Податок... на горе

Автори законопроекту — народні депутати Ярослав Сухий від Партії регіонів і Катерина Лук’янова від НУ-НС — пояснюють, що таким чином, на їхню думку, можна збільшити бюджетні надходження, а ще — рівень народжуваності в країні. Законопроект передбачає, що всі громадяни, яким виповнилось 30 років і які не мають дітей, платитимуть 17% податку на доходи фізичних осіб незалежно від рівня доходів. Тоді як сім’ї, в яких ростуть одна чи дві дитини, платитимуть податки за звичайною ставкою в 15%, а багатодітні — ще менше: від 10% до 5% , залежно від кількості дітей у родині. Єдина категорія громадян, котрі не сплачуватимуть 17-відсотковий податок у разі, якщо закон таки буде прийнято, — це бездітні інваліди I — III груп.

Законопроект відразу викликав активні дискусії та обурення у соціальних мережах. Молоді люди нагадують депутатам, що не всі люди можуть мати дітей — за станом здоров’я чи через особисті міркування (а це право вибору, яке теж потрібно поважати). Крім того, сьогодні в Україні відсоток ранніх шлюбів знижується, натомість зростає кількість людей, які створюють сім’ї у більш зрілому віці — після того, як отримають добру освіту, зроблять кар’єру, придбають житло тощо, тобто вони не мають часу і можливостей народити дітей до 30 років... Та справа навіть не в тих двох додаткових відсоткових пунктах у податку на доходи фізичних осіб, справа — у самому підході та формулюванні законопроекту. Як пояснюють його противники, подібна ініціатива є втручанням у приватне життя та неповагою до людини як особистості, що має право вибору. У цьому з ними погоджуються й правозахисники.

«Зараз люди можуть бути бездітними з дуже різних об’єктивних причин: може, не склалася родина чи якась хвороба заважає сім’ї народити дитину. Чи родина не має фінансових можливостей народити й виховувати дитину. Це — біда такої сім’ї . А такі, на жаль, є, бо в нас бідними себе вважають аж 25% населення. Це, виходить, фактично ще одне покарання для цих людей. Є люди, які свідомо не хочуть мати дітей з певних, серйозних для них причин, і карати за це такими податками, як на мене, — абсолютно безпідставне втручання в сімейне і приватне життя», — пояснює «Дню» Євген ЗАХАРОВ, голова Української Гельсінської спілки, правозахисник.

«А сьогоднішній податок у 15% — це не втручання в приватне життя людей?» — розмірковує Катерина ЛУК’ЯНОВА, народний депутат від НУ-НС, одна з авторів законопроекту про податок на бездітних, голова підкомітету з питань молодіжної політики, спорту та туризму. — Не хочеш мати дитину — не май. У новому законопроекті для мене цифри — це останній пункт, бо цифри можуть бути різні. Ми ж не тільки комусь підвищуємо податкову ставку, а й комусь її знижуємо. Таким чином я пропоную допомогти багатодітним сім’ям. Я вважаю, що сім’я з дітьми має жити багатше, ніж людина, яка живе одна».

За радянськими лекалами...

Якби питання було в тому, щоб знизити прибутковий податок для багатодітних сімей, то це навряд чи викликало б обурення і хвилювання серед людей, які не мають дітей. Податкові пільги для родин із дітьми — звична і виправдана практика в розвинених країнах. Інша справа, коли уряд пропонує підвищити податки для бездітних. Таке вже було за часів Радянського Союзу.

«Цей законопроект є таким собі рудиментом радянського ставлення до цієї проблеми. Це порушення права на приватне життя, зокрема порушення 8 статті Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — права на повагу до приватного і сімейного життя. І, як на мене, введення такого податку — це також і порушення Конституції України. Є конституційна заборона втручання в приватне життя, а це є не що інше, як втручання держави в особисте життя її громадян. Отже, це ніяк не можна підтримати», — переконаний Євген Захаров.

«Моє ставлення до такої ініціативи — негативне. Це порушення прав людини, це втручання в особисте життя, — пояснює «Дню» Олена ПАЛІЙ, завідувачка сектору проблем тривалості життя й здоров’я населення відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. — Практика інших країн доводить: замість того, щоб встановлювати для бездітних вищий податок, потрібно встановлювати податкові пільги сім’ям, які мають дітей, — впроваджувати прогресивну шкалу оподаткування доходів».

Єген Захаров говорить, що у разі ухвалення закону будь-яка бездітна сім’я може подати позов до суду й матиме всі шанси виграти.

Немає статистики — немає проблеми

Як пояснили «Дню» в Міністерстві охорони здоров’я, в Україні немає статистики бездітних людей. «Коли за радянських часів був податок на бездітність, тоді й можна було вести таку статистику. Сьогодні ж у нас такої статистики немає. Якщо людина не має дитини, чому вона має десь це фіксувати? Ми не знаємо, чи людина не має дітей за станом здоров’я, чи з інших причин. Це — особиста справа кожного. Поки що», — розповіли нам у прес-службі МОЗу.

Втім, Люсьєн Гордін, кандидат юридичних наук, викладач Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (Харків), який брав участь у розробці цього законопроекту, не вбачає проблеми у відсутності такої статистики.

«Є ж звичайні математичні розрахунки, співвідношення населення певного віку з дітьми, скажімо, від місяця до 16 років. Це все елементарно вираховується. Усюди є загальні бази, людям видають паспорти, є бази виборців. Це — не проблема вирахувати людей після 30 років, які не мають дітей», — пояснює він.

Законопроект залишає відкритим і питання, чому податок мають сплачувати ті, хто не може мати дітей за станом здоров’я? У даному випадку держава має розробити й впровадити комплексну програму з профілактики та лікування безпліддя, а не обтяжувати цих людей податком. Втім, у авторів законопроекту є відповідь і на це питання.

«У мене є відповідь із Міністерства охорони здоров’я про те, що в нас немає статистики щодо тих людей, які не можуть мати дітей. Я вважаю це незрозумілою для себе ситуацією, але якщо офіційної статистики немає, значить, і таких хворих у державі немає», — пояснює Катерина Лук’янова. Як розповіла «Дню» пані Лук’янова, «є неофіційна статистика, в якій йдеться про 20—25% людей, які не можуть мати дітей за станом здоров’я». «Виникає питання, чому такої статистики немає в МОЗ?» — дивується депутат. На її думку, новий законопроект «повинен підняти цю проблему на новий рівень, щоб про це почуло й МОЗ». «День» поцікавився в МОЗ, чи є в них така статистика. У прес-службі міністерства нам відповіли, що «може, й є». На точну відповідь доведеться чекати протягом тижня.

Пані Лук’янова говорить, що, за неофіційною статистикою, з тих 25% безплідних, лише 1—2% — з вродженими вадами безпліддя. Усі інші набули його через низьку якісь життя, шкідливі звички та екологію. «Цим потрібно займатися, починаючи з народження, вчити батьків, вихователів, педагогів, і тоді цей відсоток буде значно нижчим», — абсолютно справедливо говорить Лук’янова. Втім, яким чином цей законопроект допоможе вирішити цю проблему, вона не пояснює.

Платити чи народжувати?

Противники законопроекту не розуміють, яким чином ця ініціатива може допомогти у вирішенні проблеми безпліддя чи в поліпшенні демографічної ситуації в країні. На їхню думку, мета нового законопроекту — залатати бюджетні «дірки» — й не більше. Катерина Лук’янова не погоджується. «Мене звинувачують в тому, що я залізла в особисте життя громадян, а я просто пропоную суспільству подивитися на певні проблеми з трошки іншого боку. Наповнити бюджет — це не мета, а завдання уряду, яке він має виконувати щоденно. Вважаю, що в основі всіх реформ і всіх починань має бути сім’я з дитиною», — пояснює депутат.

«Це смішно! — вважає Олена Палій. — Різниця у два відсоткових пункти не може простимулювати народження дитини, коли і більш серйозні заходи не здатні це зробити. Не можна впроваджувати вирваних із загальної системи заходів. Наприклад, народжуваність в Україні справді підвищилася після впровадження значної грошової допомоги при народженні дитини, й то тимчасово, а тепер відчувається брак дитячих садочків...» Співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України пояснює, що демографічну ситуацію можна покращити лише фундаментальними систематичними змінами, а не виплатами при народженні дитини чи — тим більше — податком на бездітність. «Опитування засвідчують, що основна проблема молодих сімей — це, передусім, житло. Коли ми вирішимо житлову проблему для молодих сімей і в країні буде проводитися продумана, комплексна житлова політика, тоді й демографічна ситуація, можливо, поліпшиться», — підсумовує пані Палій.