Подвійний «подарунок»

Початок зими ознаменувався далеко не дрібними «досягненнями» України в газовій сфері. Наприкінці минулого тижня Міністр палива та енергетики України Юрій Бойко повідомив на нараді в Сумської області, що в Москві «було підписано документ, згідно з яким ми отримали нехай і не стовідсоткову, але більш упевнену позицію щодо транзиту газу на наступні п’ять років». Ідеться про те, що річний обсяг транзиту російського природного газу через територію України віднині має бути не менш як 112 мільярдів кубометрів, чого вже давно домагається Україна (торік наша країна вимушено скоротила транзит газу до Європи на 20,4% до 95,2 млрд. куб. м).

Але якщо гарантія не стовідсоткова, то яка? Відповісти на це запитання поки що непросто. Річ у тім, що «Газпром», як виглядає, зробив «Нафтогазу України» перед Новим роком подвійний «дарунок». Це не лише часткова гарантія на стабільний транзит у майбутньому, а й аванс за нього в розмірі 1,5 мільярда доларів. Саме в ньому, скоріше за все, сіль цієї операції. «І якщо менше газу транспортуватиметься, то аванс, який дав нам «Газпром», — пояснює Бойко, — буде повернуто в більший термін, ніж п’ять років».

Проте аванс — це, як усі розуміють, не кредит. Тому Україна повертатиме його, звісно, не грошима, а все тими ж таки послугами з транзиту. І якщо Росія після пуску Північного, а потім і Південного потоку, що йдуть до Європи в обхід України, зменшить обсяг прокачування газу через українську ГТС, то натуроплата, звісно, автоматично скоротиться, причому без щонайменшого збитку для авансодавача... Отже, «гарантія», про яку говорить міністр, дійсно, дуже не дотягує до 100%.

Більше того, півторамільярдний аванс, цілком імовірно, несе з собою для України ще один, причому стовідсотково негативний, аспект, про який Бойко не квапиться докладати українським платникам податків, вимушеним постійно дотувати «Нафтогаз». Настільки довгострокова передоплата неминуче означає відмову України на весь період повернення отриманого авансу від будь-яких спроб підвищити ставку транзиту... Хоч посткризове відновлення економіки Європи неминуче спричинить подальше зростання нафтових цін, а отже й зростання формульної ціни на газ для України.

Характерно, що одночасно з повідомленням Бойка про аванс-гарантію з’явилася інформація про плани «Нафтогазу» та його дочки — компанії «Укртрансгаз» уже 2011 року вкласти в реконструкцію газотранспортної системи країни 3,1 мільярда гривень. Зрозуміло, що синхронність двох згаданих повідомлень далеко не випадкова, а відповідні витрати на реконструкцію, швидше за все, фінансуватимуться за рахунок російського авансу. За повідомленням «Нафтогазу», наступного року в оновлення магістральних газопроводів і газорозподільних станцій буде інвестовано 1,22 мільярда гривень, а в реконструкцію компресорних станцій — близько 1,5 мільярда гривень, на облаштування підземних сховищ газу піде понад 200 мільйонів гривень. «Ефективна діяльність компанії доводить безпідставність чуток про застаріння української ГТС», — наголошує прес-служба «Нафтогазу», можливо, адресуючи це твердження черговим кредиторам холдингу.

«Укртрансгаз» рекламує свої плани щодо заміни газоперекачувальних газотурбінних агрегатів електропривідними. Лише за рахунок цього заплановано заощадити 2010 року півмільярда кубометрів газу — проти 2009 року та близько 150 мільйонів гривень. «Кожен етап модернізації потужностей дає й виробничу й фінансову користь компанії. Нашим завданням є зміцнення українського транзитного потенціалу за рахунок високотехнологічних сучасних рішень», — цитує прес-служба генерального директора «Укртрансгазу» Сергія Винокурова.

Усе це, ясна річ, чудово. Питання лише в тому, наскільки виправдано вкладати настільки великі кошти в трубу, яка поки що не має надійних гарантій наповнення газом і ризикує через кілька років унаслідок запуску обхідних потоків якщо не повністю, то помітно спустошитися?

Невже цього не розуміють в «Укртрансгазі» й «Нафтогазі»? Авжеж, там мають повне уявлення про ризики, які створюють Україні російські «потоки». Звідки ж раптом таке завзяття щодо реконструкції? Вочевидь, останній раунд газових переговорів у Москві вивів сторони не лише на аванс із транзиту, а й просунув їх у напрямку укладення договору про спільне підприємство для управління українською ГТС. А це, у свою чергу, розглядається як перший крок для об’єднання двох газових монополістів — «Газпрому» та «Нафтогазу», й у вустах керівників «Газпрому» та Росії є гарантією наповнення української труби. Але в Україні ця ідея, як відомо, не здобуває необхідної підтримки, і тому прогрес у її реалізації не афішується. Зате як пробний камінь, тобто для вивчення реакції української громадської думки, схоже, запущено інформацію про два інших СП — з видобутку газу метану на вугільних шахтах і природного газу — після освоєння структури Палласа на шельфі Чорного моря. Причому цікаво, що російська сторона повідомила про створення цих СП чи не як про доконаний факт, а українська — лише про відповідні переговори. Більше того, прем’єр-міністр України Микола Азаров охарактеризував такий підхід російської сторони як своєрідний тиск і пов’язав успіх у цих переговорах із вирішенням усього комплексу газових проблем, тобто з отриманням Україною гарантій на стабільне прокачування російського газу до Європи й зі зміною формули, яку використовують для визначення ціни газу.

Цими днями податковий Майдан відсунув газові питання на периферію громадської уваги. На проблему цих СП відгукнувся лише експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський. За його словами, «такого ще не було за всі роки незалежності». «Таке практикують, як правило, — додає експерт, — маріонеткові уряди, наприклад в Африці. Але не в цивілізованій Європі». Різкість цього висловлювання аргументується тим, що, як вважає експерт, такі СП для російської сторони є вигідними проектами, а для України — згубними.

Тим часом 1 грудня Енергетична рада на рівні міністрів Європейського Союзу та США, оцінюючи дії України в газовій сфері, визнала їх цілком задовільними. Як ідеться в повідомленні прес-служби Мінпаливенерго України, Енергорада зазначила в своїй заяві: «Ми із задоволенням відзначаємо перші кроки України в реформуванні енергетичного ринку, зокрема ухвалення закону про принципи функціонування ринку природного газу, приведення внутрішніх тарифів на газ до ринкових і підписання протоколу про приєднання України до договору про заснування Енергетичного співтовариства». Рада доручила робочій групі з енергетичної безпеки продовжити щільні контакти для підтримки українського уряду в питаннях модернізації ГТС, поліпшення інвестиційного клімату при видобутку вуглеводнів тощо. Чи не проглядається в цих словах також завуальована підтримка Росії, що крок за кроком прибирає до рук український газовий ринок?

Схоже, Україна, яка раніше користувалася безроздільною моральною підтримкою Європи в дискусіях з Росією, сьогодні дедалі частіше залишається з нею сам на сам. Це вимагає від керівництва нашої країни принципового підходу до всіх обговорюваних проектів, максимального врахування національних інтересів та нейтралізації загроз національній безпеці.