Перегляд стратегій

МИНУЛА ЕПОХА

Дипломати довго оберігали психіку людей від чинника, який був головним у її формуванні протягом тисячоліть. Більше п’ятдесяти років розвитку гуманізму і демократії на нейтральній смузі між двох ядерних кулаків народили ілюзію, що мирними переговорами можна вирішити будь-яке спірне питання.

Однак гору взяло інше історичне правило — договір не дійсний, якщо він не підкріплений реальною силою. Послідовне порушення цілої низки міжнародних угод озброєнь, що стосуються балансу, а пізніше й війна, ініційована однією з впливових держав, підтвердили стару істину.

А оскільки будь-який із різновидів сили базується на економічному стані держави, то Україні саме час подивитися, з яких позицій їй вже завтра доведеться відстоювати своє місце під сонцем. Оскільки на планеті розпочався новий етап геополітичного зважування.

ВИКЛИК ДЛЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Загальновідомо, що нинішній високий рівень життя в низці країн базується не в останню чергу на глобальній системі боргів. Прибутки в десятки та сотні тисяч доларів можливі тільки завдяки тому, що банки, корпорації та уряди довіряють один одному мільярдні суми під нікчемний відсоток на десятки років.

Разом із тим, міна, закладена під усю систему, вже розпочала свій зворотний відлік. Розвинений фондовий і борговий ринки можуть існувати тільки в ситуації міжнародної політичної стабільності. І навіть невеликий воєнний чи політичний конфлікт здатний примусити бізнес панікувати. Від чого у великих гравців може зникнути бажання позичати один одному гроші на двадцять і більше років — а це зниження темпів зростання економік цілих континентів на роки.

Післявоєнна історія знає кілька випадків стагнації. І щоразу причиною занепаду служили відносно незначні речі — нафтова криза, низка дефолтів або невміло проведені реформи.

А тому сучасні фінансисти непогано знають, як зберегти кошти в період тимчасового спаду. Однак ніхто, ніхто з нинішніх банкірів не знає, як вести справи в умовах війни чи глобальної політичної напруженості.

До початку боїв в Іраку головним органом, що стримував держави від з’ясування стосунків за допомогою сили, була Рада Безпеки ООН. Сьогодні, як усім відомо, впливовість цієї установи вже в минулому. А значить, світова економіка позбавилася своєї головної опори — гарантії відсутності великих воєн. Адже приклад «самосуду» в Персидській затоці обов’язково знайде своїх послідовників вже в найближчому майбутньому.

Крім того, РБ ООН втратила ще одну зі своїх основоположних функцій — можливість зниження інтенсивності бойових дій у тих збройних конфліктах, які все ж розпочалися. Іншими словами, майбутні війни держави зможуть вести роками і до переможного кінця, що збільшує небезпеку втягування в конфлікт сусідніх держав.

ПЛЮСИ ЕКОНОМІЧНОЇ АВТОНОМІЇ

Наведені вище факти дозволяють по-новому подивитися на економіку України та ті напрями, які раніше прийнято було вважати пріоритетними. Наприклад, якщо ще кілька місяців тому відносну закритість фінансових і товарних ринків країни потрібно було вважати недоліком, то сьогодні багато прикладів держрегулювання виглядають цілком доречними.

Одночасно, якщо поглянути на ключові галузі з точки зору військово-політичних ризиків, що збільшилися, то власні нерентабельні шахти починають виглядати значно привабливішими, ніж, наприклад, акції більш прибуткових зарубіжних вугледобувних компаній чи договори на поставку дешевих енергоносіїв із-за кордону.

Отже, сьогодні перед державними економістами з’являється завдання швидше не максимальної інтеграції в світове господарство, яке в будь-який момент може виявитися паралізованим, а зміцнення відносної економічної автономності країни.

Адже залежність від кого б то не було може підштовхнути до прийняття необачного рішення при входженні в майбутні військово-політичні коаліції.

УКРАЇНА: ВАРІАНТИ ТА ПРИКЛАДИ

Вигадувати нові способи та принципи ставлення до економіки в нових умовах немає сенсу, досить відібрати з наявного інструментарію відповідні моделі. Наприклад, приділити більше уваги збереженню галузевої різноманітності. Для сучасної промисловості важлива наявність дуже широкого переліку сировини та технологій.

І якщо дві африканські країни, які постачають на світовий ринок 80% якогось рідкісного металу, розпочнуть багатомісячну війну, то великі проблеми виникнуть у різних виробників в інших державах.

Крім того, сьогодні немає гарантії, що в найближчому майбутньому будь-яка з країн — постачальників України не введе санкції проти нас, або ж ми, під тиском чи внаслідок коаліційних зобов’язань, не припинимо відносин із партнером.

Сьогодні частка виробництва сировини та напівфабрикатів в сукупному виробництві країни все ще недопустимо висока. Отже, попередня політика розвитку переробних галузей у даний момент повинна бути доповнена вимогою збільшення переліку вироблюваної продукції.

Період глобальної невизначеності — навряд чи гарний час для затвердження новомодних економічних концепцій. Швидше, варто, проводячи майже персональну роботу з кожним крупним підприємством, знаходити максимально придатні шляхи його розвитку. Нерозуміння з боку західних інвесторів побоюватися не слід — у ситуації політичної напруженості країни з перехідною економікою рази у два далі від західних грошей, аніж ще місяць тому. Той факт, що будь-яка війна у світі примушує великі гроші шукати притулку в США, відомий давно.

В Україні вже були приклади грамотної підтримки галузей і підприємств. Усі чудово пам’ятають експеримент у ГМК, який дозволив вітчизняній чорній металургії стати на ноги. Зрозуміло, що під політичним натиском країн-конкурентів експеримент було припинено, але все ж цінний досвід залишився.

Як діючий приклад дбайливого ставлення до специфічних виробників можна навести систему спеціального енерготарифоутворення для Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату і Запорізького титано-магнієвого комбінату. Суть рішення полягає у прив’язці ціни потоку для заводів до вартості їхньої продукції на лондонській біржі металів. Відомо, що кольорова металургія не така розвинена в Україні, як хотілося б. Багато перспективних комбінатів галузі все ще залишаються в кресленнях. Інші, існуючі, животіють у майже законсервованому стані. Проте факт персонального підходу до ЗАЛКу і ЗТМК викликав нарікання на відсутність справедливості: всіх потрібно зрівняти, не звертаючи уваги на специфіку та унікальність виробництв. Так, ще вчора дана теза могла бути приводом для неквапливої макроекономічної дискусії. Однак зараз країна повинна чітко знати, з чого вона через півроку робитиме літаки, автомобільні та реактивні двигуни.

Крім того, алюміній і титан є тими металами, з яких і складатиметься майбутнє, в прямому значенні слова. Нагадаємо, що не так давно в США абсолютно випадково було відкрито новий спосіб отримання металевого титану, який дозволяє знизити собівартість продукції в більш ніж п’ять разів. Вже працює дослідно-промислова установка, що використовує прогресивну технологію.

Україна не виплавляє титан у великих обсягах, однак на ЗТМК у значнiй кiлькостi виробляють сировину для отримання «космічного металу». Таким чином, ЗТМК сьогодні не можна розглядати просто як завод — це унікальний постачальник для всього машинобудування України. В тому ж контексті потрібно дивитися і на ЗАЛК. З чого авіабудування України завтра робитиме літаки, якщо у єдиного алюмінієвого заводу країни виникнуть проблеми, і він не зможе вкладати потрібну кількість коштів у розширення переліку продукції, що випускається? Якщо подивитися на проблему в такому ракурсі, то нинішній енерготариф для ЗАЛКу і ЗТМК — це майбутня забезпеченість сировиною авіакосмічної промисловості України та суміжних галузей.

Хочемо ми того чи ні, але час поставив перед країною нові завдання. І вирішити їх не так складно, якщо замість нав’язування всім стандартних шаблонів ринкового фундаменталізму спробувати знайти до кожної галузі свій підхід, що приносить максимальну ефективність для всієї економіки держави.