Пiдсумок «ідеологічного виховання»
Під час бурхливого обговорення проекту політичної реформи 8 квітня депутати, не соромлячись у виборі висловів, поливали одне одного брудом, намагались ужалити опонентів образливими зверненнями на кшталт «нашисти», «компашка», «панове бандити». За висловом академіка П.Толочка, «дискусія набрала непристойних форм». Предметом дискусії часто ставали події, дуже далекі як від процесу внесення змін до Конституції, так і від сучасності.
Екскурси деяких депутатів у історію нагадували візит слонів до посудної лавки. Один iз депутатів від фракції комуністів влаштував істерику, вигукуючи: «Сегодня бандеровщина шагает по Украине, но уже под другими знаменами!» Між тим, депутати-комуністи з’являються до Верховної Ради із знаменами та значками тоталітарної держави СРСР, і це чомусь не вважається порушенням закону. Мабуть, вичерпавши всі «за» і «проти» політичної реформи, депутати почали уживати «вузькопрофільні» аргументи, зокрема, звернулися до топоніміки. Це пролунало буквально так: «Ганьба «Нашій Україні» за те, що в Тернополі найменована вулиця на честь дивізії СС «Галичина». При цьому депутати чомусь не згадали, що в центрі Донецька є вулиця Постишева, назва якої прославляє ім’я ката українського народу та комунофашизм. Центральний район шахтарської столиці названо ім’ям Ворошилова — одного з найближчих соратників Сталіна. Крім того, сесія Донецької міської ради внесла свій вклад у топоніміку міста, перейменувавши вулицю Анджієвського на вулицю імені Звягільського. Спочатку депутати хотіли перейменувати вулицю імені відомого українського кінорежисера Савченка. Після протесту представника обласної «Просвіти» прийняли рішення увічнити ім’я Звягільського нібито у Безіменній вулиці... За часів сталінського тоталітарного режиму в топоніміці прижиттєво увічнювали імена як партійної верхівки, так і керівників місцевого масштабу. Так, секретар Уральського обкому компартії Кабаков милувався краєвидами міста Кабаковськ.
Від топоніміки парламентарії перейшли до монументального мистецтва. На щастя, до пропозиції встановити прижиттєвий пам’ятник комусь iз депутатів справа поки що не дійшла. Проте слід нагадати, що минулого року в Донецьку було відкрито пам’ятник депутату російської Держдуми Йосипу Кобзону.
Лідер комуністів Петро Симоненко розпочав свій виступ про політичну реформу з того, що в селі Шевченкове Долинського району Івано- Франківської області був «по- варварськи знесений обеліск, споруджений на честь загиблих односельчан у роки Великої Вітчизняної війни». У цьому акті вандалізму П.Симоненко звинуватив своїх колишніх союзників у боротьбі з «антинародним режимом» — політичний блок «Наша Україна». Таким чином під час сесії, яка, на думку багатьох експертів, мала вирішити подальший шлях України, депутати використовували факт здійснення акту вандалізму як прийом у політичній боротьбі. Прийом дуже цинічний. Вже вкотре комуністи намагаються сформувати суспільну думку про те, що тільки в Західній Україні руйнують пам’ятники. Тим самим провокується розкол та розбрат. Наруга над пам’ятниками, хоч би де вона відбувалася, має одну й ту саму руйнівну силу та одну назву — вандалізм. Можливо, навіть у той самий час, коли лідер комуністів виступав з викриваннями з трибуни Верховної Ради, невідомі зловмисники в Маріуполі відбивали голову в бетонної статуї солдата, спотворюючи пам’ятник воїнам, загиблим у Великій Вітчизняній війні (на фото). Пам’ятник — в селищі імені Горького, в місті, де товариш П.Симоненко працював секретарем міськкому партії з питань ідеології. Який висновок можна з цього зробити? Тільки той, що в кожному конкретному випадку вандалізму мають відповідати безпосередньо ті, хто скоїв цей злочин.
