Поле битви — земля

Ось вже майже півтора десятиріччя в Україні послідовно і не дуже реалізується споконвічна народна мрія про землю й волю. Мрія про вільне володіння землею і вільну на ній працю собі на благо.

Першою законодавчою ластівкою, що започаткувала формування класу фермерів — основи основ приватного землеробства в західному варіанті, — став Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (грудень 1991 року). Невелика кількість фермерських господарств (82) існувала ще з кінця 80-х років.

За минулі 13 років кількість фермерських господарств зросла з 14700 (1992 р.) до 43000 (2003 р.), а середня площа землі, оброблювана одним фермерським господарством, збільшилася з 19,2 до 71,9 гектара. Що відбувається із фермерами зараз? Про це — на прикладі однієї з областей країни.

РОЗШАРУВАННЯ

На полях Миколаївщини з різною мірою рентабельності та відповідальності працюють чотири з половиною тисячі аграріїв західного зразка. Процес природного відбору, запущений в дію 1992 року, вже практично завершився. Люди випадкові природним чином відсіялися, знайшовши інше застосування своїм силам.

Сталося соціальне розшарування в середовищі тих, хто залишився у справі. Приблизно третина з них — успішні фермери, яким сам чорт (на зразок податкових «сюрпризів» або злив із градом) не брат. Ще третина — міцні «середняки», які скриплять при несприятливих щодо врожайності роках, гнуться, але не ламаються. І ще третина тих, хто в найближчі кілька років відімре як власники фермерських господарств. Зберігши любов до землі, вони можуть перейти до категорії селян, тримати худобу й ділянку, але як промисловий виробник існувати перестануть.

«Розшарувалася» й організаційна структура — Асоціація фермерів і приватних землевласників Миколаївської області, — яка майже десять років об’єднувала аграріїв-індивідуалів. Тут уже провиною був не неврожай або дефіцит гербіцидів, а гола політика. На виборах 2002 року Сергій Коган, який очолював миколаївську Асоціацію, відповідно до генеральної лінії Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ) підтримав головний iз опозиційних блоків. А заодно і висунув свою кандидатуру як кандидат у народні депутати по одному з регіональних округів.

У результаті було втрачено взаєморозуміння з місцевою владою. А частина членів обласної асоціації, спростовуючи фермерську одностайність, декларовану столичним керівництвом, на одних зі зборів усунула політично активного голову. Як запевняють «революціонери» — через бажання просто працювати якомога далі від будь-якої політики. Сергій Едуардович підозрює тих, хто відколовся, в лояльності до влади і як справжній політик оперує термінами «збіговисько», «ГКЧП» і «відщепенці».

Оскільки незадовго до «перевороту» Сергій Коган перереєстрував асоціацію відповідно до законодавчих вимог (згадка в назві приватних землевласників), «відщепенцям» довелося додати до найменування своєї асоціації слова «Хлібороб Миколаївщини». Очолив її колишній голова обласної Асоціації садівників і виноградарів Анатолій Потапенко.

ЕЛІТА СТАНУ

За словами Потапенка, київське керівництво визнавати новоутворену асоціацію не бажає. А ось один із чиновників обласного управління сільського господарства і продовольства, навпаки, приватно обмовився, що вони саме визнають тільки Асоціацію, очолювану Потапенком. Якій із двох Асоціацій віддадуть перевагу самі фермери — питання поки що відкрите. Зараз Потапенко і Коган зайняті збиранням врожаю на своїх ділянках, тому основні бої за легітимність і симпатії ще попереду.

Обидва голови — яскраві представники різношерстого (у пристойному значенні) фермерського племені.

Анатолій Потапенко в минулому — другий секретар Миколаївського обкому партії (союзних часів), який курирував сільськогосподарську галузь. Сам Анатолій Михайлович афішувати цей факт біографії не любить. Хоч соромитися йому нічого. На відміну від багатьох колег, які благополучно зайняли затишні крісла в державних і комерційних структурах, Потапенко сьогодні об’їжджає свої володіння у пропиленій наскрізь «п’ятірці», розмірковуючи про те, що за сприятливого результату жнив він цього року зможе, нарешті, майже розрахуватися з боргами.

Потапенко — садівник, яких у регіоні близько п’ятнадцяти. Загальна площа ділянки — 80,6 гектара. Із них 37 гектарів кісточкового саду (персики, абрикоси, слива) і 5 га винограднику. Решта — ягідник, пшениця та розплідник саджанців. Починав практично з нуля. До цього року нажив три трактори і допоміжну техніку. Наймає на постійних засадах чотирьох чоловік (агроном, тракторист і садівники — вони ж охоронці). Через кілька років, згідно з розрахунками, садові угіддя Потапенка повинні давати близько 400 тонн фруктів. А поки що він сам і його сім’я (дружина і син із невісткою) живуть здебільшого за рахунок продажу саджанців і вирощування овочів і динь.

У Сергія Когана за плечима — навчання на механізатора та служба в органах МВС. І, чому віддають належне і прибічники, і противники політизованого голови, — міцна організаторська жилка. Завдяки їй Коган зумів розгорнути діяльність обласної асоціації (так, що вона стала помітною і на загальнодержавному рівні) і закріпитися поблизу головного керівництва АФЗУ, ставши помічником-консультантом Івана Томича (голови АФЗУ) і віце-президентом національної асоціації. На відміну від свого опонента Потапенка Сергій Коган вважає, що сьогодні фермерам України брати участь у політичних битвах необхідно — щоб завтра цього робити не довелося їхнім дітям.

Не забуває фермер Коган і про земне. За ним сьогодні ділянка в 43,7 гектара. Свого часу було чотири фермерських господарства і 200 га землі. Зараз взяв у оренду паї — і цю ділянку (200—300 га) обробляє, вирощуючи пшеницю й соняшник. Раніше займався цукровими буряками, але умови переробника з кожним роком дедалі жорсткішають, тому нині з ними більше мороки, ніж результату.

Ще один — навіть не яскравий, а найяскравіший представник фермерського стану Миколаївщини — Адам Мельник, голова фермерського господарства «Владам». Але попри всю свою яскравість пан Мельник явище вкрай нетипове. Як за походженням (людина стороння), так і за методами і розмахом.

На сьогодні господарство Мельника — предмет здорової (і не дуже) заздрості інших фермерів регіону. На 400 гектарах землі в нього (і на нього) працюють близько 450 чоловік. За допомогою інвестицій Мельник оснастив неполивні до його появи поля сучасною краплинною системою зрошення. І тепер на його угіддях виростають мало не найкращі в регіоні овочеві та баштанні культури. Триває успішна торгівля насінням і саджанцями.

Орієнтація на масового споживача вивела «Владам» на новий виток діяльності — вже майже рік це господарство випускає соки. Не намагаючись змагатися з національними гігантами, «владамівці» зробили ставку на потребу й ностальгію, запустивши виробництво соків із моркви та гарбуза в такій рідній колишній радянській людині банковій склотарі. І сьогодні обсяг виробництва зростає, а морквяний сік «від «Владама» споживачі та фахівці визнали одним із найкращих в Україні.

Але зразково-показове капіталістичне господарство Адама Мельника було, є і, мабуть, залишиться мрією для решти фермерів. Тією лубковою картинкою, привабливість якої зворотно пропорційна її реальній досяжності.

Інші герої — на кшталт Олександра Масляного з Казанки, який вирощує гірчицю і масляний льон, менш помітні. Хоча на загальному тлі прихильників обережного землеробства (пшениця або соняшник) — явище також непересічне.

НЕ ЗЛАМАТИ!

За минулі півтора десятиріччя фермер України поки що не став тим фундаментом, на якому грунтується сільськогосподарський сектор національної економіки. За чималих, здавалося б, займаних площ (7,2% від усіх земельних угідь України), питома вага фермерства в загальній коморі країни скромніша разу в півтора.

Причину шукають у різних місцях. Міжнародна фінансова корпорація, наприклад, вважає, що лише дві третини фермерів дотримуються правил сівозміни — тобто ротації культур. Якщо простіше — той самий соняшник, ціна на який стабільно висока, сіють «до межі», виснажуючи землю.

Держкомстат нарікає на те, що фермерський намолот по зернових 25,3 ц/га (у 2002 урожайному році) відрізняється від середньоукраїнського — 27 ц/га, по цукрових буряках — 189 і 189,3 ц/га, по соняшнику 10,4 і 12 ц/га, а по овочах — 97 і 123,7 ц/га. Лише по картоплі фермерам вдалося «умити» інші сільгосппідприємства — 125 центнерів з гектара проти 104,4 ц/га.

Фермери оперують іншими аргументами. Починаючи з того, що ніхто за існуючих сьогодні податків, будучи при здоровому розумі, не вкаже істинний результат праці. Монополія переробників- гігантів (молокопереробні заводи, виробники соків тощо), які не бажають бачити дрібних виробників і не враховують ніякі нюанси, крім власного прибутку, примушують фермерів здавати зроблений товар за безцінь. Численні пільги (в тому числі й «канікули» щодо ПДВ), які надає уряд, скупники сільгосппродукції автоматично «приміряють» на себе у вигляді зниження рівня закупівельних цін. Не відстають від скупників і виробники добрив, техніки, постачальники ПММ тощо.

Кредитування приватного сектора відбувається незадовільно. Тому зростання вітчизняного сільськогосподарського машинобудування серйозно не позначилося на технічному переозброєнні індивідуальних господарств. І в той час, коли фермери під час жнив нишпорять дорогами у пошуках «диких» комбайнів, щоб зібрати врожай, новісінька техніка без діла припадає пилом на торгових майданчиках.

А скільки машин свого часу голови колгоспів і радгоспів продали за безцінь на металолом? Так поспішали, що трактор, бува, своїм ходом добирався до порту, на завантаження до теплих країн. Зате фермер, який купив мотлох по агрегатах і вузлах, зібрав його по крупинках, але не встиг оформити документи, міг позбавитися свого транспорту, залишивши його на штраф-стоянці. Частенько — назавжди.

Не йде фермер і на злагоду із зернотрейдерами, які пропонують скупку зерна за цінами в півтора разу дешевше за звичайні. На що із задоволенням погоджуються інші голови новоутворених КСП. Бо голова (на відміну від інших членів КСП) свою вигоду отримає обов’язково й у твердому еквіваленті.

Незручний фермер і деяким чиновникам. Куди простіше вирішувати питання з кількома десятками голів, ніж із тисячами фермерів, яких по-перше — спробуй збери, а по-друге — ще зумій уламати на щось, цікаве самому чиновнику.

Як зазначають фермери, більшість рішень уряду необхідні й корисні для їхньої діяльності, але поки рішення доходять до низового рівня, вони часто трансформуються до невпізнання. А за кожним випадком містечкового свавілля прем’єр або губернатор не наїздиться.

Проте українське фермерство відбулося. Спроба вивести приватне землеробство на виробничий рівень, попри всі прорахунки, не виявилася провальною. І вітчизняний аграрій, загартований у боях за місце під сонцем, так просто цим місцем вже нікому не поступиться.