процес, щоб іншим журналістам не кортіло. Й продемонструвати таким чином, що ніхто не може виступати проти президента країни.

— Чи знаєте Ви, на якому рівні й ким зрежисовано справу проти Вас?

— Безумовно. Справа ініціювалася й обговорювалася в президента Лукашенка. Куратором від адміністрації президента був керівник Ради безпеки Віктор Шейман, який багато разів приїздив до Гродно, де в нього й у президента по ходу суду проходили постійні наради з керівниками силових структур, слідчими в кримінальній справі.

— Ваш переїзд до Москви — це політична чи творча еміграція?

— Швидше творча, бо в Білорусі мені неможливо було працювати як журналісту, а я хотів зберегти себе в професії. Це не політична еміграція, оскільки я не займався політичною діяльністю. Я вважаю, що ще рано, що я ще не готовий до цього.

— Чи багато білоруських ЗМІ можуть увійти до мартирологу закритих видань?

— Боюся, що десь за два місяці в Білорусі не залишиться жодного незалежного видання, яке б писало на політичні теми.

— А які методи придушення опозиційної преси використовуються в Білорусі?

— Судові позови з будь-якого приводу, найформальнішого, з багатомільйонними штрафами. Й пряме закриття. Ось зараз основні опозиційні газети отримали по три попередження за останній місяць. Цього досить, щоб формально закрити видання.

— Що таке «пряме закриття»?

— Позбавлення ліцензії, заборона друкувати й розповсюджувати.

— Чи можна порівняти ставлення влади до свободи слова в Мінську й у Москві?

— Це порівнювати взагалі неможливо. В Росії свобода слова досить висока. Не можна говорити, що становище ідеальне — ідеальна модель свободи слова, можливо, є тільки в розвинених цивілізованих державах. Коли кажуть, що в Росії газетами, телеканалами володіють різні групи — фінансові, політичні — це не означає, що немає свободи слова. Різні медіа-групи по-різному висвітлюють ту чи іншу ситуацію. Але ступінь свободи від держави дуже високий. І те, що дозволяють собі писати журналісти російські про президента Єльцина, й у десятій частці не можуть дозволити собі білоруські журналісти.

— Президента Лукашенка називають у Білорусі «бацькой» іронічно чи любовно?

— Ні, іронічно, звісно. Але треба додати, що популярність він зберігає досить високу. Хоча його рейтинг йде постійно вниз — зараз він коливається в межах 40 відсотків. Взагалі-то, досить високий показник. Це через те, що в Білорусі страшна пропаганда — здійснюється постійне «прочищення мізків». І в офіційних білоруських ЗМІ постійно йдуть повідомлення тільки про успіхи економіки, про те, що все це завдяки Олександру Лукашенку. Але реальність інша. Коли люди стоять у чергах за яйцями, за сметаною, за маслом — не вистачає основних продуктів, — то інспірована любов до Лукашенка спадає, й дедалі частіше чутно критику.

— Перспективи союзу Росії та Білорусі. Як їх бачать у Мінську і як у Москві?

— Для Лукашенка це, звісно, можливість прорватися у владу й стати президентом якщо не Росії, то хоча б союзу Росії та Білорусі. А для Москви це просто геополітична гра — потрібні союзники, яких не так багато в Росії. Але це велика помилка — шукати союзників у лукашенківській Білорусі. Лукашенко більше підставляє Росію. Й він потім обдурить усіх своїх союзників у Москві.

— Чи змінилося ваше уявлення про соціально-політичну ситуацію в Україні зараз, коли Ви маєте можливість порівнювати з ситуацією в Росії, порівняно з тим, коли Ви жили й працювали в Мінську?

— Я маю уявлення про ті складнощі, які є в Україні. Але в Україні ситуація набагато краща, ніж у Білорусі. Це ілюзія, що в Білорусі краще живуть люди. Просто, можливо, більше стабільності. Але коли ця стабільність полягає в тому, що зарплата 5-8 доларів на місяць... Білорусь живе за рахунок Росії. На мій погляд, політика української влади орієнтована на самостійність. Думаю, Україна, якщо буде поступально розвиватися, посяде гідне місце серед центральноєвропейських держав. Шкода лише, що передвиборна гонка може ускладнити економічне становище вашої держави.

— Як громадська думка в Білорусі поставилася до заяви Лукашенка про можливість розміщення російської ядерної зброї на території республіки?

— Чудово знаючи агресивний характер Лукашенка, нічого хорошого не чекають від розміщення цих ядерних ракет. Це буде зброя шантажу для нього. Так само, як Кучма виторгував у обмін на ракети фінансову допомогу, спробує зробити й Лукашенко. Але Кучма хоч не божевільний, а Лукашенко неадекватно оцінює ситуацію.