Переяславська рада-2

Переяславська рада стала частиною історії 345 років тому. Її нове видання — у вигляді приєднання України до Міжпарламентської асамблеї СНД та російсько-білоруського союзу — цілком можливе й сьогодні. Без цього гальмується ратифікація українсько-російського договору про дружбу, про що сповістив спікер Ради Федерації Росії Єгор Строєв. І за це дедалі голосніше виступають українські ліві.

345 років тому Богдан Хмельницький та боярин Федір Бутурлін від імені московського царя уклали договір про військову допомогу Росії Україні проти Речі Посполитої. І саме з Переяславської ради фактично розпочалася Російська імперія, попри спроби української старшини зберегти умовлену автономію. Так і тепер — цілком можливо, що з підписаного після п’яти років переговорів у Києві 1997 року широкомасштабного договору між Україною та Росією, дійсно необхідного для відносин двох держав, може вийти зовсім не те, що задумувалося.

Москва як плату за ратифікацію договору вже прямо вимагає від Києва ширшої участі в «інтеграційних процесах», вступу до Міжпарламентської асамблеї СНД, підписання Статуту СНД, а то й приєднання до російсько-білоруського союзу, який передбачає створення єдиної держави. Лише за таких умов, доводилося чути не лише від депутатів двох палат російського парламенту, а й від президентських радників та дипломатів, не буде існувати проблеми Севастополя — через яку й гальмується ратифікація договору Радою Федерації.

«Переяславська рада була етапом історії, який зумовив тоді наші наступні дії. Тепер ми маємо новий етап, і відповідно — новий вибір. Наш головний стратегічний вектор — інший», — заявив кореспондентові «Дня» директор інституту українсько-російських відносин Сергій Пирожков.

На жаль, у питаннях українсько-російських відносин аж занадто багато ідеологічних нашарувань, які не дають змоги подивитися на проблему суто раціонально.

«Найбільше досягнення великого Богдана Хмельницького — це те, що він привів Україну до необхідності прийняття Переяславського акту, — переконано твердить представник КПУ Володимир МОЙСЄЄНКО. — Широкомасштабний договір про взаємодію України з Росією, звичайно ж, набагато дрібніший документ, тому що він установлює кордони між братніми народами. Переяславська ж рада ці кордони знімала. Я глибоко переконаний, що ми ще повернемося до того, що наші народи об’єднаються. Ми сьогодні перебуваємо напередодні укладання оновлених союзних договорів».

Прямо протилежні погляди на стосунки між обома країнами та на Переяславську раду висловлює рухівець Іван ЗАЄЦЬ: «Україна є незалежна держава. Треба виходити з того, що ніякої ради як такої не було — документів немає. Не можна будувати свою ідеологію на міфах, підкинутих нам із північної столиці. Ми повинні дбати про самих себе, ми повинні повертатися до самих себе, бо з нас витягнуто душу за ці 300 років і запродано сатані».

Однак проблеми українсько-російських відносин лежать не стільки в площині ідеологічній чи історичній, скільки в раціональній та економічній. У самій Росії лунають тверезі голоси, які попереджають про пагубність поспішних «інтеграційних процесів», наприклад, із Білоруссю. Виявляється, ці процеси занадто обтяжливі для самої Росії і, врешті, не дали сподіваного ефекту і для Білорусі. І навряд чи можна сподіватися, що із приєднанням до Росії її підприємства (наприклад, «Газпром») пробачать нам наші борги. Тому мусимо розраховувати на власні сили. А ті, хто за будь-яку ціну хочуть приєднатися до Росії, чи ті, хто у всіх наших негараздах бачать «руку Москви», намагаються приховати свою неспроможність і перекласти відповідальність на інших.