Пірати... і велика політика

Світ стрясає фінансова криза, на біржах від Токіо до Нью-Йорка реєструється небачене вже багато років падіння акцій, на порятунок банків американська влада кидає 700 млрд. доларів, а російська — трильйони рублів. І лише Україну все це цікавить у найостаннішу чергу. Воно в якійсь мірі зрозуміло. Бідному втрачати нічого. У нас зовсім інші турботи: можливі дострокові вибори до Верховної Ради і захоплення корабля «Фаїна» з танками, установками «Град» та іншим озброєнням на борту.

ЗА ЗАВІСОЮ СЕКРЕТНОСТІ

Потрібно відразу зазначити, що піратство в наш час — досить поширене явище. Це лише незнаючим здається, що пірати залишилися на сторінках романів Рафаеля Сабатіні, Вальтера Скотта чи Фенімора Купера. Насправді цим вигідним промислом займалися завжди, з більшим чи меншим успіхом. У другій половині минулого сторіччя тисячі озброєних флібустьєрських суден промишляли в тропічних водах Тихого океану. Ватажок цього воїнства легендарна мадам Вонг стала однією з дійових осіб радянського бойовика «Пірати ХХ сторіччя». Наприкінці минулого — початку нинішнього сторіччя рідко який корабель міг вільно пройти через найдовшу на планеті Малаккську протоку, яка відокремлює Малайзію від Індонезії без зустрічі з піратами.

Останнім часом на перше місце за кількістю нападів на торговельні кораблі вийшли сомалійські пірати. Більшість експертів пов’язують це з громадянською війною, яка триває вже багато років, і фактичним розпадом держави. Спочатку рибалки об’єдналися для озброєного захисту місць лову тунця від заїжджих траулерів, а потім знайшли більш прибуткове заняття — грабіж суден в основному в Аденській затоці. Коли до влади в країні прийшла Спілка ісламських суден, морський розбій припинився, але коли ісламістів розбили ефіопські війська, піратство поновилося. Молодіжне крило ісламістів «Аль-Шабааб» також підключилося до озброєного промислу на морі. Але вони шукають на морі ізраїльтян, американців і інших представників західного світу. Так звичайний кримінал міжнародного масштабу зімкнувся з політикою.

Звичайно переговори щодо звільнення судна та екіпажу проходять в обстановці найсуворішої секретності. У них бере участь власник захопленого корабля. Йому розголос абсолютно ні до чого, насамперед тому, що він не хоче оповіщати суму викупу. Крюїнговим компаніям, які набирають екіпажі на кораблі, тим більше потрібно триматися подалі від ЗМІ. Не дуже балакучі й звільнені моряки. Їх також можна зрозуміти. Їм ще ходити й ходити морями, і немає гарантії, що вони знову не потраплять до піратів. Є в тонкій справі звільнення моряків одна надсекретна ніша — діяльність посередників. Вони частіше за все ведуть переговори безпосередньо з піратами і, що найголовніше, доставляють їм гроші. Відомі, принаймні, дві фірми в Лондоні, які спеціалізуються на такій роботі. Очолюють їх колишні працівники британських спецслужб, хоча колишніх розвідників і контррозвідників не буває. Посередники нікуди не поспішають і їм менше за всіх потрібен розголос. І саме від них приходять заспокійливі повідомлення, що з екіпажами все нормально, в них усе є. Звичайно потім виявляється, що насправді не все було так добре. Є повідомлення, що переговори щодо звільнення «Фаїни» йдуть без посередників. Можливо, що й так, хоча не дуже віриться. Як гроші передадуть, якщо домовляться? Як писали іноземні газети, гроші за звільнення малайзійського танкера доставив корабель ВМС Малайзії. В України в регіоні своїх військових кораблів немає, так що без чужої допомоги не обійтися...

ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ

На «Фаїні» був специфічний вантаж, і про нього не варто було особливо докладно розводитися. Звичайна в таких випадках практика. Зрозуміло, що й маршрут прокладався з урахуванням небезпеки захоплення у водах Аденської затоки й вибирався подалі від традиційних морських шляхів.

Проте деякі дивні речі пояснити складно, оскільки вони мають явно не морське походження. Корабель був захоплений у точці з координатами 20°01 північної широти і 50°04 східної довготи. Це в 220 милях (близько 400 км) від узбережжя Сомалі в Індійському океані, а не в Аденській затоці, де звичайно відбуваються піратські напади. Судна проходять тут рідко і піратам шукати в районі особливо нічого. Виникає підозра, що на «Фаїну» чекали, значить, її курс і час проходу був відомий загарбникам. Звідки? Або з Києва, або з Найробі. Залишимо з’ясування правдоподібності другого варіанта кенійській владі. Витік інформації про корабель із нашої столиці виключати не можна. Більше того, легко передбачити, що за нею стояли не стільки комерційні, скільки політичні мотиви. Дуже вже підозріло пасьянс складається.

По-перше, захоплення корабля з особливим вантажем. Сам собою випадок досить рідкісний. По-друге, дивні розмови про місце призначення вантажу: не Кенія, а південний Судан, куди поставки зброї формально не заборонені, але США домагаються запровадження ембарго. І хоча в двох столицях цю інформацію спростували, вона продовжує гуляти сторінками газет. Явно не випадково. Причому як американських, так і російських. Дивна узгодженість. До того ж, вельми рідкісна. По-третє, з Москви прийшла нова хвиля щодо засобів ППО, поставлених від нас до Грузії. Звинувачення в участі наших військових у конфлікті. Вони вже звучали в серпні, але тепер їх відновили. Не випадково. З одного боку, потрібно якось пояснити абсолютно бездарні дії командування російськими ВПС, які призвели до вельми великих втрат у п’ятиденній війні. Майже по два літаки на день. Або пілоти не придатні, або противник виявився не оперетковим. Перше неможливе за визначенням російської пропаганди, адже перемогли. Друге також визнати не можна, отже, не грузинські військові стріляли в російські літаки. А хто? Не американці й ізраїльтяни. Вони радянською зброєю так добре не володіють, ближче за всіх Україна. Так простіше своїм пояснити... Але це все було в серпні і хвиля якось зійшла. Тепер її знову підняли, і прем’єр Путін як дівчинку відчитує нашого главу уряду. І не просто наставляє, а погрожує. І все це на всіх екранах і газетах. Не лише на своїх глядачів і читачів це розраховано, а й на нас, насамперед. Тут і парламентська комісія щось з’ясовує щодо торгівлі зброєю. Все зійшлося на відрізку в 10—15 днів. У потрібний комусь час. У нестабільній політичній обстановці в Україні, у разі розпуску Верховної Ради, єдиною легітимною гілкою влади залишається на деякий час Президент. Збройний скандал, проблеми зі звільненням моряків — все це для деяких політиків як всередині країни, так і за її межами дуже доречно. Ми вже це проходили в минулому, коли намагалися знайти українські «Кольчуги» в Іраку. Шукають досі...

Наступна серія дивацтв із «Фаїною» — організація її захисту. Небажаним є потрапляння до піратів корабля з будь-яким вантажем, але з таким, який був на «Фаїні» — в квадраті. Так невже так складно було дати на корабель невелику озброєну групу спецпризначення. Як каже каракалпацьке прислів’я, озброєному ворог не зустрічається. Від піратів деякі екіпажі відбивалися піною з пожежних брандспойтів і звуковими гарматами. Досить було декількох кулеметних черг із американського корабля, щоб відпадало бажання у джентльменів удачі йти на абордаж. Десять озброєних відповідним чином людей цілком могли забезпечити безпеку судна, екіпажу і вантажу. Не хочеться думати, що «Фаїну» залишили беззахисною спеціально, хоча в світлі останніх подій не можна нічого виключати. А якщо це недодумка, то потрібно подумати про організаційні висновки і кадрові ухвали.

МІЖНАРОДНІ ЗУСИЛЛЯ

Піратство у водах Сомалі набуло таких розмірів, що деякі держави здійснюють зусилля для боротьби з цим небезпечним явищем. Зараз у регіоні діють сили коаліції Coalition Task Force 150. Головне їх завдання — боротьба з тероризмом, але фактично у них є завдання деблокади Ормузької протоки, якщо Іран спробує це зробити. Перекриття Ормузької протоки для світової економіки страшніше і незрівнянно болісніше, аніж перекриття Суецького каналу. Близько 40% усієї споживаної світом нафти йде через Ормузьку протоку, тоді як Суецький канал — це все ж таки головним чином гігантські вантажопотоки готової продукції дешевого китайського та індійського виробництва з Азії до Європи та США. Внаслідок цього переорієнтувати сили коаліції на боротьбу з сомалійським піратством дуже складно і розраховувати на них у боротьбі з піратами навряд чи можливо.

Деякі судна, за Програмою продовольчої гуманітарної допомоги Сомалі, яка реалізується ООН, супроводжуються охороною. Але боротьба з піратством не є її завданням.

Ряд держав починають діяти самостійно. Малайзія спрямувала до регіону три кораблі своїх ВМС із винятковою метою забезпечити безпечний прохід суден вітчизняних судновласників. Бо малайзійська компанія MISC, два танкери якої перебувають зараз у сомалійському полоні, а на океанський контейнеровоз із декількома тисячами контейнерів на борту (вантаж вартістю в сотні мільйонів доларів) нещодавно було вчинено напад, є одним із найбільших судновласників у світі. Компанія має велике значення для економіки всієї країни.

Нещодавно Євросоюз прийняв ухвалу створити командний центр для боротьби з сомалійським піратством у Брюсселі і, можливо, послати до Аденської затоки багатонаціональне з’єднання кораблів саме і лише для боротьби з піратством, яке загрожує економіці ЄС. Якщо контейнеровози, танкери і суховантажі підуть в обхід Суецького каналу, це завдасть дуже важкого удару як по економіці країн Старого Світу, так і по пересічних громадянах Європи.

Росія також спрямувала до Аденської затоки сторожовий корабель «Неустрашимый» для захисту своїх торговельних суден. Звучить обнадійливо, але в реальності це порожні декларації. Суден із російським прапором, російським судновласником, російським екіпажем взагалі мало, а в регіоні дуже велика рідкість. Більшість кораблів ходять під прапорами країн типу Панами, Ліберії чи Белізу і мають інтернаціональний екіпаж. За винятком таких країн, як Малайзія, навколо Сомалі немає судноплавства, що потребує національного захисту. Охороняти потрібно або всіх, або нікого. І такі приклади вже є. Розмах піратства в Малаккській протоці змусив три країни: Малайзію, Індонезію і Сінгапур докласти зусиль для захисту міжнародного судноплавства. Окрім патрулювання та супроводу суден, на їхньому борту перебували озброєні поліцейські, зокрема, з Сінгапура. Декілька спроб захоплення суден були відбиті, по піратських базах було завдано ударів, після чого кількість захоплень суден 2006 р. поменшала в рази, а 2007 р. ці дії практично припинилися.

Неузгодженість міжнародних зусиль дає можливість безчинствувати піратам. Хоча при наявності волі з ними можна було покінчити досить швидко. Але виникає ряд політичних і правових проблем. Необхідна досить повна резолюція ООН, яка визначила б правовий статус багатонаціональних сил. Вже на цій стадії виникають проблеми, оскільки малоймовірно, що Росія погодиться на роль простого учасника такого з’єднання. Для Москви набагато важливіша присутність у регіоні хоча б одним кораблем, хоч і він потребує супроводу, а не участь у боротьбі з піратами. Адже саме неузгодженість дій міжнародного співтовариства, відсутність правових механізмів і робить екіпажі заложниками темних оборудок піратів із власниками суден і посередниками. Не кожна країна, як Франція, має можливість скерувати когось для звільнення захопленого піратами в квітні круїзного судна «Ле Понан». Для звільнення членів екіпажу Париж направив бійців елітного контртерористичного підрозділу GIGN. Усіх заложників, які перебували на борту судна, було звільнено.

Світова спільнота і, насамперед, великі держави повинні терміново виробити конкретні заходи для боротьби з піратством. Як сказав герой роману Вальтера Скотта «Пірат», «pro bono publico» — заради загального добра.