Перша поразка Блохіна

За півроку роботи на посаді тренера національної збірної Олег Блохін так і не спромігся поповнити актив команди хоча б однією перемогою. Хоча суперники нашої національної команди в трьох проведених під керівництвом нового тренера товариських матчах були далеко не елітними: двічі Македонія та один раз Лівія.

Третій вихід на поле збірної у варіанті Блохіна продемонстрував третій варіант складу команди. Гравці, які вдягнули синьо-жовті футболки 31 березня в столиці Македонії, показали ту ж саму маловиразну гру із великою кількістю невимушених помилок, як і виконавці із попередніх варіантів збірної.

Господарі поля ніколи зірок з футбольного неба не хапали та навряд чи збираються це робити. Досить сказати, що в центрі оборони македонської збірної успішно грав проти українців запасний гравець московського «Спартака» на прізвище Мітрескі. Із знайомих українцям виконавців можна назвати хіба що Седлоського, який торік без особливого блиску грав проти київського «Динамо» та дніпропетровського «Дніпра» за команду «Динамо» (Загреб).

Середньої руки виконавці в червоних футболках Македонії успішно атакували ворота Шовковського в першому таймі, забивши гол на 26-й хвилині, й не менш успішно стримували хаотичні атаки українців у другій половині матчу. Наша команда представляла собою набір окремих елементів, які в грі з македонцями практично не взаємодіяли між собою. На лівому фланзі атаки дніпропетровці Ротань і Рикун намагалися зіграти у футбол, до якого вони звикли в «Дніпрі». Інколи до процесу підключався їхній одноклубник Назаренко. На протилежному фланзі Парфьонов із московського «Спартака» та Гусєв із київського «Динамо» так і не налагодили спільний для обох темп гри.

Було видно, що від футболу моделі Лобановського, в який грала або намагалася грати збірна України в попередні роки, не залишилось вже нічого. У який саме футбол мала грати команда Блохіна, так і залишилось загадкою. У черговий раз не виправдав надій Шевченко, який за сорок п’ять хвилин не завдав не те що точного удару, а взагалі жодного разу не пробив м’яча хоча б у бік воріт суперника. Завершив наш лідер свій виступ за національну команду взагалі скандально, самовільно залишивши поле після зіткнення з македонським футболістом.

Тренер збірної Олег Блохін зробив вигляд, що нічого не трапилось, мовчки проковтнувши відверту зневагу до себе та всієї збірної з боку зірки «Мілану». У другій половині гри, вже без Шевченка, українці грали активніше, проте активність ця була наслідком не стільки старань наших футболістів, скільки того, що македонці свідомо відійшли в захист.

Повірити в те, що ця команда здатна виграти перше місце у відбірковому турнірі, може тільки невиправний оптиміст. Що принципово нового може зробити тренер збірної в наступні місяці? Випробувати в іграх, що залишилися, ще три варіанти складу? У національної команди України поки що відсутня хоч яка ігрова модель, немає власної футбольної ідеології. У чергових кандидатів до збірної теж горітимуть очі, вони теж гратимуть з усіх сил. Але цього не досить для того, аби виграти навіть у заштатної Македонії. Не самими ж тільки сподіваннями на талант Андрія Шевченка жити українським футбольним уболівальникам.

Сподіванням на те, що супербомбардир Шевченко один витягне Україну хоч на якийсь міжнародний успіх, український футбол живе з 1997 року. Результати збірної з того часу стають щораз гіршими. Не будемо робити висновків, які самі напрошуються, й давати рецептів, які лежать на поверхні. У збірної є тренер, який відповість за результат. Не виключено, що зробити це доведеться набагато раніше, ніж думає Олег Блохін.