Первокнига

Учора на Рівненщині вшановували 450-річчя з моменту створення Пересопницького євангелія, Первокниги, одного із символів української державності, на якій присягають на вірність українському народові президенти.

Не занурюючись в історичні деталі (тим більше, що «День» чимало звертався до цієї теми, зокрема дивіться публікації у № 90 від 27 травня 2011 року та в №134-135 від 30 липня 2010 року), скажемо, що Пересопницьке євангеліє — один із символів української європейської культури. З одного боку, ця книга була породженням загальноєвропейських тенденцій «перекладу» Святого Письма живими народними мовами. З іншого боку, вона є втіленням української ідентичності — з тієї ж причини: адже була написана зрозумілою для народу тогочасною українською мовою.

Після всіх поневірянь, що випали на долю Первокниги, сьогодні вона є одним із свідчень «включеності» України до європейського культурного ареалу, до простору «культу книги».

З огляду на це, дуже доречно й правильно виглядає прагнення вшанувати 450-річчя з моменту створення цієї реліквії з державним розмахом. У рамках ювілею в майже забуте богом село Пересопниця, батьківщину Первокниги, удихнули трохи життя — провели газ, відремонтували дороги, створили культурно-археологічний центр, приваблюючи таким чином туристів. Важливо, що цю подію підтримав Президент. Але.

Якось так сталося, що до списку запрошених на ювілей осіб не забули долучити чиновників різних мастей і рангів, але зовсім забули про людей, без яких повернення Пересопницького євангелія до «українського обігу», можливо, не відбулося б. Чомусь ім’я Івана Мазепи, завдяки якому, власне, ця книга дійшла до наших днів, жодного разу не було згадане. Якщо це святкування не було фасадним, то як сталося, що єдине факсимільне видання Пересопницького євангелія в Україні здійснено було кілька років тому коштом і з ініціативи Московського патріархату?

Можна погодитися з одним із наших експертів (див. його погляд нижче) у тому, що роль такої реліквії мала би бути набагато ширшою та глибшою, аніж присутність раз на п’ять років у Верховній Раді під час інавгурації. Чи зрозумів хтось із президентів, що клали руку на цю книгу, до чого їх це зобов’язує?

Якщо, звісно, ідеться не просто про фасад.

КОМЕНТАРIІ

Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, проректор із наукової роботи Національного університету «Острозька академія», письменник:

— Здається, ми так і не усвідомили, і не осмислили значення Пересопницького євангелія як національної святині. Цей твір з’явився на Волинській землі. Звідси, напевно, походить і Велесова книга. Замовником Євангелія була Анастасія Заславська, рід якої мав корені на Волинському Поліссі. Писарем, який відіграв основну роль у створенні цієї пам’ятки, був Михайло Василевич — людина, що походила з Лемківщини. Євангеліє тримали в своїх руках Іван Мазепа й Тарас Шевченко, які для багатьох українців є національними символами. І не тільки... Євангеліє мандрувало із заходу України на схід. Його намагалися вивезти за її межі. Але це не вдалося.

Навіть сьогодні пам’ятка викликає містичний трепет. Ті люди, які торкалися Первокниги, відчували незвичне тепло. І далеко не випадково ця пам’ятка стала книгою, на якій виголошують клятву президенти України. Інша річ, чи усвідомлювали вони те, на якій незвичній реліквії клянуться.

Прикро, що нинішній ювілей Первокниги проходить забюрократизовано. Прикро, що під час ювілейних дійств не згадали про письменника Євгена Шморгуна, який ще 1989 року змусив багатьох людей звернути увагу на Пересопницьке євангеліє і завдяки якому в цьому році поставили в Пересопниці пам’ятний знак Первокнизі. Власне, завдяки Є. Шморгуну про Пересопницьке євангеліє широко дізналися в Україні. Прикро, що про Пересопницьке євангеліє українці мають дуже приблизне уявлення і що місця, пов’язані з цією пам’яткою, здебільшого лишаються забутими.

Прикро...

Однак будемо оптимістами. У нас справді є незвичайна пам’ятка, про яку можуть тільки мріяти інші народи.

Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор Київського університету ім. Тараса Шевченка, автор підручника «Історія видавничої справи»:

— Непересічне значення Пересопницької Біблії, або Євангелії, нібито визнається навіть на рівні держави. Але це, на жаль, формальність... Раз на п‘ять років цю книгу привозять у Верховну Раду і президенти нібито присягають на вірність українському народу. На цьому пошанування Пересопницької євангелії і всього того, що пов’язано зі змістом та історією її створення й існування, завершується. А те, що відбувається в нашій державі, — ніби поза контекстом. Хоча насправді, якби цю книгу у дійсності поцінували державні чинники, вона би дуже прислужилася справі відродження України.

Чим Пересопницька євангелія цінна для українців? Насамперед тим, що це перша повна Біблія, написана на народній основі, тобто тогочасною українською літературною мовою. Вона є свідченням того, що українська літературна мова формувалася вже тоді й уже на той час відрізнялася від російської мови.

Окремо слід говорити про значення цієї книги в контексті українського національного відродження та зокрема відродження української церкви. У Пересопницькій євангелії — наше коріння, витоки, національна ідентичність. З огляду на ті умови, у яких сьогодні перебуває українська мова, цінність цієї книги — непересічна.

Кілька разів спроби перевидати рукописний шедевр робила «Наукова думка». Справа доходила до верстки, але щоразу на заваді ставали фінансовий стан. Утім, кілька років тому Пересопницьке євангеліє перевидав Московський патріархат. Видання, у яке були внесені чималі гроші, здійснилося без участі держави. Я вітаю спроби Московського патріархату відродити в нас цю книгу, але тут є очевидний парадокс. Адже ми знаємо, що офіційна політика філії Московського патріархату в Україні полягає зокрема в невизнанні богослужіння українською мовою. Отже, у контексті діяльності Московського патріархату та на загал тих умов, у яких зараз опинилася українська держава, Пересопницька Біблія не є чинником націо- та державотворення. Швидше, навпаки... Деякі інтернет-джерела передавали, що на святкування 450-річчя книги не буде допущений Київський патріархат.

Добре те, що Пересопницька євангелія вже введена в підручники, зокрема, в написаній мною «Історії видавничої справи» їй присвячений окремий параграф. Так ми акцентуємо на нашому корінні, на україномовності, що було притаманне людям, які жили на цій землі, уже в XV столітті.

До речі, із Пересопницькою Біблією пов’язаний ще один цікавий факт. Вона була збережена завдяки також Іванові Мазепі. Він її знайшов і передав до Переяслава-Хмельницького. У цьому — також парадокс. З одного боку, президенти клянуться на книзі, врятованій Мазепою, а з другого боку, пригадайте ситуацію із пам’ятником цьому гетьманові в Полтаві або баталії довкола названої на його честь вулиці в Києві. Ця наша непослідовність і нечесність перед власною історією не дає можливості цій Біблії по-справжньому працювати задля українського відродження.

ДО РЕЧI

На Рівненщині, у Пречистенському монастирі княжого міста Пересопниця, настоятель обителі Григорій та чернець-переписувач Михайло Василевич у 1561 році закінчили роботу над створенням первокниги. Нині, через 450 років, тут спорудили культурно-археологічний комплекс «Пересопниця». У спорудження центру було вкладено майже 13 млн. гривень державного бюджету, також залучалися кошти меценатів.

— Це доволі потужний музейний комплекс, який займає територію понад кілометр. Культурно-археологічний центр «Пересопниця» складається із двох відділів: експозиції першого присвячені княжій Пересопниці — місту із яскравою історією, натомість у іншому розміщений музей Первокниги. Є тут і оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на навколишні замки, окремим блоком музею став княжий дитинець: майстри відтворили фортифікаційну споруду періоду ХII — XIII століть. Нині там розміщена виставка зброї цього ж періоду. Вона діятиме тут постійно. Екскурс у Давню Русь продовжує помешкання княжого дружинника, Тут відтворено інтер’єр того періоду, говорить директор музею Микола Федоришин.

На теренах Пересопниці працюватиме постійно діюча археологічна експедиція. «Матеріалу там, — переконаний академік Петро Толочко, —вистачить не на одне покоління науковців». Окрім того, у розкопках зможуть брати участь не лише археологи, а й туристи. Знайдені під час розкопок раритети експонуватимуть тут же, в музеї.