«Перевищення компетенції»

У населення України немає сформованого ставлення до політреформи. Його не надихає ні зменшення повноважень Президента, ні перехід до парламентсько- президентської республіки, ні зміна системи виборів народних депутатів на користь пропорційної. Такого висновку дійшли соціологи Українського інституту соціальних досліджень і Центру «Соціальний моніторинг», проаналізувавши дані свого лютневого опитування громадської думки (опитано 2009 респондентів віком від 18 років). Мовою цифр це виглядає так: розширення владних повноважень Верховної Ради за рахунок обмеження влади Президента підтримує лише 18% опитаних і не підтримує — 45% (37% респондентів не змогли відповісти на це запитання). Розширення повноважень парламенту, згідно з якими Кабінет Міністрів призначається Верховною Радою і підзвітний тільки їй, знову ж біль шою мірою не схвалюється населенням країни (39% проти такої зміни політсистеми і 20% — за; 41% — не визначилися з оцінкою). Реформувати виборчу систему шляхом переходу до виборів народних депутатів тільки за партійними списками вважають за потрібне 17% українців, у 35% така пропозиція не знайшла підтримки і 48% не змогли визначитися з відповіддю. Однак протилежна за суттю пропозиція — введення мажоритарної системи виборів — населення схвалило (29% опитаних висловилися «за», 26% — «проти» і 45% — не змогли відповісти на запитання). Найменше респонденти підтримують перехід до парламентсько-президентської республіки: 16% — «за», 39% — «проти», 45% — не змогли відповісти.

На думку директора Центру «Соціальний моніторинг», оскільки більшість із вищезазначених ініціатив Президента направлена передусім на підвищення впливовості партій, такий розподіл думок можна пояснити низьким рівнем довіри населення до парламенту, політичних партій (партії як соціальний інститут у регулярних моніторингових дослідженнях провідних соцфірм постійно займають останнє місце в рейтингах довіри — за даними проаналізованого опитування їм «повністю або швидше довіряють, ніж ні» 18% населення країни. Для порівняння — цей же показник у громадських молодіжних організацій дорівнює 29%, у Верховної Ради — 21%, в уряду — 23%, у правоохоронних органів — 40%, у Збройних сил — 60%). У свою чергу, причинами низького рівня довіри українців до партій, на думку О. Балакіревої, є відірваність «партійних» депутатів від потреб виборців (останні, як правило, вважають за краще звертатися з питаннями та проблемами до депутатів-мажоритарників) і «малогабаритність» (у плані кількості членів) практично всіх наявних партійних структур.

Однак існує ще один, очевидно, найважливіший момент. У вищенаведених даних передусім привертає увагу не баланс позитивних та негативних відповідей, а кількість тих, хто не зміг відповісти. Тобто доцільніше говорити не про підтримку чи не підтримку політичної реформи, а про те, що громадська думка відносно практично всіх можливих варіантів зміни Конституції і законодавства України не сформована. Тобто опитувані просто не розуміли суті запропонованих змін або, як сказала О. Балакірева, «запитання перевищило компетенцію суспільства». У соціологічній практиці це означає, що говорити про реальні переваги населення просто не має сенсу. Принаймні до того часу, поки кількість тих, хто не визначився, не скоротиться до 10—12%. Соціологи стверджують, що питома вага прихильників і противників того чи іншого варіанту конституційних змін може корінним чином змінитися за умови актуалізації проблеми у громадській думці, широкого інформування населення відносно суті і наслідків політичної реформи.

Що ж, підвищення політичної культури населення — справа важлива і потрібна («День», до речі, постійно звертаючись за коментарями до провідних політологів, соціологів, політтехнологів, немало працює на цій ниві). Та «політичний лікнеп» суспільства — справа не одного дня і місяця, а процес реформування, на думку більшості експертів i представників владної і політичної еліти, повинен бути початий уже давно і частково завершитися ще до президентських виборів, тобто до 2004 року. Постає запитання: як же бути з «волею народу»? І чи повинна еліта дослухатися до неї, вибираючи шлях розвитку країни?

За коментарем «День» звернувся до директора Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира ФЕСЕНКА:

— Більшість пересічних громадян не може розібратися, — принаймні на даний момент, — у складних питаннях, пов’язаних зі зміною структури політичної системи країни. З цих питань компетентно можуть висловитися тільки фахівці і представники політичної еліти. Як висновок — у громадській думці представлені різні погляди з приводу політичної реформи, але більшість громадян певної думки з цього питання не має. Виходячи з цього, еліта повинна зробити вибір сама, зваживши всі «за» і «проти», оскільки народ делегував їй повноваження для прийняття таких рішень. Саме в цьому суть представницької моделі влади, на якій заснована демократія.

Інша справа, чи можна винести на громадський розгляд питання, до яких суспільство ще не готове. Як приклад, за Конституцією заборонено виносити на всенародний референдум «бюджетне» питання, оскільки воно вимагає компетентності. Приблизно така ж ситуація і з політичною реформою. Адже йдеться про складний баланс повноважень, а не просто про зміну назви з «президентсько-парламентської» на «парламентсько-президентську». Тут дуже багато важливих деталей, які пересічний громадянин не може оцінити, оскільки ніколи з цим не стикався. Тому питання зміни системи влади логічніше вирішити тим людям, яким народ довірив розв’язання такого питання. Підбиваючи підсумки, найголовніше — консенсус. Тобто Конституція повинна бути прийнята на основі компромісного рішення більшої частини політичної еліти країни. Вона не повинна стати інструментом політичної боротьби.