Початок «радянського Нюрнберга»?

Кажуть: завзяття винагороджується. Цьому афоризму цілковито відповідає те, як Польща упродовж багатьох років прагнула домогтися визнання катинської трагедії військовим злочином. І позавчора увечері таки домоглася свого. Саме цього дня Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) виніс ухвалу, що масовий розстріл польських військовослужбовців під Катинню 1940 року є військовим злочином. Суд також визнав, що російська влада не надала родичам польських військовиків, розстріляних під Катинню, достатньої інформації про долю загиблих. Тим часом Європейський суд не став виносити рішення щодо скарги на неефективність проведеного в Росії розслідування справи про розстріл польських військовослужбовців.

Адвокат родичів польських військовополонених Іренеуш Камінський заявив, що лише частково задоволений рішенням суду за їх скаргою на дії російської влади і має намір оскаржити його у Великій палаті ЄСПЛ. За його словами, рішення за 2-ю статтею для заявників є принциповішим. Зокрема, адвокат зазначив, що формулювання в рішенні суду чітко дають зрозуміти, що в частині скарги, яка стосується другої статті конвенції, остаточну ухвалу повинна виносити Велика палата суду.

Інший адвокат заявників Бартоломей Соханьський вважає головним досягненням визнання того, що Росія не повною мірою співпрацює з судом. За його словами, суд не зміг винести остаточної ухвали за другою статтею через те, що російська сторона не надала всіх документів у цій справі, оскільки багато з них засекречено. Саме це й стало основною причиною звернення до ЄСПЛ. При цьому адвокат не заперечує, що розслідування в Росії було проведене належним чином. Соханьський додав, що загалом задоволений рішенням, але звернення до Великої палати вважає неминучим.

У свою чергу радник постійного представництва Росії при Раді Європи Владислав Єрмаков заявив, що рішення «складне, але виважене», і закликав не робити передчасних висновків і дочекатися офіційного прес-релізу суду й публікації самого рішення. При цьому він не відкидає того, що рішення буде оскаржено. На це сторонам надається три місяці.

Як наголосила адвокат польської сторони Ганна Ставицька, позивачі домоглися повного розслідування і реабілітації жертв, а не компенсацій. У рамках міжнародного права катинський злочин не має терміну давності, наголосили адвокати позивачів, а відсутність ефективного розслідування може розцінюватися як зневага до жертв та їхніх родичів, що вижили. Російська сторона відкинула ці аргументи, нагадавши, що 1990 року Росія порушила кримінальну справу за фактами розстрілів, а 2004 року її було закрито.

У Страсбурзі не розглядалося питання про відповідальність нинішньої російської влади за сам розстріл, що мав місце до набуття чинності Європейської конвенції з прав людини. «Предметом скарги зовсім не було позбавлення життів сорокового року. Предметом скарги було порушення чинного на цей час російського законодавства нашими ж правозастосовними судовими органами», — цитують «Грини.ру» керівника польської програми «Меморіалу» Олександра Гур’янова.

Нагадаємо, упродовж майже півстоліття Москва звинувачувала в розстрілі польських офіцерів німецьких окупантів. Лише 1990 року останній керівник СРСР Михайло Горбачов визнав, що відповідальність за це несе радянська спецслужба НКВС, при цьому не згадав про ступінь відповідальності за все це особисто Сталіна. У листопаді 2010 року Держдума ухвалила заяву, в якій ішлося, що документи, які зберігаються в таємних архівах Кремля, чітко свідчать про те, що Сталін особисто віддав наказ про знищення поляків. У листопаді 2011 року депутати Держдуми визнали, що польських офіцерів навесні 1940 років розстріляли за наказом радянської влади.

Приклад того, як Польщі вдалося домогтися свого: спочатку отримати доступ до архівів Радянського Союзу, а потім і визнання катинського розстрілу військовим злочином, має бути повчальним і для України. Адже на території нашої країни існує чимало поховань жертв сталінського режиму. Але ніхто не знає, скільки осіб було розстріляно, за що й де саме ці поховання. Як і досі невідома вся правда про Голодомор. А всі архіви Радянського Союзу містяться в Росії. І що раніше ми дізнаємося правду про свою історію, то краще. Окрім того, менше буде спекуляцій на тему історії. Зрозуміло, що цим мають займатися історики, але політики мають допомогти їм отримати доступ до архівів. І великим стимулом для них має стати рішення Європейського суду з прав людини, яке свідчить про те, що минулого не приховати і що рано чи пізно дадуть-таки оцінку діям сталінського режиму.

«День» попросив прокоментувати рішення Європейського суду та його значення для України українського, російського та польського експертів.

Володимир КОРСУНСЬКИЙ, головний редактор інтернет-газети Грані.ру:

— Для російського народу ця ухвала Страсбурзького суду — ні риба ні м’ясо. Тому навряд чи буде якась серйозна реакція в Росії. Більше того, тут оголосили, що ця ухвала на користь Росії. Тому не бачу жодного впливу на російські події, на російське суспільство, на його самопочуття.

Це правда, що постановою Страсбурзького суду відновлено історичну справедливість. Але в Росії скрізь, куди не ткни пальцем, — злочини. Тут до цього звикли, і злочинами Росію не здивуєш. Вона сама знає, що замішана на злочинах, уся виросла зі злочинів.

Усі, хто хоче, знають про Катинь — це не питання. Інша річ, що хтось вірить, а хтось не вірить. При цьому внутрішня начебто генетична пам’ять говорить: Господи, ми не лише поляків стріляли, а й своїх скільки постріляли! А там, під Смоленськом, 1940 року зовсім поряд скільки лагерників ми постріляли, а на початку війни на захоплених у Польщі територіях скільки постріляли... Табори на окупованих територіях — це ще більша таємниця. Зазвичай не говорять, що коли війська відступали, вони не забували розстрілювати зеків.

Чи сприятиме ця ухвала Страсбурзького суду визнати злочини сталінського режиму в колишніх республіках Радянського Союзу і тому, що Сталін не вихвалятиметься російською владою як прекрасний менеджер? За цієї влади — ні, оскільки вона вважає себе спадкоємицею цього режиму. Для них це не просто менеджер, а великий політик, який побудував радянську імперію. Вони до його практики ставляться як до досвіду, перевіреного цією практикою. Але я переконаний, що суд над Сталіним рано чи пізно в Росії відбудеться. Думаю, що це буде ще за нашого життя, принаймні за життя моїх дітей і онуків.

Але, звичайно, над цим треба працювати. Треба, щоб режим Сталіна і та Радянська Росія, яку він побудував, нами сприймалися рівнозначно нацистській Німеччині. Цей режим убив не менше людей, причому не лише своєї, а й інших держав. Сталінський режим заслуговує засудження і прокляття. Не повинно так бути, щоб у приймальні нашого міністра внутрішніх справ серед портретів його попередників висів і портрет Берії. Неможливо уявити, що, наприклад, портрет Гімлера висить у кабінеті якого-небудь міністра внутрішнього справ Німеччини. Таких людей потрібно позначати чорною міткою. Ці люди — виродки людського роду. Тому я переконаний: цими днями, коли тільки-но минув Великдень, Господь не допустить, щоб вони десь продовжували існувати як нормальні люди. Вони нелюди. Їх судитимуть.

Владислав ГРИНЕВИЧ, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, кандидат історичних наук:

— Це абсолютно справедливе і правильне рішення. Розстріл польських офіцерів у Катині — це справжній військовий злочин. Адже за всіма правилами ведення війни, за Гаазькою конвенцією, військовополонені мають особливий статус. Цікаво те, що ця подія сталася 1940 року, але подібні масові розстріли польських офіцерів були ще у вересні 1939-го під час окупації Червоною армією Західної України. Тоді польських офіцерів, солдатів, які чинили опір, розстрілювали тільки за те, що вони були поляками.

За це повинна бути хоча б моральна відповідальність. Проте якщо націонал-соціалістський режим було засуджено в Нюрнберзі і це визнала світова спільнота, то сталінський режим вийшов сухим із води. Зараз його наздогнала світова, хоча поки що й моральна кара — визнання Європейським судом розстрілу польських офіцерів в Катині злочином сталінізму. Безумовно, це має значення і для України, адже серед розстріляних були й українці польського походження. Можна говорити про те, що поступово справедливість починає брати верх і ми бачимо, як на рівні історіографії з’являються книжки про різних західних вчених.

Щодо того, чому Польщі вдається досягати засудження злочинів сталінізму. Поляки зараз уже є частиною світового товариства, і польське суспільство не таке розколоте за ідентичністю і за політичними вподобаннями, як українське. Українці не розуміють свого минулого і розглядають його як частину російської чи радянської спадщини. Перебування в Радянському Союзі, а раніше в Російській імперії, негативно вплинуло на українців. Ще один аспект полягає в тому, що у поляків не існує такого потужного зовнішнього опору, чим є Росія для українців. Виступаючи в ООН, Росія блокує дуже багато моментів, пов’язаних із Україною. Хоча на Росію, яка вважається правонаступницею СРСР, також впливає цей скандал. А от Польща значно самостійніша, не така залежна від російського газу, і в ній немає п’ятої колони.

Лукаш АДАМСЬКІ, координатор науково-дослідних проектів Центру польсько-російського діалогу і порозуміння:

— Це рішення має велике значення для Польщі і є перемогою польської сторони. Страсбурзький суд ухвалив рішення, згідно з яким Росію було визнано винною у порушені Європейської конвенції прав людини і відмові родичам загиблих у Катині забезпечити справедливе правосуддя.

На жаль, суд не зайняв позиції щодо другої частини польської скарги. Мова йде про те, чи було ретельно проведено Росією слідство, яке розпочалось у 1990-х роках і закінчилось 2004 року.

І тепер справу буде передано до Великої палати суду. І це питання буде розглядати повний склад суду, а не сім суддів, які були розділені щодо другої частини скарги.

Ця справа мала дуже великий суспільний резонанс. Важко було очікувати від Польщі, особливо від родичів загиблих у Катині, що вони не будуть обурені тим, як Росія трактувала жертв Катині. Російська сторона не кваліфікувала цей злочин як злочин проти людства чи воєнний злочин. Згідно з рішенням російської прокуратури, це було перевищенням службових повноважень з особливо тяжкими наслідками. Більше того, російські закони не дозволяли реабілітувати жертв убивства в Катині, Харкові, а також у в’язницях України та Білорусі, де було розстріляно польських офіцерів. Зараз, після вироку Європейського суду з прав людини, справи наберуть інших обертів. Злочини сталінського режиму визнаються, але існує проблема щодо їхньої кваліфікації. Чи це злочини проти людства, чи це воєнні злочини, чи звичайні злочини, як це, зокрема, кваліфікував російський суд.

Зараз треба детально проаналізувати цей вирок Європейського суду з прав людини. Тут потрібні консультації різних правників. Потрібно два-три тижні, щоб дати юридичну оцінку обѓрунтуванню рішення суду. Потім треба почекати на вирок Великої палати суду. І тоді можна робити певні висновки.

Дуже важливо, що суд вказав на порушення Росією міжнародного права і трактування родичів жертв сталінських злочинів у спосіб, який викликає обурення і спротив з точки зору права.

Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Це дуже добре, що так сталося. В Радянській історіографії та публіцистиці була така система: все, що відбувалося до 1941-го — це не війна. Мовляв, Друга світова почалася тільки 1941-го року, а тому те, що було до неї — не суть важливо. Насправді вона розпочалася 1939 року. Безперечно, катинська втрата — це військовий злочин, і тут немає ніяких сумнівів. Щодо документів і матеріалів, то дуже багато з них недоступні для нас, навіть на Україні. Це дуже погано для істориків: хоч документи й не все розкривають, але вони дають можливість натрапити на слід, який може вести до відновлення якихось явищ, подій, котрі приховуються до певного часу. Таких документів і в Києві, і в Москві більш ніж достатньо, й нам іще потрібно багато попрацювати, щоб прояснити ці питання.

Володимир ВАСИЛЕНКО, колишній Уповноважений України в Міжнародному суді ООН, Надзвичайний та Повноважний Посол України, професор, доктор юридичних наук:

— У принципі, Україна може порушувати питання в Європейському суді з прав людини щодо визнання Голодомору злочином проти людства і вимагати, щоб Росія вибачилась за цей злочин. Оскільки Росія проголосила себе продовжувачем Радянського Союзу, то як правонаступниця вона повинна взяти не себе всі злочини, що їх свого часу вчинив ленінсько-сталінський тоталітарний режим. Тому, під кутом зору права, така постановка питання є цілком нормальною. Навіть з огляду на те, що нині буде складно знайти свідків.

Зрозуміло, що за нинішнього режиму, який існує в Росії, й того стану демократії та світогляду російського суспільства навряд чи сьогодні ми можемо цього очікувати. Це лише на майбутнє.