Поганий той Президент, котрий не мріє розпустити парламент
Навіщо сьогодні все-таки проводиться пленарне засідання ВР? Адже Президент пообіцяв нікого не розпускати й не перешкоджати виборам у травні 1998 року.
Очевидно, депутати не просто побоюються президентської непослідовності як риси характеру. Вони твердо знають, чому, здавалося б, безглуздий напередодні виборів розпуск ВР усе-таки є джерелом страшної спокуси для Л.Кучми.
Завдяки висловлюванням самого Леоніда Кучми заведено вважати, що спокушає його загроза "конституційного перевороту". Тобто внесення до Конституції поправок, які обмежуватимуть його повноваження.
Боятися, здавалося б, не варто, коли пригадати, що навіть для подолання вето Президента на ухвалені Верховною Радою закони, переважно, не набиралося 300 голосів. Переживання з приводу "конституційного перевороту" можуть мати лише дві підстави. Або відбувається традиційна гра на нервах широкої спільноти, яку саме на часі залякувати політичною дестабілізацією. Або щось порушилось у струнких лавах прихильників Президента у ВР.
Про несталість президентських позицій говорить не лише скандально слабка підтримка нового прем'єра при його затвердженні. Концентрація у Верховній Раді практично всіх "ображених" президентською командою обіцяє ще принести "ягідки" принаймні під час спроби затвердження програми уряду. Навряд чи стимулом для Верховної Ради став переїзд на Грушевського кількох депутатів.
А коли Верховна Рада зможе подовжити термін своїх повноважень, то чом би йому не розширити їх саме для себе?
Навіщо нинішньому складу ВР правити Конституцію на користь нової, лівішої Верховної Ради, якщо можна розширити свої власні повноваження вже тепер? У "пакет" ініціатив, коли на це буде воля 300 депутатів, можуть увійти не новий виборчий закон і подовження повноважень, а подоження й поправки до Конституції, які зміцнюватимуть владу не якихось майбутніх, а саме нинішніх законодавців. Чи це погоджувався "розглянути" Президент Кучма, звертаючись із посланням до ВР у день Конституції? Либонь ні.
Єдиною причиною, яка спонукала Кучму зробити ту сенсаційну заяву, було цілком обгрунтоване бажання позбутися виборів до... місцевих рад, проконтролювати які він спроможний ще менше, ніж вибори до ВР. Як від цієї проблеми президентська команда примудрилася перейти до ідеї розпуску Верховної Ради - нехай залишається її таємницею, хоча найпростіше вписати все на долю кожного президента в межах СНД...
Авжеж, прагнення різних політичних сил що-небудь "перевернути" в Конституції, своєю чергою, подиву не викликає. Дивує, що досі не було мови про найпершу, можливо, ініціативу стосовно цього, не так давно висловлену О.Морозом. А саме: встановити, що президента України обирає Верховна Рада. І поправок трішечки: лише до ст. 103 та до п. 3 перехідних положень Основного закону. Хід набагато більш м'який, ніж організація недовіри. Але простіше, зрозуміліше й ефективніше, ніж пакет з 27 делікатних уточнень, розрахованих лише на впорядкування законодавчого процесу.
